Відкрити головне меню
Planisphere.jpg

Планісфера — рухома карта небесної сфери спроектованої на площину (стереографічна полярна проекція небесної сфери на площину), яка складається з двох дисків, що обертаються на загальній осі. За допомогою руху дисків, вона налаштовується так, щоб зобразити область видимих ​​зірок на небі для будь-якого часу та дати. Це різновид більш давнього інструмента, який має свої витоки з елліністичної цивілізації і є попередником сучасного планісфери - астролябії.

ІсторіяРедагувати

 
Середньовічна планісфера, Національна бібліотека Уельсу MS 735C, Абериствіт.

Слово планісфера (латинською planisphaerium) першим використав у другому столітті Клавдій Птолемей, аби описати представлення сферичної Землі за допомогою мапи зображеної на площині. Використання цього терміну продовжувалося і під час Ренесансу: наприклад Герард Меркатор описував свою світову мапу 1569 року[en] як планісферу.

У даній статті це слово описує представлення зоряної небесної сфери на площину. Першу зоряну діаграму, що називалася "планісферою" створив Якоб Бартч[en] у 1624 році. Бартч був зятем Йоганна Кеплера, який відкрив закони планетарного руху.

КоординатиРедагувати

Точні планісфери відображають небесні об'єкти у системі небесних координат: пряме піднесення і схилення. В щорічних астрономічних довідниках можна знайти змінення положення планет, астероїдів або комет, що задані саме в цих координатах, так що користувачі планісфери можуть знайти їх на небі.

На деяких планісферах додають окремий покажчик схилення, використовуючи ту ж вказівну точку що і верхній диск. Деякі планісфери мають шкалу схилення надруковану на верхньому диску, здовж лінії що сполучає північ і південь на горизонті. Пряме піднесення задане на краю, де вказані дати для налаштування планісфери.