Перренатна кислота
Перрена́тна кислота́, ре́нієва кислота́ — це неорганічна сполука, що має формулу Re2O7(OH2)2. Вона отримується шляхом випаровування водного розчину Re2O7. За домовленістю, ренієва кислота має формулу HReO4 та продукт з такою формулою утворюється за умов сублімації оксиду ренію (VII).[1] Якщо розчин Re2O7 витримувати протягом місяців, з нього випадають кристали HReO4·H2O, які складаються із тетраедричних молекул ReO4−[2] Для більшості застосувань, ренієва кислота та оксид ренію (VII) є взаємнозамінні.
| Перренатна кислота | |
|---|---|
 Перренатна кислота
| |
 Модель ренієвої кислоти
| |
| Назва за IUPAC | Перренатна(VII) кислота |
| Інші назви | гідрат оксиду ренію (VII) |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 13768-11-1 |
| Номер EINECS | 237-380-4 |
| RTECS | TT4550000 |
| SMILES | [OH2][Re](=O)(=O)(=O)([OH2])O[Re](=O)(=O)=O |
| InChI | 1/2H2O.7O.2Re/h2*1H2;;;;;;;;;/rH4O9Re2/c1-10(2,3)9-11(4,5,6,7)8/h4-5H2 |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | H4O9Re2 (тверда) HReO4 (газ) |
| Молярна маса | 251,2055 г/моль |
| Зовнішній вигляд | світло-жовті кристали |
| Ткип | сублімується |
| Розчинність (вода) | розчинна у воді |
| Кислотність (pKa) | -1,25[джерело?] |
| Структура | |
| Координаційна геометрія |
октаедрально-тетраедральна (тверда) тетраедральна (газ) |
| Небезпеки | |
| R-фрази | R34 |
| S-фрази | S26, S36/37, Шаблон:S39, S45 |
| Головні небезпеки |  C
|
| NFPA 704 |
 0
3
0
|
| Температура спалаху | Не горючий |
| Пов'язані речовини | |
| Пов'язані речовини | оксид ренію (VII), оксид марганцю(VII) |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
Кислота утворює ряд солей — перренатів.
Структура ред.
Структура твердої ренієвої кислоти [O3Re-O-ReO3(H2O)2].[3] Цей випадок є рідким випадком координування металу до води — багато металів дають аква-оксо-комплекси:
- M(O)(H2O) → M(OH)2
Газувата ренієва кислота складається із тетраедричних молекул, що відповідають формулі HReO4.
Хімічні властивості ред.
Ренієва кислота або її кислотний оксид Re2O7 перетворюються у гептасульфід диренію під дією сірководню:
- Re2O7+ 7 H2S → Re2S7 + 7 H2O
Цей гептасульфід, що має комплексну природу,[4] каталізує гідрогенування подвійного зв'язку і використовуються у випадку гідрогенування сірковмісних сполук. В ціх умовах каталізатори на основі благородних металів отруюються сіркою. Re2S7 також каталізує перетворення оксидів азоту на N2O.
Ренієва кислота у присутності HCl піддається відновленню в присутності тіоетерів та третинних фосфінів у комплекс Re(V), що має формулу ReOCl3L2.[5]
Ренієва кислота разом із платиною на носії підвищує ефективність каталізаторів гідрогенізації та крекінгу для нафтової промисловості.[6] Наприклад, силікагель імпрегнований розчином ренієвої кислоти відновлений воднем при 500 °C. Цей каталізатор використовується в дегідрогенізації спиртів, а також промотує розклад амоніаку.
Застосування ред.
Ренієва кислота є прекурсором для багатьох гомогенних каталізаторів, багато з яких є перспективними в багатьох застосуваннях, це виправдовує високу ціну на реній. У поєднанні із третинними арсинами, ренієва кислота є каталізатором для епоксидування алкенів пероксидом водню.[7] Ренієва кислота каталізує також дегідратації оксимів у нітрили.[8]
Ренієва кислота також використовується як рентгенівські мішені. Вона дуже сильно поглинає рентгенівське випромінювання.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Glemser, O.; Müller, A.; Schwarzkopf, H. (1964). Gasförmige Hydroxide. IX. Über ein Gasförmiges Hydroxid des Rheniums. Zeitschrift für anorganische und allgemeine Chemie. 334: 21—26. doi:10.1002/zaac.19643340105..
- ↑ Шаблон:Greenwood&Earnshaw
- ↑ Beyer, H.; Glemser, O.; Krebs, B. «Dirhenium Dihydratoheptoxide Re2O7(OH2)2 — New Type of Water Bonding in an Aquoxide» Angewandte Chemie, International Edition English 1968, Volume 7, Pages 295–296. DOI:10.1002/anie.196802951.
- ↑ Schwarz, D. E.; Frenkel, A. I.; Nuzzo, R. G.; Rauchfuss, T. B.; Vairavamurthy, A. (2004). Electrosynthesis of ReS4. XAS Analysis of ReS2, Re2S7, and ReS4. Chemistry of Materials. 16: 151—158. doi:10.1021/cm034467v.
- ↑ Parshall, G. W.; Shive, L. W.; Cotton, F. A. (1997). Phosphine Complexes of Rhenium. Inorganic Syntheses. 17: 110—112. doi:10.1002/9780470132487.ch31.
- ↑ Holleman, A. F.; Wiberg, E. «Inorganic Chemistry» Academic Press: San Diego, 2001. ISBN 0-12-352651-5.
- ↑ van Vliet, M. C. A.; Arends, I. W. C. E.; Sheldon, R. A. (1999). Rhenium Catalysed Epoxidations with Hydrogen Peroxide: Tertiary Arsines as Effective Cocatalysts. J. Chem. Soc., Perkin Trans. 1: 377—80. doi:10.1039/a907975k.
- ↑ Ishihara, K.; Furuya, Y.; Yamamoto, H. (2002). Rhenium(VII) Oxo Complexes as Extremely Active Catalysts in the Dehydration of Primary Amides and Aldoximes to Nitriles. Angewandte Chemie, International Edition. 41: 2983—2986. doi:10.1002/1521-3773(20020816)41:16<2983::AID-ANIE2983>3.0.CO;2-X.
|
Це незавершена стаття про неорганічну сполуку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |