Пащенко Володимир Михайлович

український географ

Володи́мир Миха́йлович Па́щенко (15 вересня 1950) — український науковець-географ і наукознавець, письменник і видавець, художник, доктор географічних наук (1992), професор (2002).

Володимир Михайлович Пащенко
Народився 15 вересня 1950(1950-09-15) (72 роки)
Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область
Діяльність письменник, географ
Alma mater Географічний факультет Київського університету (1972)
Галузь ландшафтознавство, теорія і методологія науки, наукознавство
Заклад Інститут географії НАН України і Українське географічне товариство
Звання професор
Ступінь Доктор географічних наук
Науковий керівник Маринич Олександр Мефодійович
Відомий завдяки: Голова Київського відділу Українського географічного товариства

Головний здобуток

Головний дослідницький здобуток В.М.Пащенка – наукознавчий. Науковець усвідомив потребу та можливість виокремлення і забезпечив первинне становлення нової галузі науки про науку – атрибутивного науко-знавства (англійською attributive science studies або attributive science of science, поняття і терміносполучення В.М.Пащенка). Для цього він здійснив належні сутнісні та науково-методологічні обґрунтування, сформулював означення та побудував класифікацію дієвості різних атрибутів науки, вирізнив принципово відмінні, але взаємодоповнюючі об'єктно-сутнісну та предметно-знаннєву субмови вербальної наукової мови, виконав пізнавально-конструктивні наповнення змістів і реалізував прикладне утвердження нової галузі досліджень. Напрацьовані та опубліковані ним змісти атрибутивного наукознавства такі: теоретико-методологічний (архітектоніка галузі); дієво-функціо­нальний дослідницький – раціонально чинний і новітньо-пошуковий (спектр і взаємодія складників галузі); прикладний – коригу­вальний означувально-сутнісний і термінознавчий (редагувально-оптимізуючий потенціал нової галузі). До фундаментальних узагальнень монографії "Атрибутивне наукознавство", 2020 (див. нижче перелік наукових видань) автор ішов 45 років, від найпростіших науково-атрибутивних ідей і положень, усвідомлених ще аспірантом.

Основний науково-пізнавальний зміст атрибутивного наукознавства відображено через систематизацію та сутнісні представлення де­сятків атрибутів науки, через розкриття дванадцяти спектрів дослідницької дієвості різних груп атрибутів науки у їхньому взаємодоповненні та взаємодії, від вихідних і головних атрибутів до прикладних. Для кожної групи розкрито потенційно результативні співвідношення споріднених атрибутів науки і взаємодію знань про них, яку може реалізувати дослідник. Із науко­знавчим осмисленням дієвої ролі атрибутів науки й пізнання дослідники стають продуктивнішими, пізнавальний пошук  – евристичнішим для наукового поступу та оптимізації інформаційності наукових і освітніх знань. Потреба наукознавчо обґрунтованого виправлення набутих знань однаково характерна для різних наук і напрямів наукового пізнання, що реалізуються у різних етномовних середовищах. Досвід видання двох десятків національних атласів країн світу, використаний для "Національного атласа України", свідчить, що поширення наукових кривоозначень у світі повсюдне, а з ним – неминучим є неточне донесення наукових знань у різних країнах та етнічних мовах. Приклади виправлення знань: забруднюючи не екологію (науку), а своє довкілля, маємо не екологічні, а екосередовищні ситуації; потепління – об'єкт не кліматичних, а кліматологічних студій; батьки не біологічні, а кровні, рідні; навантаження в ландшафтах і суспільстві демопопуляційні, а не демографічні.

У прикладній частині напрацювання атрибутивно-наукознавчо обґрунтована наявність змістово відмінних і вичерпних у взаємодоповненні об'єктно-сутнісної та предметно-знаннєвої субмов вербальної наукової мови. За належністю знань про атрибути науки до однієї з двох вербальних наукових субмов узагальнено змістові риси кожної субмови й рефлексійно кореговано належні їм тексти – виправленнями численних наукових термінів і понять різних наук, уточненнями трактувань та озна­чень досліджуваних сутностей. Прикладні атрибутивно-наукознавчі узагальнення і типові коректні понятійно-термінологічні та змістові виправлення текстів є інваріантними щодо різних напрямів пізнання, різних етнічних мов і непідконтрольними філологам та мовознавцям. Приклади корекцій змістів: не геологічна (наукова) будова, а будова надр; не демографічний розвиток регіону, а демопопуляційний; сітями ловлять не промислові види риб, а рибу промислових видів.

Атрибутивне наукознавство, конструктивне й евристичне своїм змістом та оптимізуюче численними виправленнями двох субмов вербальної наукової мови, – це пріоритетне у світі нове дослідницьке напрацювання українського науковця, теоретика і методолога науки та письменника, чутливого до змісту слова. Прикладну частину напрацювання (монографію 2017 р. "Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство", див. нижче перелік) директор Інституту української мови НАНУ П.Ю.Гриценко на засіданні вченої ради Інституту назвав настільною книжкою кожного філолога. Професор журналістики І.Л.Михайлин у післямові до двох монографій В.М.Пащенка (2017, 2020) відзначив "необхідність розвитку атрибутивного наукознавства та запровадження його вивчення в університети України і світу".

ЖиттєписРедагувати

Народився 15 вересня 1950 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району на Чернігівщині в родині фахівців-аграріїв. Середню школу закінчив із золотою медаллю (1967), із відзнакою -- географічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1972) за спеціальністю геоморфологія; у 1977 р. -- аспірантуру Сектору географії Академії наук України за спеціальністю фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів.

Кандидатську дисертацію "Генетичний аналіз геокомплексів Українського Приазов'я" захистив у 1979 р. (науковий керівник О.М.Маринич); докторську -- "Методологічні проблеми ландшафтознавчого аналізу і синтезу" -- в 1992 р. На формування пізнавальних спроможностей науковця визначально вплинуло спілкування з дослідниками І.М.Рослим, К.І.Геренчуком, Л.І.Воропай.

Працював у польових експедиціях на Камчатці, в Забайкаллі, Чувашії, на Мещорі, в Білорусі та в Україні. Ландшафтознавець-польовик, теоретик географії, методолог науки, наукознавець.

У 1977—2000 рр. молодший, старший, провідний, у 2000—2007 рр. головний науковий співробітник установи, яка тепер є Інститутом географії НАН України.

У 1999—2013 рр. — голова Київського відділу Українського географічного товариства, засновник і головний редактор "Київського географічного щорічника" та "Супутника "Київського географічного щорічника".

У 2008—2014 рр. — професор кафедри земельного кадастру Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України).

Співавтор середньомасштабних карт ландшафтів України і карти фізико-географічного районування території України. Автор карт ландшафтів окремих регіонів України. Наголосив на більшій різноманітності українських степових ландшафтів. Вони належать природній зоні справжніх степів із підзонами справжніх північних степів на звичайних чорноземах і справжніх південних степів на південних чорноземах і природній зоні сухих степів на темнокаштанових грунтах і каштанових солонцях.

Тривалий час -- член експертної ради з географічних наук ВАК України, дві каденції — заступник голови експертної ради. Був керівником та виконавцем ландшафтознавчих і міжгалузевих природознавчих дослідницьких тем. Підготував одного доктора і десять кандидатів географічних наук за спеціальностями фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів та конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів.

Видатний російський природознавець А.Г.Ісаченко назвав В.М.Пащенка одним із чотирьох науковців післявоєнного покоління (другої половини ХХ ст.) на пострадянському просторі, хто найбільше сприяв синтезу географії [Известия РГО, т. 144, 2012].

Із 2013 — почесний член Українського географічного товариства.

Із 2014 -- на творчій роботі.

Автор наукових праць, навчальних посібників і підручникаРедагувати

Автор двох десятків монографічних видань, із них 18 одноосібних, в т. ч. двох видань навчального посібника й підручника для вишів:

Маринич А. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. -- К.: Наукова думка, 1985. -- 224 с.

Пащенко В. М. Теоретические проблемы ландшафтоведения. -- К.: Наукова думка, 1993. -- 284 с.

Пащенко В. М. Методологія постнекласичного ландшафтознавства. -- К.: Б. в., 1999. -- 284 с.

Пащенко В. М. Землезнання. Методологія природничо-географічних наук. -- К.: Б. в., 2000. -- 320 с.

Пащенко Володимир. Державницький світогляд оріянського українства. Духовний спадок Евгена Мурави (Незгая Козорога). Видання друге, доповнене // Українські достойники. Незгай Козоріг (Евген Мурава). Струмина Життя (Думки з узбережжя). -- К.: НАН України, 2002. -- С. VII--LXXI.

Пащенко В. М. Екоеволюція від сталого розвитку. -- Супутник "Київського географічного щорічника". Випуск 5. -- К.: Обрії, 2005. -- 112 с.

Ніколаєнко Д. В., Пащенко В. М., Трюхан М. О. та ін. Острів Зміїний. Природа і люди. Наук. ред. В. М. Пащенко. -- К.: НДІГК, 2008. -- 304 с.

Пащенко В. М. Острів Зміїний. Природа, мешканці, землеустрій. -- К.: Б. в., 2008. -- 144 с. (Серія "Геодезія, картографія, кадастр").

Пащенко В. М. Методологія і методи наукових досліджень. Навч. посібник. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2009. -- 224 с.

Пащенко В. М. Українське Подунав'я. Природа. Мешканці. Екоеволюція регіону. -- К.: Б. в., 2009. -- 160 с. (Серія "Геодезія, картографія, кадастр").

Пащенко В. М. Методологія і методи наукових досліджень. Навч. посібник. Друге видання, доповнене. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2010. -- 240 с.

Пащенко В. М. Методологія і методи наукових досліджень. Підручник. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2011. - 256 с.

Пащенко В. М. Кадастрування земель. Нариси історії. Теорія. Методологія. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2012. -- 352 с. (Серія "Геодезія, картографія, кадастр".)

Пащенко В. М. Наукознавчі обгрунтування змістових виправлень текстів. -- К.: Б. в., 2015. -- 40 с.

Пащенко В. М. Смислові обгрунтування змістових виправлень текстів. Атрибутивне наукознавство. -- К.: МАПА, 2015. -- 64 с.

Пащенко Володимир. Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство. -- К.: Український пріоритет, 2017. -- 96 с.

Пащенко Володимир. Українські достойники. Філософ Григорій Неволько. Сковорода межі тисячоліть. -- К.: МАПА, 2018. -- 48 с.

Пащенко В. М. Атрибутивне наукознавство. -- К.: ФОП Маслаков, 2020. -- 336 с.

Пащенко Володимир. Державницький світогляд оріянського українства. Духовний спадок Евгена Мурави (Незгая Козорога). Видання третє, доповнене // Українські достойники. Незгай Козоріг (Евген Мурава). Струмина Життя (Думки з узбережжя). -- К.: Український письменник, 2021. -- С. VII--XСІІI.

Художня творчість

Володіє художнім словом, поетичним і прозово-поетичним. У поезії тяжіє до вагомого змістовно викінченого рядка прозорого звукопису, густого, ємного, образно й філософськи наповненого ліричного письма.

Важливу підтримку своєї поетичної творчості отримав від Олеся Гончара (1988). Через 20 років після відходу класика, у квітні-2016, український вчений-філолог і літературознавець, директор Інституту світової літератури АН СРСР (1975--1977) Юрій Барабаш несподівано повідомив: "Про Володимира Пащенка я колись, у 80-х, почув од Олеся Терентійовича Гончара, котрий, як відомо, не був байдужий до таврійського краю. І то почув у цікавому контексті: я розповідав йому про знайомство з одним із нащадків роду Фальц-Фейнів, який жив тоді, здається, ... в Ліхтенштейні..., а він мені -- про примітну, як він сказав, постать ученого і поета Володимира Пащенка" (В.Пащенко. Уява -- і ява. Поезії. Передслово Юрія Барабаша. 2017, 2018). Від того містичного поєднання прізвищ майбутніх героя та автора у 80-х (88-му?) до авторового задуму "Степових орлів", твору про Фальц-Фейнів, було ще 12 років, а до звістки про ту майже містику -- 28...

Має низку поетичних видань, збірок віршів і окремих поем[1] (див. перелік нижче).

Літературний критик Євген Баран писав: "Безперечно, в особі Володимира Пащенка маємо хрестоматійного автора. Такі автори, а їх направду не дуже багато, -- є знахідкою для шкільного знайомства з традиційним руслом української поезії, добротно прочутої і мовно наповненої, пластичної і мелодійної" ("Українська літературна газета", 11 вересня 2015). Літературознавець Володимир Брюгген зауважив "Можливості В.Пащенка в сфері парадоксального думання, зближення різнорідного, зіставлення контрастного, вияву несподіваних з'єднувальних ланок у концептуально-образному мисленні..." – та "змістовну лаконічність автора" ("ХАРКІВ LIT", № 4' 2016).

У 1999 році прийнятий до Національної спілки письменників України. За багатопланову поему про рід Фальц-Фейнів "Степові орли понадальпійські" відзначений літературною премією імені Миколи Куліша (2013). Започаткував і здійснює серію українознавчих історико-біографічних видань «Українські достойники» і географічно-краєзнавчу серію видань «Рідні місця українців». З ініціативи відомого україніста, старійшини українських літературознавців П.П.Кононенка збірки В.Пащенка "Височина. Поеми" та "Уява -- і ява. Поезії" були висунуті на здобуття Шевченківської премії -- 2020 у галузі літератури.

Із 2015 -- художник-аматор: картина "Собор" експонується в Музеї Олеся Гончара (Київ, КНУ ім. Т.Шевченка); літературні видання В.М.Пащенка

Поетичні збірки та поемиРедагувати

  • «Соколинь». Вірші. -- К.: Дніпро, 1996. -- 160 с. [2]
  • «Пелюстка Всесвіту». Вірші та поема. -- К.: Дніпро, 1997. -- 240 с.
  • «Хрестоцвіт». Вірші та поеми. -- К.: Б. в., 2000. -- 240 с.
  • «Козачка». Поема. -- К.: Бібліотека українця, 2001. -- 32 с.
  • «Бабуся Варка». Поема. -- К.: Бібліотека українця, 2002. -- 84 с.
  • «Незгай Козоріг». Поема. // Українські достойники. Незгай Козоріг (Евген Мурава). Струмина Життя (Думки з узбережжя). -- К.: НАН України, 2002. -- С. 485--503.
  • «Українські достойники. Степові орли понадальпійські». Поема. -- К.: НАН України, 2002. -- 144 с.
  • «Осоння». Вірші та поема. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. -- 160 с.
  • "Козачка. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. -- 48 с.
  • «Земні принади». Вірші та поема / Вступна стаття Володимира Коломійця. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2010. -- 184 с.
  • "Українські достойники. Степові орли понадальпійські". Поема. Видання друге. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2012. -- 176 с., 188 іл.
  • "Українські достойники. Степові орли понадальпійські". Поема. Видання третє, випр. і доповн. -- К.: МАПА, 2014. -- 176 с., 188 іл.
  • "Соколинь. Вибрані вірші". К.: Основа, 2015. -- 464 с.
  • "Височина. Поеми". -- К.: Основа, 2015. -- 257 с.
  • "Уява -- і ява. Поезія". / Передслово Юрія Барабаша. -- К.: Український пріоритет, 2017. -- 160 с.
  • "Уява -- і ява. Поезії". / Передслово Юрія Барабаша. Друге видання, доповнене. -- К.: Український пріоритет, 2018. -- 256 с.
  • "Негошіана: Поема і повість". Художник Володей (В.М.Пащенко). К.: ФОП Маслаков, 2021. -- 160 с.: 135 кольорових ілюстрацій автора.
  • Володей Паска (В.М.Пащенко). Ословлене. -- К.: Український письменник, 2022. -- 320 с.: 8 кольорових ілюстрацій автора.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати