Почо Лепратті
Кла́удіо У́ґо Лепра́тті (ісп. Claudio Hugo Lepratti), відомий як По́чо Лепра́тті (ісп. Pocho Lepratti) і «Янгол на велосипеді» (ісп. El Ángel de la Bicicleta)[1] — аргентинський цивільний активіст і волонтер. Його застрелила поліція Санта-Фе під час заворушень в Аргентині в грудні 2001 року[es], поки той намагався зупинити поліціянтів, які обстрілювали школу.
| Почо Лепратті | |
|---|---|
| Народився | 27 лютого 1966 Консепсьйон-дель-Уругвай, Ентре-Ріос, Аргентина |
| Помер | 19 грудня 2001 (35 років) Росаріо, Санта-Фе, Аргентина |
| Країна |  Аргентина |
| Діяльність | політик |
Життєпис
ред.Ранні роки, активізм
ред.Клаудіо Лепратті народився в Консепсьйоні-дель-Уругваї, в провінції Ентре-Ріос. Був старшим сином Орландо Хосе Лепратті (1943—2004)[2] і Даліс Бел (1940-?).[3]
Відвідував початкову та середню школу в Консепсьйоні-дель-Уругваї. У період з 1983 до 1985 року Лепратті вивчав право в Національному університеті Літоралі[es], навчаючись державним коштом. 1986 року став семінаристом в Салезійському інституті у Фунесі[es] (приблизно 15 км на захід від Росаріо), і вибрав релігійну кар'єру «брата-помічника».
Серед семінаристів було заведено відвідувати місця неподалік, щоб допомагати тим, хто зазнає бідність. Лепратті просив своїх наставників поширити цю практику на постійній основі, однак ті лише порадили скласти обітницю послуху і продовжити навчання.
1991 року Клаудіо покинув семінарію і поселився у районі Лудуенья, що в Росаріо. У парафії, яку очолював отець Едґардо Монтальдо, Лепратті створив і координував низку дитячих і молодіжних волонтерських об'єднань, організовував кемпінгові екскурсії, майстер-класи та багато іншого. Працював помічником на кухні в установах, що забезпечували їжу для бідних дітей, викладав філософію і богослов'я в парафіяльній школі.[4]
Загибель
ред.У кінці 2001 року Аргентина була на межі економічної кризи, причиною якої була довготривала рецесія і масове безробіття. 18 грудня в Росаріо і Великому Буенос-Айресі спалахнули заворушення; люди, які вимагали продовольства, грабували крамниці. Тодішній президент Фернандо де ла Руа оголосив надзвичайний стан, призупинив конституційні гарантії і вдався до насильницьких репресій.
На той час Клаудіо Лепратті працював помічником на кухні в школі № 756, розташованій в бідному районі Лас-Флорес на півдні Росаріо. 19 грудня шість співробітників поліції провінції Санта-Фе почали стрілянину на території школи. Лепратті, разом з двома іншими співробітниками школи, піднялися на дах шкільної їдальні, де саме обідали діти, після чого завимагали припинення вогню. Останні слова Клаудіо були такими:
|
Сучі діти, киньте зброю, тут лише діти їдять! Оригінальний текст (ісп.) ¡Hijos de puta, bajen las armas, que aquí solo hay pibes comiendo! |
|
За словами свідків і слідства, проведеного пізніше, двоє поліціянтів почали стріляти по даху. Один з них, Ернесто Естебан Веласкес, вбив Лепратті кулею калібру 12,70 мм, яка пройшла через його трахею. За словами Веласкеса він стріляв у відповідь на постріли з боку учасників заворушень, які ховалися на даху, але слідство не змогло довести його слова.
Лепратті був доставлений в лікарню ім. Роке Саенса Пеньї[en], проте помер ще до прибуття туди.[5][6]
Цього дня в Росаріо тривали придушення протестів. 20 грудня, в умовах жорстоких демонстрацій, грабунків і заворушень в великих аргентинських містах,[7] президент Де Ла Руа подав на відставку.[8]
Ернесто Естебан Веласкес згодом був засуджений на 14 років за вбивство, але вийшов достроково[9].
Культурний вплив
ред.2003 року будинок Лепратті було перетворено на культурний центр, при якому діє народна бібліотека.
2003 року вийшла книга «Хай живе Почо», написана за участю отця Монтальдо про життя і роботу Лепратті.
Історія Почо Лепратті стала відомою на національному рівні в Аргентині завдяки популярній пісні «Янгол на велосипеді» (ісп. El ángel de la bicicleta) відомого співака Леона Ґ'єко[en] на музику Луїса Ґуревича, яка вийшла 2005 року[9]. Згодом свої версії цієї композиції виконували різні аргентинські виконавці, зокрема Attaque 77[en]. Також Лепратті присвячена пісні «Pedales del Cielo» гурту Agua Dulce, «La hormiga» гурту Farolitos та близько 50 інших музичних творів[10].
2007 року у рідному місті Лепратті Консепсьйон-дель-Уругвай на перехресті вулиць Монтонерос і Почо Лепратті йому було відкрито пам'ятник,[10] де активіст зображений у вигляді ангела на велосипеді. Також його іменем названа одна з вулиць у місті і школа.[11]
Також Лепратті часто зображають на графіті у вигляді янгола на велосипеді або мурахи, що є відсиланням на популярні пісні про нього.
Примітки
ред.- ↑ Diseño web Concordia - Entre Ríos - Una escuela uruguayense llevará el nombre de “Pocho” Lepratti - Diario del Sur Digital. web.archive.org. 2 квітня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Lepratti Orlando Jose (f), DNI 5.826.587, CUIT 20-05826587-0, BuscarDatos.com. web.archive.org. 2 квітня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Bel Dalis Maria, DNI 3.933.133, CUIT 27-03933133-6, BuscarDatos.com. web.archive.org. 6 березня 2016. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ POR LOS CAMINOS DE POCHO. web.archive.org. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ La Capital ::: on line. web.archive.org. 29 травня 2006. Архів оригіналу за 29 травня 2006. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Página/12 :: rosario. www.pagina12.com.ar (іспанською) . Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Crisis grips Argentina (англійською) . 20 грудня 2001. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Krauss, Clifford (21 грудня 2001). ARGENTINE LEADER, HIS NATION FRAYED, ABRUPTLY RESIGNS. The New York Times (англійською) . ISSN 0362-4331. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ а б A 15 años del asesinato de Pocho Lepratti, el policía que lo mató es militante del PRO. infonews.com (іспанською) . 19 грудня 2016. Процитовано 26 грудня 2020.
- ↑ а б Pocho Lepratti. OPUSVIDA (іспанською) . Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 26 грудня 2020.
- ↑ «Una escuela uruguayense llevará el nombre de „Pocho“ Lepratti, el Ángel de la Bicicleta» [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.], стаття від 8 лютого 2012 у газеті Diario del Sur (Concepción del Uruguay).