Права, за якими судиться малоросійський народ

«Права́, за яки́ми су́диться малоросі́йський наро́д» («Права, по которымъ судится малороссійскій народъ», повна назва в оригіналі: «Права, по которым судится малороссийский народ, Высочайшим всепресветлейшия, державнейшия Великия Государыни Императрицы Елисавет Петровны, Самодержицы Всероссийския, Ее императорского священнейшего Величества повелением, из трех книг, а именно: Статута литовского, Зерцала Саксонского и приложенных при том двух прав, такожде из книги Порядка, по переводе из полского и латинского языков на российский диалект в едину книгу сведенные, в граде Глухове, лета от рождества Христова 1743 года») — проєкт зводу законів Гетьманщини XVIII століття, що не отримав офіційного схвалення від російських монархів, але фактично застосовувався на Лівобережній Україні.

Видання «Прав …» упорядковане О. Ф. Кістяківським (Київ, 1879)

Мета ред.

Збірку складено з метою кодифікації правових норм різного походження, що діяли на Лівобережній Україні після її приєднання до Росії і нерідко суперечили одна одній.

Кодифікація законодавства мало наблизити ці норми до російських правових норм. За царським указом від 28 серпня (9 вересня) 1728 р. було утворено спеціальну кодифікаційну комісію з місцеперебуванням у Глухові. Її очолювали генеральний суддя Іван Владиславович Бороздна (? — 1740). А з 1740 року — генеральний обозний Яків Юхимович Лизогуб (1675—1749).[1]

Комісія, що працювала над «Правами», спочатку налічувала 12, а пізніше — 18 чоловік. Її склад протягом багаторічної праці не раз змінювався. У 1734—1735 роках члени комісії працювали у Москві, у 1736—1738 роках — у Глухові. До комісії входили українські правознавці — представники української шляхти, верхівки козацької старшини, вищого духівництва, що працювали над «Правами» до 1766 р. Серед них — Василь Стефанович, генеральний осавул Валькевич Петро Васильович (бл. 1687—1758), Яків Величківський та інші.

Презентація роботи ред.

В результаті 15-річної роботи правників представлення відбулось 8 (19) липня 1743 р. в м. Глухові (тепер Сумська обл.). Члени кодифікаційної комісії на пленумі, скликаному Генеральною військовою канцелярією, підписали проєкт Кодексу під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ»[2][3].

Структура збірки ред.

«Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. мали чітку структуру і складалися з 30 глав, які поділялися на 532 артикули і 1607 пунктів. Кодекс містив норми адміністративного, цивільного, торгового, кримінального і процесуального права. За високою юридичною технікою «Права…» є однією з найцінніших пам'яток української правової культури XVIII ст. Хоч Кодекс і не набув офіційної чинності, п'ятнадцятирічна праця українських правників мала позитивний вплив на подальший розвиток українського правознавства. Повнотою та чіткістю викладу норм закону й абстрактних правових дефініцій, досконалою юридичною термінологією Кодекс був досконаліший від існуючих тоді правних книг[cs]. По ньому вивчали українське право і використовували його як авторитетний юридичний підручник — коментар до Статуту Великого князівства Литовського і магдебурзького права цілі покоління українських правників.

Джерелами «Прав» були Литовські Статути, «Хелминське право», «Саксонське зерцало», а також українське звичаєве право й судова практика, російське законодавство. Кодифікатори додали й ряд нових норм. Проєкт цієї збірки у 1744 р. було подано до сенату, звідти через 12 років його повернули комісії для перегляду.

Роботу над проєктом не було завершено у зв'язку з тим, що в другій половині XVIII століття, після скасування залишків автономії України, на неї було поширено загальноросійське законодавство.

Складений проєкт Кодексу не отримав офіційного затвердження в Сенаті. Основною причиною не затвердження «Прав» було те, що вони відображали деяку відмінність українського законодавства і суперечили політиці російського уряду.

«Права» вперше опубліковано 1879 під редакцією Олександра Федоровича Кістяківського за копією, оригінал виявив литовський радянський історик В. Рауделюнас.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Бойко І. Про цивільне право Гетьманщини за Кодексом 1743 року // Право України. — 1999. — № 3. — С. 88 — 90.
  2. Звід законів, що постав у Глухові. ГЛУХІВ.INFO (рос.). Процитовано 6 серпня 2023. 
  3. Глухів), Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук, доцент (м. Гриценко Андрій. Звід законів, що постав у Глухові. history.sumy.ua (uk-ua). Процитовано 6 серпня 2023. 

Джерела, література та посилання ред.

Додаткова література ред.

  • Марисюк К. Б. Головщина як вид майнових покарань у Правах, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. // Правова держава. - 2011. - № 13. - С. 9-12.
  • Марисюк К. Майнові покарання за Правами, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Львів, 2011. Вип. 52. С. 77–85.
  • Марисюк К. Б. Нав’язка як вид майнового покарання за Литовськими статутами // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2010. № 3. С. 30–36. Електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvlduvs/2010_3/mkbzls.pdf

Посилання ред.