Вікіпедія

Позднєєв Олексій Матвійович

Олексій Матвійович Позднєєв (27 вересня 1851, Орел — 30 вересня 1920, Ростов-на-Дону) — російський сходознавець, монголознавець, доктор монгольської і калмицької словесності, професор. Один із засновників і перший директор (1899—1903) Східного інституту. Політичний діяч. Таємний радник (1905).

Позднєєв Олексій Матвійович
Народився27 вересня 1851(1851-09-27) або 1851[1]
Орел, Російська імперія
Помер30 вересня 1920(1920-09-30) або 1920[1]
Ростов-на-Дону, Російська імперія
Країна Російська імперія
 РСФРР
Діяльністьорієнталіст, монголознавець, викладач університету
Alma materСхідний факультет СПбДУd (1876)
Галузьсходознавство[2], монголознавствоd[2], китаєзнавство[2], буддизм[2] і політична діяльність[2]
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет
Науковий керівникВасильєв Василь Павлович
Відомі учніЦибіков Гомбожаб
Q20165303?
Q4368347?
Q4074972?
Amphilochiusd
Аспіранти, докторантиQ20165303?
Брати, сестриПозднєєв Дмитро Матвійович
Нагороди

Дослідник монгольських писемних пам'яток і в цілому монгольських мов. Вніс внесок у розвиток буддології, синології та інших сходознавчих дисциплін. Педагог і організатор системи освіти.

Біографія

ред.

Народився в російській багатодітній родині протоієрея Стрітенської церкви Матвія Автономовича Позднєєва в місті Орел.

Здобув освіту в Орловській духовній семінарії (1872)[3] і в Санкт-Петербурзькому університеті на факультеті східних мов.

Після закінчення університету (1876) взяв участь у спорядженій Російським географічним товариством експедиції в Монголію і Китай.

У 1881 р., продовжуючи кар'єру в СПБУ, захистив наукову працю «Зразки народної літератури монгольських племен» на здобуття ступеня магістра монгольської словесності і був затверджений штатним доцентом на кафедрі монгольської словесності. У тому ж році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Монгольський літопис „Ерденійн Еріхе“» та отримав ступінь доктора монгольської словесності[4].

З 1881 р. редагував видання Британського біблійного товариства (Лондон) монгольською, китайською і маньчжурською мовами.

З 1884 р. був професором монгольської словесності в СПБУ; з 1889 р. викладав і маньчжурську мову. Першим в Росії відкрив курс читань з історії літератури монгольських говірок і ввів у викладання читання офіційних документів, написаних монгольською мовою.

У 1887 р., за дорученням міністра державного майна, склав проект про організацію діяльності училищ у калмиків Астраханської губернії.

У 1888 р. отримав від Російського географічного товариства Костянтинівську медаль за наукову працю «Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духовенства в Монголії».

У 1892 р. перебував у відрядженні від Міністерства закордонних справ у Монголії «для дослідження її положення і адміністративного устрою, а також для вивчення наших торгових відносин з Китаєм». У цьому монгольському відрядженні (як і в першому в 1876 р.) Позднєєвим були зібрані для бібліотеки СПБУ великі колекції рукописних і друкованих китайських, монгольських і маньчжурських творів, а також колекція бурханів (буддійських скульптур) та інших релігійних предметів. Результати поїздки були викладені в книзі «Монголія і монголи», виданій РГТ в 1896—1898 рр..

На рубежі XIX—XX століть активно займався проблемами калмицької освіти[5].

1899—1903 рр. — займав пост директора в новоствореному Східному інституті[6] .

1903 р. (листопад) — призначений членом Ради Міністерства народної освіти.

У 1910 р. призначений директором Практичної східної академії в Петербурзі.

У 1913 р. за сприяння справі народної освіти монголів отримав звання Дзюнь-вана (князя другого ступеня) від уряду Монголії.

У 1914 р. став представником Міністерства народної освіти в Комітеті для вивчення Середньої і Східної Азії.

З 1918 р., звільнившись з Міністерства народної освіти, до кінця життя працював в Астраханській і Ставропольській губерніях та на території Області Війська Донського, вивчаючи культуру калмиків[4] .

Цікаві факти

ред.
  • О. М. Позднєєв став автором першого наукового калмицько-російського словника, опублікованого в 1911 р..
  • Найвідомішим учнем Позднєєва був Г. Ц. Цибіков. У 1898 р. Цибіков, будучи студентом Східного факультету СПБУ, ознайомив свого викладача з рукописом співвітчизника, бурятського лами Л.-М. Доржи (Лобсан Міджід-Доржи), що оповідає про подорож останнього в Тибет і Непал. Розглянувши рукопис, Позднєєв порадив студенту особисто відвідати Тибет з метою вивчення культури цього недоступного на той час для європейців регіону Центральної Азії[9]. У 1899—1902 рр. Цибіков справді побував у «забороненій країні», зробив перший її опис з позицій західної науки і став одним із перших фотографів тибетської столиці Лхаси.
  • Позднєєв одним з перших російських монголознавців проявив інтерес до т. зв. «ходіння» — традиційного жанру монгольської літератури, що представляв собою художньо оформлені шляхові записки буддійських пілігримів. В середині 1890-х рр. він познайомився з калмицьким ченцем Б. Менкеджуєвим, незадовго до цього відвідав святині Тибету, і у співпраці з ним переклав його «ходіння» зі старокалмицької на російську мову. Виданий у 1897 р. в Петербурзі[10], цей твір викликав сенсацію серед російських вчених, які присвятили роботу Менкеджуєва і Позднєєва XI міжнародному з'їзду орієнталістів в Парижі.
  • Багата колекція предметів буддійського мистецтва, зібрана вченим в ході експедицій, нині зберігається в музеях Росії.

Бібліографія

ред.

О. М. Позднєєв є автором 122 наукових праць (з них 17 монографій)[11], серед яких зокрема:

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  2. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Русские китаеведы XVIII — начала XX вв.: преподаватели и составители словарей [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.].
  4. ↑ а б Иориш И. И. Важнейшие события жизни и деятельности А. М. Позднеева [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] // Mongolica-VI. — СПб.: Петербургское востоковедение, 2003. C. 26—27.
  5. ↑ Див. про це: Сартикова Е. В. Роль А. М. Позднеева в развитии системы образования Калмыкии // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. — Тамбов: Грамота, 2011. № 2 (8): в 3-х ч. Ч. I. C. 158—160.
  6. ↑ Позднеев Алексей Матвеевич [Архівовано 14 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Большая Советская Энциклопедия.
  7. ↑ ЗАХАРОВ НИКОЛАЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ — выдающийся русский юрист, политический писатель. Архів оригіналу за 30 жовтня 2007. Процитовано 15 листопада 2019.
  8. ↑ Русское окраинное общество. Архів оригіналу за 21 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019.
  9. ↑ Цыбиков Г. Ц. Избранные труды: в 2 т. Т. 1: Буддист-паломник у святынь Тибета. — Новосибирск: Наука, 1991. С. 32.
  10. ↑ Сказание о хождении в Тибетскую страну малодэрбэтского Бааза-багши / калм. текст с пер. и прим., составленными А. М. Позднеевым. — СПб.: ИАН, 1897.
  11. ↑ Шастина Н. П. А. М. Позднеев [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.] // Mongolica-VI. — СПб.: Петерб. востоковедение, 2003. С. 7.

Література

ред.
  • Олексій Матвійович Позднєєв. Список осіб, які служать у відомстві Міністерства народної освіти на 1917 рік. — Сенатська типографія, 1917. — С. 19.
  • Баркова О. Л. Виставка із зібрання А. М. Позднєєва в державному музеї мистецтв народів Сходу // Схід (Oriens). 2001. № 1. С. 155—156.
  • Войтов В. Є., Тіхменьова-Позднєєва Н. А. Олексій Матвійович Позднєєв і його східна колекція. — Самара: Агні, 2001. — ISBN 5-89850-044-8
  • Герасимович Л. К. О. М. Позднєєв (1851—1920) // Російські монголознавці (XVIII — початок XX ст.) — Улан-Уде, 1997. С. 79-86.
  • Єрмакова Т. В. Буддійський світ очима російських дослідників XIX — першої третини XX ст. (Росія і суміжні країни). — СПб.: Наука, 1998. — ISBN 5-02-028317-7
  • Іоріш І. Й. О. М. Позднєєв — калмикознавець // Записки КНІІЯЛІ. Вип. 1. — Еліста, 1960. С. 207—217.
  • Позднєєв Олексій Матвійович // Вчені — дослідники Калмикії (XVII — початок XX ст.): Біобібліографічний покажчик [Архівовано 11 липня 2019 у Wayback Machine.] / Упоряд. і передм. П. Є. Алексєєвої і Л. Ю. Ланцанової. — Еліста: калм. кн. вид-во, 2006. С. 177—181.
  • Уланов М. С. О. М. Позднєєв про буддизм в Центральній Азії // Світ Центральної Азії. Т. III. Культурологія. Філософія. Джерелознавство: мат. міжнар. наук. конф. — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 2002. С. 219—221. — ISBN 5-7925-0110-6
  • Улимжієв Д. Б. О. М. Позднєєв (1851—1920) — дослідник «Таємної оповіді монголів» // Мат. наук. конф. «Цибіковські читання — 7». — Улан-Уде: БНЦ СО РАН, 1998. С. 33-35. — ISBN 5-7925-0016-9
  • Улимжієв Д. Б. Невтомний дослідник Монголії Олексій Матвійович Позднєєв // Улимжієв Д. Б. Монголознавство в Росії в другій половині XIX — початку XX ст.: Петербурзька школа монголознавців. — Улан-Уде: БДУ, 1997. С. 76-106.
  • Mongolica-VI: Зб. ст. присв. 150-річчю від дн. нар. О. М. Позднєєва / Відп. ред. С. Г. Кляшторний, укл. І. В. Кульганек. — СПб.: Петерб. сходознавство, 2003. — ISBN 5-85803-250-8

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Позднєєв_Олексій_Матвійович&oldid=43585736