Вікіпедія

Підгайний Семен Олександрович

Семе́н Олекса́ндрович Підга́йний (нар.17 квітня 1907, Новомінська, Кубань — пом.14 листопада 1965, Торонто, Канада) — український учений — історик, археограф, автор спогадів про українську інтелігенцію на Соловецьких островах, член-основоположник УРДП, 1948 року — перший з черги державний секретар реорганізованого ДЦ УНР.

Підгайний Семен Олександрович
Народився 17 квітня 1907(1907-04-17)
Новомінська, Канівський район
Помер 14 листопада 1965(1965-11-14) (58 років)
Торонто, Канада
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Kuban People's Republic.svg Кубанська Народна Республіка
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Canada (Pantone).svg Канада
Діяльність журналіст, історик
Галузь історія[1], археографія[1] і журналістика[1]
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Знання мов українська[1]
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Пам'ятник на могилі Семена Підгайного в Торонто на цвинтарі «Проспект»

БіографіяРедагувати

Народився у станиці Новомінській Єйського повіту Кубанської області у заможній козачій сім'ї. Під час боротьби козаків Кубані з більшовиками втратив батька і старшого брата: обидва були розстріляні більшовиками у 1922 році[2].

1924 року виїхав у Київ, де вступив до Київського інституту народної освіти (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). В університеті Підгайного цікавила державно-творча діяльність Богдана Хмельницького, і він обрав за тему своєї дипломної праці його білоруську політику. Над цим питанням він багато працював, зібрав великий джерельний матеріал і приступив до писання майбутньої дисертації, яка по закінченні університету мала відкрити йому шлях до аспірантури й подальшої наукової діяльності. За декілька місяців до закінчення курсу Підгайного було виключено з інституту за його походження. Цьому передувала погромницька стаття в київський газеті «Пролетарська правда». Проте спільними зусиллями української професури й тодішнього керівництва інституту Підгайному було дозволено закінчити інститут, але шлях до аспірантури в Києві для нього був закритий[3].

Після закінчення інституту працював науковим співробітником Музею Слобідської України у Харкові (тепер Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова) і викладав історію України у Харківському інституті народної освіти (тепер Харківський національний університет).

Арешт і подальша доляРедагувати

На початку 1930-х років нав'язує ближчі стосунки з Українською академією наук (ВУАН) у Києві, де стає членом комісії соціально-економічної історії України й співробітником археографічної комісії. Ще раніше він зацікавився історією старого українського промислового робітництва, зокрема на Бахмутських і Торських соляних заводах XVII–XVIII століття.

За дорученням Академії наук Підгайний досліджує відповідні архівні матеріали не лише в Харкові і Києві, але і в Москві та Ленінграді. Наслідком цієї роботи була велика (понад 500 сторінок машинопису) археографічна збірка матеріалів до історії промисловості й робітництва на Бахмутських, Торських і Співаковських соляних заводах XVII–XVIII століття. Доповідь на цю тему Підгайний зробив на спільному засіданні обох згаданих вище комісій восени 1932 року, й тоді було ухвалено видати цей твір. Окрім того, Семен Олександрович написав, на підставі архівних матеріалів, знайдених ним у Москві, цінну студію про становище робітників і умови праці на Почепівській і Шептаківській паруснополотняних мануфактурах Гетьманщини в першій половині XVIII століття. Ця праця була прийнята до друку в IV томі «Українського Археографічного Збірника» ВУАН[3].

Арешт 17 січня 1933 року під час погрому ВУАН 1933–1934 років не дозволив здійнити ці видавничі плани. Звинувачений у членстві в міфічній підпільній організації «Союзі Кубані й України», у 1933–1940 роках був на засланні у Соловецькому таборі особливого призначення[4][5].

6 лютого 1941 року повернувся на Слобожанщину, але як репресованому йому відмовили у праві проживати в обласному центрі і прикріпили до районного міста Ізюм, де працював бухгалтером в артілі «Культпраця»[5]. Під час Другої світової війни певний час був членом управи Харкова і начальником одного з його районів.[6]

З 1944 року на еміграції, з 1949 року у Канаді.[7] За ініціативою Підгайного у Торонто 1950 року засновано Союз українців жертв російського комуністичного терору. До 1955 року очолював Світову федерацію політв'язнів. Вирішальним чином сприяв появі двотомної англомовної праці «The Black Deeds of Kremlin: A White Book» («Біла книга про чорні діла Кремля»), яка мала широкий розголос у різних країнах[4]. Редагував журнал англійською мовою «The New Review: A Journal of East-European History». Автор книжок про Соловецьку каторгу «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні».

Помер у Торонто, Канада, похований на цвинтарі «Проспект».

ТвориРедагувати

  • Підгайний С. До редакції часопису Українські вісті. — «Українські вісті», 1947, № 77, 29 жовтня.
  • Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках. — Б.м: — Прометей, 1947. — 93 с.
  • Підгайний С. Недостріляні. (у двох частинах: ч.1ч.2) — Б.м., в-во «Україна» — 1949.
  • Pidhainy S. Islands of death. — Burns & MacEachern, Toronto, 1953, 240 pages.
  • Pidhainy, S. O. (editor-in-chief) The Black Deeds of the Kremlin: A White Book, translated by Alexander Orletsky, Ukrainian Association of Victims of Russian Communist Terror, Toronto, Ont., 1953—1955 OCLC 558528829
  • Pidhainy S. Ukrainian National Communism. — «Ukrainian Review», 1959, № 7.

Перевидання:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ ПІДГАЙНИЙ СЕМЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ. resource.history.org.ua. Процитовано 9 березня 2023. 
  3. ↑ а б Український історик 3-4 (11-12). Рік III. Боулінг-Грін, Огайо, США: Українське Історичне Товариство. 1966. с. 68–71. 
  4. ↑ а б Семен Підгайний, Юрій Шаповал (2019). Українська інтеліґенція на Соловках. Недостріляні. Видавництво «Кліо». ISBN 6177023878. 
  5. ↑ а б Хроніки Семена Підгайного. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 9 березня 2023. 
  6. ↑ Оглоблин О. Українська історіографія. 1917—1956 / Пер. з англ. — К., 2003. — 253 с.
  7. ↑ Сергій Білокінь. Биківня і Вінниця в історіографії терору. Архів оригіналу за 9 грудня 2012. Процитовано 9 грудня 2012. 

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати


  Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підгайний_Семен_Олександрович&oldid=38778320