Петренко Петро Васильович

український фізик

Петро Васильович Петренко (*8 березня 1929 — 22 жовтня 2021) — український учений -фізик. Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік- засновник АН ВШ України (1992).

Петренко Петро Васильович
Петренко Петро Васильович.jpg
Народився 8 березня 1929(1929-03-08)
Луб'янка, Бородянський район, Київська округа, Українська СРР, СРСР
Помер 22 жовтня 2021(2021-10-22)[1] (92 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище[1]
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність фізик, викладач університету
Alma mater Фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Звання професор
Ступінь доктор фізико-математичних наук (1984)
Членство Академія наук вищої школи України

БіографіяРедагувати

Народився в с. Луб'янка Бородянського району Київської обл. в селянській родині.

  • у 1952 р. закінчив фізичний факультет КДУ ім. Т. Шевченка.
  • Захистив кандидатську (1960) та докторську (1984) дисертації.
  • Працював в університеті на посадах асистента (1952—1956), старшого викладача (1956—1961), доцента (1961—1986), професора (1986—2002), заступника декана (1956—1958, 1960—1962, 1973—1975) та декана фізичного факультету (1985—1990), завідувача кафедри радіаційної фізики (1988—1994).
  • Помер 22 жовтня 2021 року.

Наукова діяльністьРедагувати

Наукова діяльність зосереджена у царині фізики металів та сплавів, радіаційній фізиці твердих тіл.

  • Виконав піонерські роботи з теоретичного і експериментального вивчення фізичної природи міжатомних взаємодій у твердих тілах і впливу міжатомних кореляцій на електронну структуру, електронно-кінетичні, магнітні властивості та радіаційну стійкість твердих металевих розчинів.
  • Започаткував на фізичному факультеті роботи з вивчення впливу радіаційного опромінення на структурно-фазовий стан, механічні, електрокінетичні та інші властивості металевих сплавів та діелектриків з метою використання радіаційних технологій у виробництві і створення радіаційно-стійких матеріалів, які працюють в екстремальних умовах.
  • Запропонував технологію зміцнення у 2-4 рази електронним опроміненням інструменту з твердих сплавів на основі карбіду вольфраму та титану, яка була рекомендована для широкого впровадження у виробництво.
  • Розроблена технологія одержання радіаційно-стійких монокристалів корунду і виробів з цих кристалів.

Автор понад 250 наукових праць, винаходів, навчально-методичних видань, зокрема монографії «Дифракційні методи структурного аналізу. Кінематичне наближення» (2005).

Підготував 3 докторів та 14 кандидатів наук.

Обирався членом президії навчально-методичного об'єднання фізичних факультетів університетів СРСР, головою навчально-методичного об'єднання з фізики Української РСР та Молдавської РСР, був членом редакційної ради при видавництві «Вища школа».

Працював головою експертної ради з фізики науково-технічної ради МВССО УРСР, членом координаційної ради з радіаційної фізики твердого тіла АН СРСР, членом науково-технічної ради з фізики металів АН України.

Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН ВШ України у 1992—2002 рр.

НагородиРедагувати

Нагороджений багатьма медалями, почесними грамотами, дипломами. Відзначений нагородами ІІ та ІІІ ступенів Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Лауреат нагороди Володимира Великого АН ВШ України (2009).

ДжерелаРедагувати

  • Академія наук вищої школи України. 1992—2010. Довідник
  1. а б http://www.univ.kiev.ua/news/11898