Відкрити головне меню
Ратиборське князівство
лат. Ducatus Ratiboria
нім. Herzogtum Ratibor
чеськ. Ratibořské knížectví
пол. Księstwo Raciborskie
POL województwo dolnośląskie COA.svg
1521

Герб of Ратиборське князівство

Герб

Столиця Ратибор
Релігія католицтво
Грошова одиниця ратиборський галер
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Ратиборське князівство

Ратиборське князівство (пол. Księstwo Raciborskie; чеськ. Ratibořské knížectví; лат. Ducatus Ratiboria; нім. Herzogtum Ratibor) — одне з сілезьких князівств зі столицею в місті Ратиборі.

ПравителіРедагувати

ІсторіяРедагувати

Перше утворенняРедагувати

 
Сілезія в 1172–1177 роках. Ратиборське князівство виділено жовтим кольором.

Під тиском Фрідріха I Барбаросси сілезького князя Болеслава IV Кучерявого довелося в 1163 р. передати Сілезьке князівство синам свого єдинокровного брата Владислава II Вигнанця. Доки існувала загроза з боку Болеслава IV — брати правили спільно, але в 1172 р. тертя між ними дійшли до відкритого конфлікту, і в 1173 р. вони розділили Сілезьке князівство:

Таким чином в 1172 р. утворилося Ратиборське князівство, до складу якого увійшли сілезькі Ратибор, Кендзежин-Козьле і Цешин, а кількома роками пізніше король Казимир II Справедливий, бачачи допущену несправедливість, передав йому частину територій Малопольщі: каштелянства Битомське і Освенцимське.

У 1201 р. Болеслав I Високий помер, не залишивши спадкоємця. Незадовго до цього, після смерті свого старшого сина Ярослава не залишившого по собі спадкоємців, Болеслав успадкував Опольське князівство. Успадковував Болеславове у Вроцлаві та Опіллі його син Генріх I Бородатий. Проте в 1202 р. Мешко I Кривоногий скориставшись труднощами небожа захопив Опольське князівство. Генріх I Бородатий віддав перевагу можливості домовитися з Мешко I Кривоногим про те, що той сплатить за Опілля компенсацію грошима. Отак і утворилося Опольсько-ратиборське князівство.

Друге утворенняРедагувати

 
Сілезія в 1290–1291 роках. Ратиборське князівство виділено рожевим кольором.

У 1281 р. (або 1282 р.) помер онук Мешко I Кривоногого — Владислав Опольсько-Ратиборський. Його сини Мешко та Пшемислав спочатку спільно управляли Ратибором і Цешином. Однак у 1290 р. віддали перевагу розділенню володіння: старший син — Мешко I Цешинський — отримав м. Цешин, а молодший — Пшемислав Ратиборський — м. Ратибор.

Цього разу до складу князівства увійшли, крім Ратибора, Водзіслав-Шльонський, Жори, Рибник, Міколув і Пщина. Рік по тому, після утворення незалежного князівства Пшемислав склав васальну присягу чеському королеві Вацлаву II. Успадкував князівство син Лешек Ратиборський в 1327 р. разом з іншими верхньосілезькими князями склав васальну присягу чеському королеві Яну Люксембурзькому. У 1336 року Лешек Ратиборський помер, не залишивши спадкоємця, і Ян Люксембурзький передав князівство опавському князеві Мікулашу II, у наслідку чого утворилося Ратиборсько-опавське князівство.

Третє утворенняРедагувати

У 1437 р. князівство виникло втретє, коли сини Яна II Залізного поділили Ратиборсько-крновське князівство: старшому синові Вацлаву дістався невеликий уділ, в який, однак, увійшла столиця — Ратибор. Його нащадки правили там до 1521 р., коли бездітним помер останній з них — Валентин Горбатий. Відповідно до договору, який в 1511 р. Валентин уклав з опольським князем Яном II Добрим, Ратиборське князівство об'єдналося з Опольським князівством в Опольсько-ратиборське князівство.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Джесси Рассел, Рональд Кон // «Рациборжское княжество», изд. VSD, 2013 г., 101 с. — ISBN 978-5-5094-8764-4 (рос.)
  • ŽÁČEK Rudolf // «Dějiny Slezska v datech». Praha: Libri, 2004. 546 s. ISBN 80-7277-172-8. (чеськ.)
  • ŽÁČEK Rudolf // «Slezsko». Praha: Libri, 2005. 214 s. ISBN 80-7277-245-7. (чеськ.)
  • MIKA Norbert // «Racibórz w obliczu najazdów tatarskich i zagrożenia wałaskiego». Racibórz: AGAT, 2002. 176 s. ISBN 83-916904-0-7. (пол.)
  • NEWERLA Pawel // Dzieje Raciborza i jego dzielnic. Racibórz: Wydawnictwo i Agencja Informacyjna WAW, 2008. 584 s. ISBN 978-83-89802-73-6. (пол.)
  • WELTZEL Augustin // «Geschichte der Stadt und Herrschaft Ratibor». Ratibor: Max Muschik, 1881. 940 s. (нім.)

ПосиланняРедагувати