Педагогічний музей
Педагогічний музей — музей у Києві, підпорядкований Національній академії педагогічних наук України. Розміщується у споруді Київського міського будинку вчителя по вул. Володимирській, 57. Створений 1901 року.
Педагогічний музей | |
---|---|
![]() | |
50°26′41″ пн. ш. 30°30′49″ сх. д. / 50.444758° пн. ш. 30.513512° сх. д. | |
Тип | музей будівля і пам’ятка архітектури[1] ![]() |
Статус спадщини | пам'ятка архітектури національного значення України[1] ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Адреса | Володимирська вул., 57 ![]() |
Засновано | 1901 ![]() |
Сайт | pmu.in.ua ![]() |
![]() |

У світі мало музеїв такого типу: музей дитинства у Франції, музеї дидактичної (розвивальної) іграшки в Росії та в Англії, педагогічні музеї у Вільнюсі, у Тбілісі та в Софії (Болгарія).
Історія
ред.Заснування музею
ред.Педагогічний музей було створено в Києві в 1901 році. Вже 1902 року музей розпочав свою діяльність. Впродовж першого десятиліття свого існування він містився в приміщеннях різних навчальних закладів і в приватних будинках, зокрема у приміщенні Троїцького народного дому (тепер тут театр оперети), Вищих жіночих курсів по вул. Фундуклеївській (вул. Б. Хмельницького, 51).
Основою колекції педагогічного музею стала колекція зразків учнівських робіт та виробів ремісничого і прикладного призначення, які були представлені свого часу навчальними закладами Київського навчального округу на Нижньогородській виставці. Однак відсутність власного приміщення негативно відбивалася на діяльності музею.
З 1912 роки він розміщується в будівлі столичного Будинку Учителя, розташованому по вулиці Володимирській, 57. Проєкт будови належить відомому українському архітектору Павлу Альошину. Музей являє собою прямокутне спорудження, усередині якого облаштований затишний дворик. Стіни музею виконані з цегли, а зовнішній фасад облицьований рідкісним инкерманским каменем. Центральна частина будівлі прикрашена напівкруглим ризалітом, а різьблений скульптурний фриз розташований по периметру на рівні третього ярусу. До наших днів збереглася чудова чавунна огорожа, виготовлена за ескізами архітектора Олександра Беретті.
Побудова спеціального приміщення
ред.1 червня 1909 р. попечитель Київського навчального округу П. Зілов звернувся до голови Київського біржового комітету Семена Могилевцева з проханням допомогти народній освіті Києва — побудувати спеціальне приміщення для Педагогічного музею. Могилевцев вніс на будівництво 500 тисяч крб.
З 1910 року в офіційних документах будинок фігурує як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія, бо закладення будівлі музею відбулося 30 липня (12 серпня) 1910 року[2], у день народження наступника престолу цесаревича Олексія Миколайовича. Будівництво проводилося в 1910—1912 роках за проєктом архітектора Павла Альошина по вул. Володимирській, 57.
28 серпня (10 вересня) 1911 року в присутності прем'єр-міністра Росії Петра Столипіна відбулося урочисте освячення будинку музею[3]. Виготовили невеликий срібний макет Педагогічного музею, на якому було зроблено дарчий напис «Цесаревичу Олексію».
Урочисте відкриття музею відбулось 5 (18) жовтня 1912 року в присутності численних представників педагогічної громадськості[4]. Повідомлення про цю подію з'явились у вітчизняній та зарубіжній пресі, яка зазначала, що він відповідає всім вимогам і є одним із найкращих серед педагогічних музеїв Європи. Крім залів для експозиції, в Педагогічному музеї були педагогічна бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, довідкове бюро, велика аудиторія для проведення масових заходів. Першим директором музею став український педагог-методист Олександр Музиченко.
Період Української національної революції
ред.Після Лютневої революції музей був ліквідований, а у його будівлі розміщувалися Українська Центральна Рада (1917–1918) і Директорія УНР (1918–1919).
У будівлі музею відбувалися урочистості з нагоди відкриття різних освітніх установ, було засновано Педагогічну академію — передвісника Академії педагогічних наук України. У цьому приміщенні було проведено перші два з'їзди вчителів України (весна та осінь 1917 року). Головними питаннями на з'їздах були українізація освіти, створення нових підручників з історії та географії України, української мови; питання розробки нових програм.
Центральна Рада ухвалила закон, за яким державною мовою було оголошено українську, й поставила питання про підготовку вчителів до викладання українською мовою. Йшла війна й Київ неодноразово переходив із рук до рук, отже протягом 3 років музей не мав можливості працювати стабільно. Ідея створити в приміщенні Педагогічного музею «Палац освіти» не була втілена.
Радянський період
ред.У будівлі містилися різні адміністративні установи (1919–1925), Пролетарський музей (з 1921), Музей революції й історії партії (1925–1938), Київська філія Центрального музею В. І. Леніна (1938–1982). У 1930-х роках під керівництвом Павла Альошина споруду добудували та пристосували для розміщення тут музею В. Леніна, відкритого 1938 року.
1941 — перед відступом радянських військ з міста будинок замінували. Німцям вдалося швидко знайти та знешкодити вибухівку. Під час окупації тут знаходився Музей найдавнішої історії. Археологічну колекцію з Лаври перемістив сюди д-р Грімм з Галле[5]. У 1943–1982 рр. тут знову діяв Музей В. І. Леніна.
Педагогічний музей був відновлений лише 1977 року в результаті реорганізації Республіканської педагогічної виставки, яка функціонувала з 1948 року. Сучасний музей розміщується у Київському міському будинку учителя на другому поверсі будівлі, займаючи його праве крило.
1982 — після переїзду філії музею Леніна до нової будівлі палац, збудований для Педагогічного музею, віддали київським учителям для Будинку вчителя.
1983 — згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 172 від 18 квітня 1983 р. в Києві створили Республіканський педагогічний музей у віддані Педагогічного товариства УРСР. Розмістили музей у приміщенні Київського міського Будинку вчителя по вул. Володимирській, 57 на правах оренди. На жаль, тоді не врахували, що цей будинок є пам'яткою архітектури і будувався саме для Педагогічного музею, який діяв на початку XX століття при Київському навчальному окрузі (про що свідчить прикріплений на фасаді будинку знак: цей будинок є пам'яткою архітектури під № 895; на знаку викарбувано: «Педагогічний музей 1911—1913 рр. Охороняється державою. Пошкодження карається законом»). Педагогічний музей повернувся додому, але зайняв у будинку лише кілька кімнат.
У травні 1987 р. відбулась урочисте відкриття оновленої експозиції музею. Вона охоплює період з найдавніших часів до 1945 р. і розповідає музейними засобами про розвиток освіти та педагогічної думки в Україні в означений період.
Період незалежності України
ред.Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 335 «Питання Академії педагогічних наук України» Педагогічний музей передали у функціональне підпорядкування Академії, яка визначає основні напрями його діяльності, здійснює фінансування і кадрове забезпечення. Велику допомогу музею надає відділення загальної педагогіки та філософії освіти Академії педагогічних наук, очолюване академіком О. В. Сухомлинською. Відділення здійснює керівництво, передусім, науково-дослідною та масовою науково-освітньою діяльністю музею.
Експозиція
ред.У фондах музею зберігається понад 45 тисяч пам'яток історії освіти та культури народів, що населяють територію України з давніх часів до наших днів, серед яких пам'ятки XV—XVII ст.: «Підручник філософії, географії, історії» (1488), «Литовський статут» (1570), «Фразеологічний словник» (1598), «Апостол» (1654), «Хроніка Сарматії Європейської» (XVII ст.), «Євангеліон» (1670), «Октоїх осьмиглавий, рукописний» (XV—XVI ст.), «Ілюстрований географічний атлас», у якому зібрано 100 карт (1699—1777), «Євангеліє учительноє» (1670), «Правила піитическіе» (1705), «Новий синопсис» (1798) та багато інших пам'яток освіти, що свого часу використовувались під час навчання як у братських школах, колегіумах України, так і Києво-Могилянській академії.
Музей також містить колекції підручників, документів, фотознімків, періодичні педагогічні видання, педагогічні посібники XIX—XX ст., матеріали про репресованих учителів, комплекти матеріалів учителів та вчених-педагогів України.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б http://kyiv-heritage.com/sites/default/files/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%20%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%B0%20181.pdf
- ↑ Торжество закладки зданія педагогическаго музея имени Цесаревича Алексѣя въ Кіевѣ // Кіевлянинъ. — 1910. — № 209. — 31 іюля. — С. 4. (рос. дореф.)
- ↑ Освященіе педагогическаго музея имени Цесаревича Алексѣя // Кіевлянинъ. — 1911. — № 238. — 29 августа. — С. 4. (рос. дореф.)
- ↑ Торжество открытія педагогическаго музея // Кіевлянинъ. — 1912. — № 277. — 6 октября. — С. 3. (рос. дореф.)
- ↑ Педагогический музей. Музей Ленина. Дом учителя // ЖЖ
Джерела та література
ред.- Федорова Л. Д. Педагогічний музей при київському навчальному окрузі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 105. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Е. М. Піскова. Педагогічний музей України // там само. — С. 106.
- Міхно, О. (2021). Педагогічний музей України. Енциклопедія освіти / НАПН України; гол. ред. В. Г. Кремень. Київ: Юрінком Інтер. С. 736-737.
- Сайт Педагогічного музею
- Веб-енциклопедія Києва.
- Сергій Махун. Кошмарний сон Семена Семеновича // Дзеркало тижня
- Загороднюк І. Природничі колекції в Педагогічному музеї Києва 1902—1917 років // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2016. — Том 14. — С. 123–136.