Відкрити головне меню

Перша столиця України

Будинок державної промисловості в Харкові, місце розміщення Ради народних комісарів Радянської України з 1928 по 1934 роки.

Перша столиця України (рос. Первая столица) — радянське означення Харкова, пов'язане з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею УСРР. Попри те що культурним і політичним центром країни був Київ, вибір столиці більшовиками припав на Харків, оскільки в Києві більшовики мали слабкі позиції і він був розташований ближче до фронту, що в сумі могло спричинити до реального, а не декларативного самоуправління УСРР [1]. Столичний статус Харкова на якийсь час змістив сюди центр культурного життя країни, з чим пов'язані такі явища, як харківський правопис і «розстріляне відродження».

За межами Харкова поняття «перша столиця» щодо цього міста викликає скептицизм, оскільки Київ на момент проголошення в Харкові УРСР уже був столицею УНР, до того ж саме Київ щонайменше з 9 ст. був історично загальновизнаним політичним і культурним центром України (зокрема в часи Київської держави і Гетьманщини).[2][3]. Тим не менше, воно є однією з основних підстав сучасних столичних амбіцій Харкова, зокрема ідеї перенесення в місто офісу Конституційного суду України[4]. Деякі критики цього поняття називають Харків «столицею голодомору», бо тільки після знищення кількох мільйонів українців більшовики наважилися перенести столицю до Києва.

ІсторіяРедагувати

19 грудня 1919 року була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка. На противагу Києву, який був столицею УНР, столицею УСРР було проголошено Харків. У 1934 році столицю було перенесено в Київ, однак у Харкові продовжували залишатися деякі міністерства (наркомати)[5].

В часи Другої світової війни, під час другого звільнення Харкова від німецьких військ, з 16 лютого до 10 березня 1943 року місто тимчасово (до звільнення від німців Києва) знову виконувало столичні функції. До Харкова почали повертатися державні органи УРСР, почали працювати ЦК Компартії України та Раднарком УРСР. Однак після того, як 10 березня 1943 року німецькі війська знову зайняли місто, центральні органи влади було терміново евакуйовано[6].

Втім, критики вважають, що ці підстави не є достатніми для вживання такого терміна. Зокрема, йдеться про те, що, по-перше, не можна ототожнювати поняття «УСРР» зразка 1934 року та «Україна», оскільки станом на 1934 рік радянська Україна мала значно меншу площу, ніж незалежна Україна після 1992 року. По-друге, наголошується на тому, що де-юре сучасна Україна є спадкоємницею двох історичних державних утворень: УРСР, з якої вона трансформувалася у незалежну державу, та УНР, президент у вигнанні якої передав свої повноваження першому президенту сучасної України Леоніду Кравчуку. На цьому ґрунтується думка про те, що першою столицею України слід вважати першу столицю старшої з цих держав. А столицею УНР Київ став раніше, ніж Харків став столицею УСРР. Тому деякі видання вживають більш нейтральний термін «перша столиця радянської України».

Попри критику, термін «Перша столиця» є усталеним, тому є причиною сучасних столичних амбіцій Харкова. Так, зокрема, з ідеєю перенесення в місто Конституційного суду України у 2009 році виступив спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, що викликало неоднозначну реакцію в політикумі та суспільстві[4][7].

Столицею Харків називав Григорій Квітка-Основ'яненко.[8]

Оцінюючи роль Харкова в становленні сучасної української нації, розвитку української політичної думки, історик Іван Лисяк-Рудницький наголошував на тому, що він «…дійсно заслуговує на назву „першої столиці відродження“».[9]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати