Пелайо

король Астурії

Пела́йо (ісп. Pelayo), або Пела́гій (лат. Pelagius[1]; бл. 685737[2]) — перший король Астурії (718737), засновник Астурійського королівства. Син Вермудо, небіж вестготського короля Родеріха[1]. Служив в Толедо меченосцем вестготських королів Вітіци та Родеріха[3]. За правління Вітіци вигнаний з Толедо[4]. Після мусульманського завоювання Іспанії прибув до Астурії, очолив християнський визвольний рух[4][5]. 718 року обраний королем Астурії в горах Пікос-де-Европа. Заклав столицю в Кангасі. Здобув перемогу при Ковадонзі над мусульманами (722)[6]. Помер в астурійській столиці[7], похований в церкві святого Евлалія[8]. Був одружений із Гаудіосою[8]. Мав двох дітей — сина Фавілу, другого астурійського короля, та доньку Ермесенду, дружину третього астурійського короля Альфонсо I[2]. Діяння описані в «Хроніці Альфонсо III».

Пелайо
Пелайо
Пелайо
Легендарний герб королів Астурії
1-й Король Астурії
718 — 737
Попередник: засновано
Наступник: Фавіла
 
Народження: 685(0685)
невідомо
Смерть: 737(0737)
Кангас-де-Оніс, Астурія
Поховання:
Санта Куева де Ковадонга : 
зображення місця поховання
Національність: вестгот
Країна: Kingdom of Toledod
Релігія: християнин
Рід: династія Астур-Леон
Батько: Фавіла Кантабрійський
Шлюб: Гаудіоса
Діти: Фавіла, Ермесенда

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив зі знатного роду. Син Фавіли, герцога Кантабрії (за іншою версією Галеції) та онук короля Гіндасвінта. Він був двоюрідним братом Родеріха, останнього короля вестготів. Його батька стратили в Толедо за наказом короля Вітіци. Щоб врятуватися, Пелайо втік до Астурії, а потім відправився на прощу до Єрусалима. Повернувся до королівства лише після смерті Вітіци. Тут дістав посаду графа.

У битві при Гвадалеті в 711 році, коли загинув Родерік і впало королівство вестготів, Пелайо був одним з командирів охорони короля. Він зумів врятуватися, відступивши до Толедо. 714 року втік на північ, у важкодоступні гори.

Незабаром навколо Пелайо у містечку Луса Астура стали збиратися залишки старої знаті і єпископи, які втекли від маврів. Під захистом гір, серед ущелин і печер, дуже зручних для оборони, вони мали намір дати відсіч завойовникам. Втім маври зайняли практично усю Астурію, Кантабрію та Галецію (Галісію). На деякий час Пеллайо визнав зверхність арабів, отримавши у володіння родинні землі. Втім він використав час задля підготовки боротьби, яку згодом розпочав.

КорольРедагувати

Повідомлення про загибель Родеріха змусило їх подумати про необхідність обрати наступника, який повинен був керувати їхніми військовими діями, і вони зупинили свій вибір на Пелайо. Його спочатку було обрано намісником держави. Пелайо відступив у передгір'я Пікос де Еуропа. Звідси очолив повстання проти Мунуси, арабського намісника в Північних Піренеях.

У 717 році Пелайо потрапив у полон, але зумів утекти й повернувся в гори Астурії. У 718 році соратники обрали його королем згідно з вестготськими звичаями. Спочатку королівство Пелайо було зовсім невеликим, радше ілюзорним, ніж реальним. Його столицею було невелике містечко Кангас-де-Оніс. Для зміцнення становища видав доньку за сина Педро, герцога Кантабрії.

У 722 році Пелайо в долині Ковадонга здобув значну перемогу, коли було розбите військо арабів на чолі із Алькамою (він загинув). Після неї араби пішли з північно-східної Астурії. Це поклало початок Реконкісті. Протягом усього життя Пелайо з успіхом відбивав набіги маврів і зумів розширити свої володіння, зайнявши, крім Астурії, сусідню Кантабрію, низку приморських областей басків.

Помер у 737 році, а владу успадкував його син Фавіла.

Сім'яРедагувати

  • Дружина — Гаудіоса
  • Діти:

ПортретиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Chronicon Albeldense 47, Patrologia Latina Vol. 129, col. 1136A.
  2. а б Chronicle of Alfonso III, 11, p. 169.
  3. Chronicle of Alfonso III, p. 166.
  4. а б Chronicon Albeldense 50, Patrologia Latina Vol. 129, col. 1136C.
  5. Chronicle of Alfonso III, 8, p. 166.
  6. Chronicle of Alfonso III, 8-11, pp. 167-169
  7. Chronicon Albeldense 50, Patrologia Latina Vol. 129, col. 1137A.
  8. а б Sebastiani Chronicon, 11, España Sagrada, Tome XIII, p. 483.

ДжерелаРедагувати

  • Hillgarth, J. N. (2009). The Visigoths in History and Legend. Toronto: Pontifical Institute for Medieval Studies.
  • Collins, Roger (1989). The Arab Conquest of Spain, 710—797. Oxford: Blackwell Publishing. ISBN 0-631-15923-1.
  • Barrau-Dihigo, L. (1989). Historia política del reino asturiano (718—910). Gijón: Silveiro Cañada. ISBN 84-7286-273-9.
  • The Chronicle of Alfonso III // Wolf K. B. Conquerors and Chroniclers of Early Medieval Spain. Liverpool: Liverpool University Press, 1999. — P. 161—177.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пелайо