Петренко Петро Васильович
Петро Васильович Петренко (8 березня 1929 — 22 жовтня 2021) — український науковець-фізик. Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік-засновник Академії наук вищої школи України (1992).
| Петренко Петро Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
8 березня 1929 Луб'янка, Бородянський район, Київська округа, Українська СРР, СРСР |
| Помер |
22 жовтня 2021[1] (92 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище[1] |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | фізик, викладач університету |
| Alma mater | фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук (1984) |
| Членство | Академія наук вищої школи України |
Біографія ред.
Народився в с. Луб'янка Бородянського району Київської обл. в селянській родині.
У 1952 р. закінчив фізичний факультет КДУ ім. Т. Шевченка. Учень професора Олександра Жмудського.
Захистив кандидатську (1960) та докторську (1984) дисертації.
Працював в КДУ на посадах асистента (1952—1956), старшого викладача (1956—1961), доцента (1961—1986), професора (1986—2002), заступника декана (1956—1958, 1960—1962, 1973—1975) та декана фізичного факультету (1985—1990), завідувача кафедри радіаційної фізики (1988—1994).
Помер на 93-му році життя 22 жовтня 2021 року. Похований на Байковому кладовищі[2].
Наукова діяльність ред.
Наукова діяльність зосереджена у царині фізики металів та сплавів, радіаційній фізиці твердих тіл.
- Виконав піонерські роботи з теоретичного і експериментального вивчення фізичної природи міжатомних взаємодій у твердих тілах і впливу міжатомних кореляцій на електронну структуру, електронно-кінетичні, магнітні властивості та радіаційну стійкість твердих металевих розчинів.
- Започаткував на фізичному факультеті роботи з вивчення впливу радіаційного опромінення на структурно-фазовий стан, механічні, електрокінетичні та інші властивості металевих сплавів та діелектриків з метою використання радіаційних технологій у виробництві і створення радіаційно-стійких матеріалів, які працюють в екстремальних умовах.
- Запропонував технологію зміцнення у 2-4 рази електронним опроміненням інструменту з твердих сплавів на основі карбіду вольфраму та титану, яка була рекомендована для широкого впровадження у виробництво.
- Розроблена технологія одержання радіаційно-стійких монокристалів корунду і виробів з цих кристалів.
Автор понад 250 наукових праць, винаходів, навчально-методичних видань, зокрема монографії «Дифракційні методи структурного аналізу. Кінематичне наближення» (2005).
Підготував 3 докторів та 14 кандидатів наук.
Обирався членом президії навчально-методичного об'єднання фізичних факультетів університетів СРСР, головою навчально-методичного об'єднання з фізики Української РСР та Молдавської РСР, був членом редакційної ради при видавництві «Вища школа».
Працював головою експертної ради з фізики науково-технічної ради МВССО УРСР, членом координаційної ради з радіаційної фізики твердого тіла АН СРСР, членом науково-технічної ради з фізики металів АН України.
Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН ВШ України у 1992—2002 рр.
Нагороди ред.
Нагороджений багатьма медалями, почесними грамотами, дипломами. Відзначений нагородами ІІ та ІІІ ступенів Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Лауреат нагороди Володимира Великого АН ВШ України (2009).
Джерела ред.
- Академія наук вищої школи України. 1992—2010. Довідник