Відкрити головне меню

Патлажан Юхим Ізраїльович

український історик

Юхим Ізраїльович Патлажан (нар. 23 серпня 1923 року, м. Вознесенськ, Одеська область — пом. 1 грудня 1990 року, м. Івано-Франківськ) — український історик і педагог, професор[1], доктор історичних наук. Голова Івано-Франківського обласного товариства знань, депутат Івано-Франківської обласної ради народних депутатів.

Патлажан Юхим Ізраїльович
Патлажан Юхим Ізраїлович.jpg
Народився 23 серпня 1923(1923-08-23)
Вознесенськ, УРСР
Помер 1 грудня 1990(1990-12-01) (67 років)
Івано-Франківськ, УРСР
Громадянство Україна
Діяльність історик, педагог
Alma mater Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. Стефаника
Сфера інтересів історія
Вчене звання професор
Науковий ступінь Доктор історичних наук
Науковий керівник Готалов-Готліб Артемій Григорович
Нагороди Орден Вітчизняної війни I ступеня

ЖиттєписРедагувати

Патлажан Юхим Ізраїльович народився в сім'ї лікарів стоматологів.

У 1940 році він закінчив середню школу і вступив до Одеського державного університету на історичний факультет.[2]

У 1941 році після першого курсу навчання в університеті був призваний до армії, де воював спочатку в морській піхоті, а потім в розвідці.[3][1] Багато разів переходив лінію фронту, за що був нагороджений орденами і медалями,[1]серед яких Орден Червоної Зірки і Орден Вітчизняної війни I ступеня[4] Під час війни був двічі поранений і один раз контужений.[2]

Після завершення війни, в 1945 році відновився в університеті на навчання, де був круглим відмінником, а також степендіатом сталінської премії.[5][1] Згодом поступив на аспірантуру до Одеського державного університету. Під час аспірантури керував роботую академсектора профкому.[3]

У 1954 році захистив кандидатську дисертацію і був відправлений за призначенням в Станіславський педагогічний інститут (нині Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. Стефаника), де обіймав посади : доцента, декана, проректора, завідувача кафедри загальної історії.[6]

В 1974 році захистив докторську дисертацію в Івано-Франківському державному педагогічному інституті ім. Стефаника.

Помер Патлажан Юхим Ізраїльович 1 грудня 1990 року, після тривалої хвороби серця. Похований на Алеї Слави в місті Івано-Франківську.

Наукова діяльністьРедагувати

Після закінчення аспірантури був направлений викладачем в Станіславський (Івано-Франківський) педагогічний інститут, де він працював решту життя.

Коло наукових інтересів Юхима Ізраїлевича Патлажана складали дослідження всесвітньої історії, зокрема історії Стародавньої Греції та Риму, зарубіжного Сходу, а також революційних рухів в країнах Близького та Середнього Сходу.

1954 року Ю. І. Патлажан успішно захистив кандидатську дисертацію, присвячену присвячену кризі рабовласницього ладу в східній частині Римської імперії в останній третині IV ст. Результати захисту були переважною більшістю голосів затверджені на раді Ростовського державного університету. Юхим Патлажан був першим із здобувачів, хто захистив кандидаську дисертацію по спеціальності «Історія Стародавньої Греції і Риму». В ті часи це була доволі рідкісна спеціальність. Науковим керівником кандидатської дисертації Патлажана був одеський науковець Готалов-Готліб Артемій Григорович.[6]

1976 року в Московському педагогічному інституті Юхим Ізраїльович Патлажан захистив докторську дисертацію на тему «Трудящі зарубіжного Сходу в боротьбі за перемогу Радянської влади на Україні (1917-1921)» і здобув науковий ступінь доктора історичних наук.[7] Науковими керівниками були академік Мінц Ісак Ізраїльович і Хейфец Олександр Наумович.

Варто відзначити значний вклад Юхима Ізраїльовича в наукові публікації з всесвітньої історії.

Громадська діяльністьРедагувати

Юхим Ізраїльович виступив ініціатором спорудження в Вознесенську пам'ятника жертвам нацизму. Він звернувся до першого секретаря Комуністичної партії України Петра Шелеста, з проханням дозволити спорудити пам'ятник, за кошти небайдужих громадян. Через декілька років він отримав дозвіл. Таким чином був споруджений пам'ятник в Вознесенську жертвам нацизму. Юхим Патлажан організував збір коштів на будівництво цього пам'ятника, куди сам вклав близько 90 % необхідної суми, в пам'ять про своїх батьків. В 1974 році цей пам'ятник був споруджений і відкритий в присутності жителів міста[2].

Сім'яРедагувати

Народився Юхим Патлажан в єврейській родіні лікарів стоматологів. Батьків Юхима Ізраїльовича під час німецької окупації розстріляли.[2]

Після закінчення війни був одружений на Патлажан Ніні Яківні, з якою прожив до кінця життя. У шлюбі у них народилося двоє дітей: син Ігор и дочка Поліна.[2]

Деякі наукові публікаціїРедагувати

  • Патлажан Ю. І. Від революційного демократизму до марксизму: (До 100-річчя з дня народж. М. Сухбі) // Український історичний журнал. — 1983. — № 11. — C. 136—139.
  • Патлажан Ю. І. ГУБЕР А. А. и ХЕЙФЕЦ А. Н. Новая история стран зарубежного Востока. М., 1961. // Український історичний журнал. — 1962. — № 2. — C. 138.
  • Патлажан Ю. І. До участі трудящих зарубіжного Сходу в боротьбі за перемогу Радянської влади на Україні // Український історичний журнал. — 1967. — № 11. — C. 86–89.
  • Патлажан Ю. І. Жанна Лябурб: (До 110-річчя з дня народження) // Український історичний журнал. — 1987. — № 4. — C. 139—141.
  • Патлажан Ю. І. Історики вузів України — назустріч 100-річчю від дня народження В. І. Леніна [Івано-Франківський пед. ін-т. ] // Український історичний журнал. — 1969. — № 1. — C. 152—153.
  • Патлажан Ю. І. Мельниченко В. Розстріляна в Одесі …: Наук.-худож. кн. про Жанне Лябурб. — К.: Молодь, 1988. — 229 с. // Український історичний журнал. — 1989. — № 7. — C. 151—152.
  • Патлажан Ю. І. Про патріотичне виховання учнів на уроках історії в V класі. // Український історичний журнал. — 1961. — № 5. — C. 97-100.
  • Патлажан Ю. І. Трудящі країн зарубіжного Сходу на Україні напередодні Великого Жовтня // Український історичний журнал. — 1973. — № 4. — C. 105—110.
  • Патлажан Ю. І. Яскравий вияв пролетарського інтернаціоналізму: (До 50-річчя повстання французьких моряків на Чорному морі) // Український історичний журнал. — 1969. — № 4. — C. 111—112.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Дмитрук, О. (06.05.1989). Радянський педагог. Розмова за круглим столом (uk) (17 (29)). 
  2. а б в г д Вігодский, Андрей (23 August 2018). Ефим Патлажан: Oдecчинa помнит. ОБЩЕСТВЕННЫЙ ПРИБОЙ (ru-RU). Процитовано 20 August 2019. 
  3. а б Данилко, А. Кращий студент на курсі. За більшовицькі кадри (5 (208)). 
  4. Патлажан Ефим Израилевич, Орден Отечественной войны I степени :: Документ о награде :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Процитовано 19 August 2019. 
  5. Обращение к товарищам (15). Б.Знамя. 1948. 
  6. а б Казаров, С. (2011). О. Д. Дмітрєв у Ростові-на-Дону: останній період життя і діяльності вченого (1951-1962). Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: 136–143. Процитовано 19 August 2019. 
  7. Телицын, В. Л. (2007). "Из памяти выплыли воспоминания-- ": дневниковые записи, путевые заметки, мемуары академика АН СССР И.И. Минца (ru). Собрание. ISBN 9785960600347. 

ПосиланняРедагувати