Вікіпедія

Правова система Латвії

Правова система Латвії — правова система, що належить до германської правової групи романо-германської правової сім'ї.

Сейм, парламент Латвії

Історія розвитку ред.

Право Латвії у часи Середньовіччя не пішло у розвитку далі звичаєвого. Але з приходом німецької влади ситуація докорінно змінилася. Вони створили розвинуте для того часу законодавство, кодифікували звичаєве право.

Після приєднання Остзейського краю до Російської імперії потрібно було зробити кодифіковане законодавство яке б відповідало російському і замінило діючі на той час різноманітні закони. Це було зроблено тільки в XIX ст. коли II Відділенням Власної Її Імператорської Величності Канцелярії було розроблено проект законодавства що отримало назву «Зводу місцевих узаконень губерній Остзейських» і з 1 липня 1865 р. набуло чинності.

1889 року на території Латвії було введено в дію судові статути Росії.

Під час Першої світової війни німецькими окупаційними військами було відновлено російське Кримінальне укладення 1903 р., що продовжувало свою дію до 1933 р.

Подальшому розвитку національного законодавства завадила радянська окупація червні 1940 р. На всій території Латвії було введено радянське законодавство.

Подальший розвиток національного законодавства відновився тільки 1990 р. з проголошенням Латвією незалежності. Відновлено дію Конституції 1922 р. і Цивільного закону 1937 р. Але з точки зору сучасності ці документи є архаїчними. Тому до них вносяться зміни, аби пристосувати Конституцію і Цивільний закон до сучасних реалій.[1](с.433)

Зокрема 1998 року до конституції було включено розділ про права та свободи людини, 2003 року включено положення за яким уряд Латвії може надавати певну частину повноважень міжнародним установам з метою забезпечення демократії, прав та свобод людини, у 2004 році було включено ст. 101, згідно з якою громадяни Латвії та інших країн членів ЄС можуть брати участь у самоврядуванні, тощо.

До Цивільного закону теж вносилась значна частина поправок, наприклад якщо раніше владу з розірвання шлюбу  здійснював РАГС, то тепер  її надано тільки суду, змінено підстави розірвання шлюбу, додано поправки щодо інституту батьківства, тощо.

Також у 1998 році було прийнято Кримінальний закон Латвійської Республіки, 2002 року прийнято Кримінально-процесуальний кодекс, тощо.

Джерела права ред.

1.    Конституція Латвійської Республіки

2.    Комерційний закон

3.    Закон про працю

4.    Закон про охорону праці

5.    Цивільний закон

6.    Адміністративно-процесуальний закон

7.    Кримінальний закон

8.    Закон про прокуратуру

9.    Закон про будівництво

10. Закон про поліцію

11. Закон про нотаріат

12. Закон про судову владу

13. Закон про авторське право

14. Кримінально-процесуальний закон

15. Цивільний процесуальний закон

16. Закон про дипломатичної і консульської службі

17. Закон про медицину

18. Митний закон

19. Закон про імміграцію

20. Закон про самоврядування

21. Морський кодекс

22. Закон про освіту

Основні галузі права ред.

Цивільне право ред.

Сучасне цивільне право Латвії базується на Законі «Про Цивільний закон Латвійської Республіки 1937 року» у редакції від 14 січня 1992 р. Але деякі його положення дуже застаріли. Даний закон було складено на базі 3-го тому «Зводу місцевих законів губерній Остзейських», які увібрали у себе різноманітні закони: німецькі, польські, тощо.

Цивільний закон складається з Введення та чотирьох частин: 1) сімейне право; 2) спадкове право; 3) речове право; 4) зобов'язальне право.

У Введенні закріплено загальні положення міжнародного приватного права.

Кожна частина ділиться на розділи, деякі з розділів включають підрозділи. Всього у Цивільному законі близько 2400 статей.

У частині сімейного права закріплюються положення врегулювання різних сімейних відносин між членами сім'ї та родичами, порядок одруження, та розірвання шлюбу, тощо.

У Цивільному законі особливим інститутом виділяється право володіння, яке є першочерговим серед речових прав. Дана особливість слідує романо-германській традиції, яка не сприйнята у більшості країн СНД.

Слід зазначити що інститут зобов'язальних відносин у Латвії регулюється менш детально ніж у Цивільних кодексах інших державах країн СНД, але ця прогалина заповнюється прийняттям відповідних законів.

Після відновлення незалежності Латвія перейшла до ринкової економіки.

Найбільшому реформуванню піддано сферу аграрних відносин. Початком реформи є постанова «Про аграрну реформу в Латвійській Республіці» від 13 червня 1990 р., який задав основні напрямки реформи. 21 листопада 1990 р. було ухвалено Закон «Про земельну реформу в сільській місцевості Латвійської Республіки» яким передбачалася передача землі приватним особам. В подальшому було також видано Закони «Про приватизацію землі в сільській місцевості» від 9 липня 1992 р., «Про індивідуальне (сімейне) підприємство, селянське господарство і індивідуальну трудову діяльність» від 8 січня 1992 р., ухвала Ради Міністрів Латвійської Республіки «Про волосні сільськогосподарські кооперативні товариства (суспільства)» від 26 жовтня 1992 р. які сприяли подальшому розвиткові аграрної сфери.

Головною особливістю аграрної реформи було те, що сільське господарство було приведено до стану у якому воно існувало до окупації радянськими військами. Головною задачею уряду стало повернення землі колишнім власникам. Це значно спростило те що залишилась значна частка документів з інформацією про власників. Відновлення прав на землю умовно проходило в 3 етапи: 1. Подання документів потенційними власниками. 2. Розроблялися плани землекористування. 3.Безпосередня передача у власність або користування. Право власності або користування здобували переважно колишні власники або їх спадкоємці, усі інші спірні питання вирішувались через суд.

1990 р. прийнято багато законів які сприяли розвиткові приватного бізнесу. «Про підприємницьку діяльність» від 26 вересня 1990 р., «Про акціонерні товариства» від 5 грудня 1990 р., «О товариства з обмеженою відповідальністю» від 23 січня 1991 р., «Про іноземні інвестиції в Латвійській Республіці» від 5 листопада 1991 р., «Про біржі» від 28 січня 1992 р., «Про кредитні установи» від 5 жовтня 1995 р., «Про коштовні папери» від 23 вересня 1995 р., «Про неспроможність підприємств і підприємницьких суспільств» від 2 жовтня 1996 р., «Про безпеку товарів і послуг і відповідальності виробника і особи», що надає послуги, від 8 жовтня 1996 р., «Про конкуренцію» від 8 липня 1997 р., «Про інвестиційні товариства» від 30 грудня 1997 р., «Про гарантії вкладів фізичних осіб» від 3 червня 1998 р., Патентний закон Латвії від 30 березня 1995 р. і ін.

Формування відносин у сфері торгівлі завершив Комерційний закон, прийнятий Сеймом 13 квітня 2000 р.

Відбувається реформування і інших галузей права: трудове право (Закон «Про страйки» від 12 травня 1998 р. і ін.), право соціального забезпечення (Закон «Про приватні пенсійні фонди» від 20 червня 1997 р.).[1](с.434-435)

Кримінальне право ред.

Кримінальне законодавство представлене Кримінальним законом, прийнятим Сеймом 17 червня 1998 р. Він складається з Загальної та Особливої частин, 25 глав і 356 статей. За ним всі протиправні дії поділяються на:

1.    Злочини

  • невеликої тяжкості
  • тяжкі
  • особливо тяжкі

2.    Кримінальні проступки (позбавлення волі не більше 2 років, або менш тяжке покарання)

До основних покарань Кримінальний кодекс 1998 р. відносить:

Також можуть призначатися додаткові покарання у вигляді:

  •          конфіскації майна;
  •          видворення з Латвійської Республіки;
  •          штрафу;
  •          обмеження прав;
  •          поліцейського нагляду.

Покарання у вигляді смертної кари здійснювалось шляхом розстрілу, і могло призначатися лише за вбивство за обтяжуючих обставин. Максимальний строк позбавлення волі — 20 років; у передбачених Кримінальним кодексом випадках може призначатися покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У 1999 р. смертну кару було скасовано за всі види злочинів. Згідно ст. 11 Кримінального кодексу до кримінальної відповідальності притягається особа яка досягла 14 років.

Кримінальне процесуальне законодавство представлене Кримінальним процесуальним кодексом Республіки Латвії від 14 березня 2002 року. Він визначає процесуальний порядок кримінального провадження на території Латвії.[1](с.436)

Судова система ред.

Діяльність судової системи Латвії визначається Конституцією, законами «Про судову владу» від 15 грудня 1992 р., «Про сирітські суди і волосні суди» від 23 листопада 1995 р., «Про Конституційний суд» від 14 червня 1996 р.

Судова система складається з 3-ох інстанцій:

1.    Районні (міські) суди (розглядають основну масу кримінальних та цивільних справ, цивільні і адміністративні справи розглядаються одноособово, певна категорія адміністративних справ може розглядатись колегією у складі 3 суддів, кримінальні справи розглядають колегією у складі 2 суддів і 2 присяжних засідателів)

2.    Окружні суди (є апеляційними для районних, але можуть і бути судами першої інстанції для деяких категорій справ, справи розглядають колегією у складі 1 судді і 2 присяжних засідателів, справу в ролі суду першої інстанції та апеляційної інстанції розглядають колегією у складі 3 суддів)

3. Верховний Суд (є найвищою касаційною інстанцією, вердикт може бути оскаржено у міжнародних судах)

3.1. Сенат

3.1.1.   Департамент у цивільних справах

3.1.2.   Департамент у кримінальних справах

3.1.3.   Департамент у адміністративних справах

3.2. Судові палати

3.2.1.   У цивільних справах

3.2.2.   У кримінальних справах

Окремим видом є Конституційний суд, який не відноситься до жодної з інстанцій і який розглядає справи щодо відповідності законів Конституції Латвії. Він може визнати такими, що втратили чинність закони та інші нормативно-правові акти або їх частини.

Третейські суди

Третейський суд утворюється для вирішення будь-якого конкретного цивільно-правового спору. Він діє на підставі статуту або положення, і утворюється в порядку, визначеному в законодавстві Латвії. Третейський суд може бути утворено юридичними особами.

Арбітражні суди

За погодженням сторін розглядає суперечки між ними. Його можна утворити для вирішення конкретного спору. Арбітражний суд є недержавним утворенням і є альтернативою професійним судам. Арбітражні суди не входять до державної судової системи.

Військові суди

У випадку війни або надзвичайного стану правосуддя здійснюють військові суди.[1](с.437) [2][3][4][5][6][7][8]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. Под ред. Сухарева А. Я. 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма, 2003. — 944 с.
  2. ↑ Конституція Латвійської Республіки. Архів оригіналу за 23 вересня 2015.
  3. ↑ Закон Латвійської Республіки про "Судову владу" (Російська) . від 15 грудня 1992 року. Архів оригіналу за 12 червня 2016.
  4. ↑ www.pravo.lv - Законы Латвии по-русски. www.pravo.lv. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 4 червня 2016.
  5. ↑ Administrator. Латвійська Республіка, Литовська Республіка - Право Європейського Союзу - Навчальні матеріали онлайн. pidruchniki.com. Процитовано 4 червня 2016.
  6. ↑ Изменения в гражданском законе. latvia.news-city.info. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 4 червня 2016.
  7. ↑ ЗАКОН ПРО УХВАЛЕННЯ, ЗАТВЕРДЖЕННЯ ТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (PDF) (Українська) .
  8. ↑ Романовська, Олександра. Міжнародний досвід земельної реформи: чому немає панацеї (PDF) (Українська) . Архів оригіналу (PDF) за 16 червня 2015.

Джерела ред.

  • Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. Под ред. Сухарева А. Я. 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма, 2003. — 944 с.

Посилання ред.

  • https://www.lrp.lt/lt/ — офіційний сайт Президента Литовської Республіки
  • http://www.saeima.lv/ — офіційний сайт Сейму Литовської Республіки
  • http://www.satv.tiesa.gov.lv/ru/ — офіційний сайт Конституційного суду Литовської республіки
  • http://www.at.gov.lv/ — офіційний сайт Верховного суду Литовської Республіки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Правова_система_Латвії&oldid=40136744