Вікіпедія

Повстання татар-липків

Повстання на Липці — повстання 1672 року кількох кавалерійських корогв (полків) татар-липків, які служили у військах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої з XIV століття. Безпосередньою причиною повстання була заборгованість із заробітною платою, хоча свою роль також зіграло посилення обмежень їхніх давніх привілеїв і релігійної свободи.[1][2][3]

Повстання татар-липків
Зображення
Країна  Річ Посполита
Місце розташування Поділля
Дата й час 1672
Учасник(и) татари-липки
Командир Ян III Собеський і Александр Кричинський

Фон

ред.
 
Цецорська битва (1620), у якій татари-липки воювали проти Османської імперії на боці Речі Посполитої.

Татари-липки — група татар, які оселилися у Великому князівстві Литовському в XIV столітті, а згодом — у Речі Посполитій. Вони отримали шляхетський статус і воювали на польсько-литовському боці в Грюнвальдській битві.[4] У Речі Посполитій вони утворювали особливу військову спільноту, зберігаючи при цьому свою мусульманську релігію та татарські традиції.[4]

До цього повстання татари-липки сумлінно служили Речі Посполитій і вважалися одними з кращих і найбільш відданих її вояків. На початку XVI століття емісари Кримського ханства намагалися схилити їх до зради Речі Посполитої і отримали відповідь:

Ні Бог, ні Пророк не наказують вам грабувати, а нам не наказують бути невдячними. Перемагаючи вас, ми вбиваємо звичайних бандитів, а не наших братів.[5]

Згодом татари-липки воювали на польсько-литовському боці проти османів і Кримського ханства в Цецорській битві, першій битві під Хотином, і проти сил Мехмеда Абази-паші в польсько-османській війні 1633 року[6].

Проте становище татар у складі Речі Посполитої погіршилося в другій половині XVII ст. Повстання Хмельницького та московське вторгнення до Литви знищили значну частину татарських засобів до існування. Водночас у війнах проти різноманітних загарбників Річ Посполита залучала багато іноземних, нелипківських татар, найманців, які в умовах хаосу та слабкої дисципліни часто грабували місцеві господарства та володіння. Це, у поєднанні зі зростаючими наслідками Контрреформації та пов'язаним із цим зменшенням традиційної релігійної свободи в Речі Посполитій[7], призвело до того, що річпосполитська шляхта[8] все частіше вороже ставилася до всіх татар, у тому числі до липків. Кульмінацією цього стало прийняття кількох законів у 1667 році, які скасовували татарські привілеї та обмежували їхні релігійні свободи. Зокрема, нові закони обмежували просування татар на військові посади, а також забороняли будівництво нових мечетей у Руських воєводствах Речі Посполитої. Зрештою сейм ухвалив, що татарським воякам має бути виплачена лише четверта частина платні (це стосувалося й волоських частин).

Заворушення серед Липків призвели до того, що 1668 року польський король Ян Казимир, незадовго до свого зречення, скасував ці закони.[9] Але образа була зроблена, і, що особливо важливо, заробітна плата так і не була виплачена, як було обіцяно.

Повстання

ред.
 
Юзеф Брандт, «Битва з татарами», бл. 1890 рік

У повстанні брало участь від 2000 до 3000 татарських вояків, хоча точна кількість не встановлена.[10] Примітно, що повстали лише ті татарські загони, які служили у війську Корони, але не ті, що служили у війську Великого князівства Литовського.[11] Деякі джерела також стверджують, що до повстання приєдналася невідома кількість чермисів, які через повстання Хмельницького також були позбавлені засобів існування.[6]

В результаті повстання липки стали підданими османського султана Мехмеда IV. Спочатку повсталі загони об'єдналися з козацьким гетьманом Петром Дорошенком, союзником Османської імперії, і чекали передбачуваного вторгнення султанської армії до Речі Посполитої. Під час кампанії польсько-османської війни повстанці служили провідниками та розвідниками для основної армії султана, оскільки вони добре знали місцевість, і в результаті завдали великої шкоди польсько-литовським військовим зусиллям. Лідер заколоту, ротмістр (ротамайстер) Александр Кричинський, був призначений султаном беєм Бару в нагороду за його втечу.[11]

Поки основна турецька армія облягала Кам'янець-Подільський, татарські загони грабували й спалювали околиці Поділля. Кілька разів липки, одягнені в польські уніформи, в'їжджали верхи в польські села як союзники, а потім швидко атакували і захоплювали здивованих жителів.[3][12] Після падіння Кам'янця султан оселив навколо нього частину липків, а пізніше, після закінчення повстання, це були, як правило, татари, які не повернулися до Речі Посполитої. Кам'янецькі липки досі дотримуються своїх окремих традицій.[3]

Однак незабаром більшість рядових татарських вочків під командуванням Кричинського стали незадоволені своєю долею під владою султана. Того ж місяця, коли впав Кам'янець, деякі з сотників Кричинського надіслали таємного листа до польського гетьмана Яна Собеського, в якому містилися десять умов, за яких татари були готові повернутися на бік Речі Посполитої. Спочатку ця пропозиція була відкинута.[3]

Повторне входження до Речі Посполитої

ред.
 
«Араз» Герб татарської шляхти. Зверніть увагу на півмісяць у верхній частині посоха. Герб липків часто включав мотиви, пов'язані з ісламом

Зрештою, заколот був недовгим. Литовські та польські татари звикли займати привілейовані позиції в Речі Посполитій і користуватися багатьма особистими свободами. У результаті їм було важко прийняти суворе і абсолютне правління султана.[6] Крім того, територія навколо Бара, яку вони разом зі своїм командиром віддали османам, була бідною та спустошеною війною і не представляла великої цінності для звичайних вояків.[10] Ще 1673 року в Барі збунтувалися татарські вояки, схопили та вбили Кричинського.[11] У той же час польські та литовські війська почали переломити хід війни з турками і досягли багатьох успіхів (наприклад, у другій битві під Хотином[13]). У 1674 році гетьман Ян Собеський взяв Бар, який захищали липки. Однак замість того, щоб покарати заколотників, він дозволив їм повернутися до колишньої служби.[14] Під час польсько-шведської війни Собеський командував полком татарської кавалерії чисельністю 2000 осіб, і в результаті татари та Собеський дуже поважали один одного.[15][16] Більшість липків повернулися до лав польсько-литовської армії та воювали до кінця польсько-османської війни на боці Речі Посполитої. Останні повстанські загони липків були знову прийняті до служби в Речі Посполитій 1691 року.

Наслідки

ред.

1679 року завдяки старанням Собеського, теперішнього короля Польщі, сейм відновив татарські привілеї та релігійні свободи, а заборгованість виплачувалась землею (частина якої походила з приватних володінь Собеського).[1] Більшість наданих володінь перебувала у східній Польщі і була надана на вічність в обмін на гарантію майбутньої військової служби (яка належним чином виконувалася в усіх наступних війнах).[17] Звичайні вояки отримували невеликі господарства, а старшини — більші земельні наділи. Одна з місцевих легенд розповідає, що король пообіцяв одному особливо видатному ротмістру, Олеєвському, стільки землі, скільки він зможе об'їхати на коні за один день.[11]

 
Мечеть у Бохониках, одному з сіл, переданих татарам після повстання

У наступні роки липки залишалися вірними Речі Посполитій. Вони воювали разом із Собеським під час його порятунку Відня у 1683 році (де татарський полковник Самуїл Мірза Кжечовський врятував життя короля в наступній битві під Парканами).[15] Татари-липки, які воювали під Віднем, носили в шоломах гілку соломи, щоб відрізнятися від татарів, які воювали під керівництвом Кара Мустафи на турецькому боці. Липки, які відвідують Відень, традиційно одягають солом'яні капелюхи на честь участі своїх предків у прориві облоги Відня.

У період поділів Польщі вони у кількох повстаннях боролися за польську та литовську незалежність.[1][18] Вони також служили в польській армії після того, як Польща відновила свою незалежність, і воювали проти нацистської Німеччини у Другій світовій війні.[18]

В літературі

ред.
  • Повстання та пов'язана з ним польсько-османська війна формують передісторію третьої частини історичної трилогії Генрика Сєнкевича (який сам був татарином-липком) «Пожежа в степу».

Повстання липків в Національному архіві Великої Британії

ред.

Національний архів Великої Британії, документи державних секретарів: державні документи за кордоном. СП 82/12

«Польський наступ на Кам'янець; великий турецький конвой, що прямував з Валахії в напрямку Кам'янця, атакований русинським воєводою за наказом польського короля, який потім поверне на Бар, сильне місто, в гарнізоні якого було багато литовців і татар, що повстали проти польської корони». Фоліо 170, що охоплює 27 листопада — 7 грудня 1674 року.

"Польська королева побувала в Тарнові; у Баррі головні офіцери беззастережно здалися польському королю, який послав майже 12 000 татар до Литви, турків до Кам'янця, а намісника до хана; Могилів та інші міста капітулювали, польське військо йшло до їхні зимові квартири, за винятком того, що Кам'янець має бути «охопленим». Фоліо 180, що охоплює період з 14 по 24 грудня 1674 р.

Див. також

ред.

Посилання

ред.
  1. ↑ а б в http://zahid.fm.interia.pl/ [Архівовано 2009-06-14 у Wayback Machine.], «Tatarzy Polscy» (Polish Tatars), [Архівовано 2010-06-02 у Wayback Machine.] (PDF)
  2. ↑ Polska Akademia Nauk (Polish Academy of Sciences), «Tatarzy w Służbie Rzeczypospolitej» (Tatars in the service of the Commonwealth) in «Czasopismo prawno-historyczne», Państwowe Wydawn. Naukowe, 1987, v. 39, pg. 49
  3. ↑ а б в г «Bunt Lipków: The Lipka Rebellion of 1672»
  4. ↑ а б Daniel Stone, «The Polish-Lithuanian state, 1386—1795», University of Washington Press, 2001, pgs. 14, 211, 232, ,
  5. ↑ Leszek Podhorodecki, Chanat krymski i jego stosunki z Polską w XV-XVII w" (The Crimean Khanate and its relationship with Poland during the 15th-17th centuries), Książka i Wiedza, 1987, pg. 279, [1]
  6. ↑ а б в Piotr Borawski, «Tatarzy w dawnej Rzeczypospolitej» (Tatars in the old Commonwealth), Ludowa Spółdzielnia Wydawnicza, 1986, pg. 316,
  7. ↑ Z. Abrahamowicz and J. Reychmann, «The origins and history of the Lipka Tatars», Extract from the Online Encyclopaedia of Islam published by Brill Academic Publishing, from, accessed on 4/27/09
  8. ↑ Many of the Lipkas were themselves part of the szlachta, however, they were not numerous relative to non-Tatar szlachta
  9. ↑ Jan Kazimierz in fact extended the Tatar privileges from Tatar nobility to ordinary Tatars
  10. ↑ а б Piotr Borawski, Aleksander Dubiński, «Tatarzy polscy: dzieje, obrzędy, legendy, tradycje», (Polish Tatars: their story, customs, legends and traditions), Iskry, 1986, pg. 42,
  11. ↑ а б в г Grzegorz Rąkowski, «Polska egzotyczna: przewodnik», Rewasz, 1999, pg. 201
  12. ↑ Borowski, pg. 166
  13. ↑ At this battle, 3 regiments of Lithuanian Lipkas, who never joined the mutiny fought on the Polish–Lithuanian side
  14. ↑ Konstanty Górski, «Historya piechoty polskiej» (History of Polish infantry), Nakł. Księg. Spółki Wydawniczej Polskiej, 1893, pg. 107,
  15. ↑ а б Katarzyna Warmińska, «Tatarzy Polscy: tożsamość religijna i etniczna» (Polish Tatars: Their ethnic and religious identity), Universitas, 1999, pg. 205,
  16. ↑ Marzena Godzińska, «Polish Tatars», Polish Embassy in Ankara, Turkey, retrieved from: on 4/27/09
  17. ↑ One possible exception would be that, in the 18th century, the Lipka Tatars sided with Stanisław Leszczyński against August II in the struggle for the Polish Crown
  18. ↑ а б M. Verkuyten, «The Social Psychology of Ethnic Identity», Psychology Press, 2005, pg. 243,
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Повстання_татар-липків&oldid=42895124