Пінчук Веніамін Борисович
Веніамін Борисович Пінчу́к (нар. 30 листопада 1908, Горошки — пом. 21 серпня 1987, Ленінград) — російський радянський скульптор і педагог; член Спілки художників СРСР[1], дійсний член Академії мистецтв СРСР з 1970 року.
| Пінчук Веніамін Борисович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
17 (30) листопада 1908 Горошки, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імперія |
| Помер |
1987 Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | скульптор |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна |
| Вчителі | Мухіна Віра Гнатівна і Матвєєв Олександр Терентійович |
| Членство | СХ СРСР |
| Жанр | скульптура |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
   |
Біографія ред.
Народився 17 [30] листопада 1908 року в містечку Горошках Волинської губернії Російської імперії (тепер селище міського типу Хорошів Житомирського району Житомирської області, Україна). В 1928—1930 роках навчався в Москлвському ВХУТЕІНі у Віри Мухіної, у 1930—1932 роках — в Інституті пролетарського образотворчого мистецтва у Ленінграді у Олександра Матвеєва.
Під час німецько-радянської війни жив і працював у Ленінграді. Займався виготовленням агітаційних плакатів. Член ВКП(б) з 1942 року. З 1948 року викладав в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна, з 1962 року професор.
З 1957 по 1987 рік жив в Ленінграді в будинку № 37 по Гаванській вулиці[2]. Помер в Ленінграді 21 серпня 1987 року. Похований на Літераторських містках Волковського цвинтаря. У 1988 році на його могилі встановлений надгробний пам'ятник — бронзове погруддя на гранітному постаменті роботи скульптора Олександра Чаркина і архітектора Володимира Васильковського[3].
Творчість ред.
 «В. І. Ленін в Розливі» |
._Fortepan_101217.jpg) «В. І. Ленін і Й. В. Сталін в Горках» |
 «В. І. Ленін у куреня в Розливі» |
Скульптура ред.
- композиція «В. І. Ленін в Розливі» (1935, гіпс; Центральний музей В. І. Леніна в Москві);
- пам'ятник Сергію Кірову в Санкт-Петербурзі (1935—1939; Кіровський завод);
- група «В. І. Ленін і Й. В. Сталін в Горках» (1949, гіпс, співавтор Роберт Таурит);
- композиція «В. І. Ленін на трибуні» (1957);
- бюст Михайла Калініна (1950, мармур; Російський музей в Санкт-Петербурзі);
- бюст Миколи Гоголя (1951, мармур; Пушкінський Дім);
- бюст В. В. Яковлєва (1958);
- пам'ятники Володимиру Леніну:
- барельєф «В. І. Ленін у куреня в Розливі» (1955, на пілоні підземного залу станції метро «Площа Повстання» в Санкт-Петербурзі);
- бюст на Кам'яноостровскому проспекті в Санкт-Петербурзі (1955);
- в селищі Парголовому (1959);
- в Московському Кремлі (1967, бронза, граніт, лабрадорит; архітектор Сергій Сперанський);
- у Красноярську (1970);
- у Єкатеринбурзі (1977).
Плакати ред.
В роки німецько-радянської війни створив плакати:
- «Славні соколи міста Леніна, будемо на смерть разити ворога» (1942);
- «Жінки міста Леніна! Посилимо допомогу фронту, допоможемо Червоної Армії громити ворога!» (1943);
- «Мстить нещадно німецьким загарбникам за кров і сльози наших дружин і дітей, матерів та батьків, братів і сестер» (1943);
- «Вперед, на Захід!» (1943);
- «Дух великого Леніна і його переможного прапора надихають нас тепер на вітчизняну війну … (І. Сталін)» (1944).
У 1942 році в блокадному Ленінграді у видавництві «Мистецтво» вийшла листівка з репродукцією плакату художника — «Єдиним ударом!»[1].
Плакати знаходяться в Державному меморіальному музеї оборони і блокади Ленінграда, Державному музеї історії Санкт-Петербурга, Президентській бібліотеці в Санкт-Петербурзі[1].
Відзнаки ред.
- Сталінська премія ІІ ступеня за 1950 рік (за групу «В. І. Ленін і Й. В. Сталін в Горках»)[3];
- Народний художник СРСР з 1969 року;
- Орден Жовтневої Революції.
Вшанування пам'яті ред.
У 1993 році на будинку № 37 по Гаванській вулиці Санкт-Петербурга встановлено гранітну меморіальну дошку роботи архітектора Юрія Нікітіна з написом:
«У цьому будинку з 1957 по 1987 рік жив скульптор, народний художник СРСР Веніамін Борисович Пінчук»[2].
Примітки ред.
- ↑ а б в Трамвай мистецтв. [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б Енциклопедія Санкт-Петербурга.(рос.)
- ↑ а б Волинські новини. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 12 грудня 2020.
Література ред.
- Мямлін І. Г. «Скульптор Вениамин Борисович Пинчук». Ленінград, 1965 (рос.);
- Пинчук Вениамин Борисович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 461. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]