Пйотр Лебедзінський

Пйотр Лебедзінський (пол. Piotr Lebiedziński, 1860(1860), Сокулка, нині Підляське воєводство — 30 січня 1934, Варшава, Польща) — польський інженер-хімік, піонер польської фотографії, кінематографу і фотохімічної промисловості [1]; підприємець, конструктор і винахідник.

Пйотр Лебедзінський
пол. Piotr Lebiedziński
Piotr Lebiedziński.jpg
Народився 1860(1860)
Сокулка, нині Підляське воєводство, Польща
Помер 30 січня 1934(1934-01-30)
Варшава, Польща
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна Російська імперіяПольща Польща
Національність поляк
Діяльність хімік, інженер, кінорежисер, фотограф, психолог, оператор-постановник
Alma mater Санкт-Петербурзький політехнічний інститут, хімічний факультет
Галузь хімія, фототехніка
Відомий завдяки: піонер польської фотохімічної промисловості, фотографії та кінематографу; винахідник і конструктор

CMNS: Пйотр Лебедзінський у Вікісховищі
Меморіальна дошка в Варшаві на пам'ять про П. Лебедзінського

БіографіяРедагувати

Народився в 1860 році в містечку Сокулка (нині Підляське воєводство, Польща, тоді в складі Гродненської губернії Російської імперії).

Вивчав хімію в Санкт-Петербурзі (закінчив Санкт-Петербурзький політехнічний інститут) і переїхав до Варшави. Цікавився фотографією ще зі студентських часів, сам робив фотографії і брав участь у виставках [2]. У 1896 році познайомився з доктором Едмундом Бернацьким, який вперше представив в Польщі фотографії, зроблені за допомогою рентгенівського випромінювання [1], і виступив з лекціями на цю тематику.

Лебедзінський займався підприємництвом і спочатку володів магазином фотоматеріалів в будинку 65 по вулиці Краківського передмістя у Варшаві. Пізніше він відкрив ще один магазин в будинку 99 по вулиці Маршалковської, постійно розширюючи асортимент. Так завдяки діяльності Лебедзінського в Польщі з'явилися перші виробники кінематографічних апаратів, запчастин і всіх матеріалів до них.

У 1888 році Лебедзінським було розпочато виробництво в Польщі фотографічного паперу, яке велося на фабриці в районі Прага. Там виготовлялися світлочутливі матеріали і фотографічні апарати [2]. Компанія стала відомою в Європі в першу чергу завдяки високій якості фотопаперу, який експортувався в Берлін, Відень, Париж і Лондон [1]. З 1896 року компанія випускає фотографічні апарати Chicago з розміром 9x12 см, з 1900 року — стереоскопи Diops [3]. У 1901 році отримує золоту медаль в області промисловості на I виставці художньої фотографії в Варшаві.

У 1933 році, незадовго до смерті Лебедзінського (його не стало 30 січня 1934 року у Варшаві) фабрика була перетворена в товариство з обмеженою відповідальністю Foton. ТОВ «Фотон» існувало до 1940 року, поки його не скасувало керівництво Генерал-губернаторства Третього рейху, але після війни було відновлено, і у Варшаві відновилася діяльність фотохімічного заводу FOTON [4].

Громадська діяльністьРедагувати

Петро Лебедзінський знаходився у Польському суспільстві любителів фотографії, займаючи з 1903 по 1906 і з 1913 по 1914 роки в ньому пост члена Ревізійної комісії. Займався видавничою діяльністю в області фотографічної техніки і фотохімії. Співредактор журналу «Фотограф Варшавський» разом з Яном Хойріхом, Станіславом Салаєм і Яном Ярошинським [3].

ВинаходиРедагувати

Як випускник технічного університету, Лебедзінський цікавився наукою і технікою. Так він займався поліпшенням грамофона, конструюванням звукових мембран, програванням грамофонних платівок, вивченням схем підводних човнів і літаків [5]. Проте, популярність йому принесли саме фотографія і кінематограф: він став піонером польського кінематографу. З 1893 року цікавився живою фотографією, яка привела до появи кінематографа [6]. Техніка тоді передбачала зйомку серії зображень і проектування їх відбиток з негативом, що призводило до утворення зображення, яке показувало плавний рух [7].

У 1895 році у співпраці з Яном і Юзефом Поплавськими Лебедзінський побудував пристрій під назвою «кінематограф Лебедзінського» (Kinematograf Lebiedzińskiego) [1], яке являло собою поєднання камери, що записувала 14 кадрів в секунду (по 5 на плівку) і апарату для відображення рухомого зображення. Запис і відтворення велися за допомогою ряду скляних пластин, а не целулоїдної кіноплівки. У 1895—1896 роках апарат використовувався для зняття короткометражних, комедійних, фабуларизованих «фільмів» за участю акторів варшавських театрів, в тому числі Наталії Коніцкої і Вацлава Шимборського [1].

У 1897 році з ініціативи Олександра Васютинського, інженера Варшавсько-Віденської залізниці, Лебедзінський зібрав апарат, який служив для реєстрації деформації рейок, що виникає при проходженні поїзда. Камера була встановлена на рейках і автоматично вела зйомку при проїзді поїзда [3]. У 1919 році з інженером Станіславом Слівіньським він також зібрав «циклоскоп» — проекційний кіноапарат для використання в школах [1].

КонструкціїРедагувати

  • 1895: «кінематограф Лебедзінського» — камера і проектор
  • 1896: Початок виробництва кіноапаратів Chicago 9x12
  • 1897: пристрій для фотохімічної реєстрації деформації рейок
  • 1900: перший польський стереоскопічний апарат Diops
  • 1900: фотоапарат Varsovie
  • 1904: пристрій для захоплення руху зіниці ока
  • 1906: «звукова голова» для запису звуку
  • 1919: апарат для серійної зйомки «циклоскоп» — шкільний проектор
  • 1926: оптичний затвор для проекційних кіноапаратів

ПарапсихологияРедагувати

Пйотр Лебедзінський разом з Юліаном Охоровічом цікавився парапсихологією, досліджуючи феномен психокінезу і ектоплазми. З 1920 року — науковий керівник, пізніше — почесний член Польського товариства психічних досліджень Варшави. Брав участь в Міжнародних конгресах психічних досліджень (1921, Копенгаген; 1923 Варшава; 1927 Париж). У 1921 році отримав перший приз за свою роботу. Почесний член Міжнародного метапсихічного інституту Парижу.

У 1923 році Лебедзінський виступив з рефератом «Ідеопластія як основна гіпотеза при парапсихологічних дослідженнях» (фр. L'ideoplastie comme hypothese directrice des etude metapsychiques), в якому виклав класифікацію паранормальних явищ: 1) ідеопластія особистості (прояви різних особистостей як продукт психічного середовища, в тому числі і померлих); 2) ідеопластія матерії (примари людини або навіть фантомні об'єкти); 3) ідеопластія енергії (первинні аномальні явища на енергетичному рівні — обертові столи, удари і тощо). Виходячи з теоретичних парапсихологічних міркувань Юліана Охоровіча, Лебедзінський зазначив, що число парапсихологічних явищ не обмежена і залежить тільки від фантазії та ініціативи засобів масової інформації та експериментаторів [8].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Praca zbiorowa. Historia filmu polskiego. — Wydawnictwo Artystyczne i Filmowe. — Т. I: 1895–1929.
  • Aleksander Żakowicz. Piotr Lebiedziński (1860–1934) // Prace naukowe Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie. Edukacja Plastyczna. Fotografia.
  • Wacław Żdżarski. Historia fotografii warszawskiej. — Państwowe Wyd. Naukowe.
  • Ignacy Płażewski. Dzieje polskiej fotografii: 1839–1939. — Książka i Wiedza. — ISBN 9788305133166.
  • Jacek Fuksiewicz. Film w Polsce. — Interpress.
  • Henryk Latoś. 1000 słów o fotografii. — MON.
  • Marcin Stachelski. Międzynarodowy zjazd badaczy zjawisk paranormalnych. — Czwarty Wymiar nr 11.

ДжерелаРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пйотр Лебедзінський