Вікіпедія

Парламентські вибори у Великій Британії 2024

Парламентські вибори у Великій Британії 2024 відбудуться 4 липня 2024 року[1]. Вони визначатимуть склад Палати громад, яка, зі свого боку, визначатиме уряд Великої Британії[2][3]. Вибори стануть першими після виходу Великої Британії з ЄС.

‹ 2019 Велика Британія
Парламентські вибори у Великій Британії 2024
650 місць у Палаті громад
326 необхідні для більшості
4 липня 2024
Перша партія Друга партія Третя партія
Лідер Ріші Сунак Кір Стармер Джон Свінні[en]
Партія Консерватори Лейбористи Шотландська національна партія
Лідер партії з 24 жовтня 2022 4 квітня 2020 6 травня 2024
Попередні вибори 365 місць, 43,6 % 202 місця, 32,2 % 48 місць, 3,9 %
Місць до виборів 346 205 43
Четверта партія П'ята партія Шоста партія
Лідер Ед Дейві Ґевін Робінсон[en] Мері Лу Мак-Доналд[en]
Партія Ліберальні демократи Демократична юніоністська партія Шинн Фейн
Лідер партії з 27 серпня 2020 29 березня 2024 10 лютого 2018
Попередні вибори 11 місць, 11,5 % 8 місць, 0,8 % 7 місць, 0,6%
Місць до виборів 15 7 7
Обраний уряд
ще не
вступив на посаду

Історія

ред.

Уряд

ред.

На парламентських виборах 2019 року консерватори на чолі з Борисом Джонсоном здобули переконливу перемогу[4]. Керівництво Бориса Джонсона ознаменувалось низкою скандалів[5], зокрема так званим «Патіґейтом[en]» — скандалом довкола вечірок, які проводилися за участю Джонсона та членів його уряду, зокрема на Даунінґ-стріт, та порушували суворі правила карантину через COVID-19[6]. 7 липня 2022 року Джонсон подав у відставку після того, як десятки посадовців його уряду подали у відставку на тлі скандалу довкола Кріса Пінчера[7][8]. На виборах лідера Консервативної партії, які відбулись після відставки Джонсона, перемогла міністр закордонних справ в його уряді Ліз Трасс[9]. 20 жовтня вона подала у відставку після економічної та політичної кризи, яка виникла через її реформи[10][11]. 24 жовтня Ріші Сунака було обрано новим лідером партії після того, як Пенні Мордонт та Борис Джонсон відмовились від участі у виборах керівника партії[12]. Під його керівництвом консерватори зазнали втрат на місцевих виборах 2023 року, де частину їхніх місць здобули лейбористи та ліберальні демократи[13]. За результатами місцевих виборів 2024 року консерватори посіли 3 місце за кількістю депутатів, поступившись лейбористам та ліберальним демократам[14].

Опозиція

ред.

Кір Стармер переміг на виборах лідера Лейбористської партії у квітні 2020 року, замінивши Джеремі Корбіна[15]. Ед Дейві переміг на виборах лідера ліберал-демократів у серпні 2020 року, змінивши на посаді Джо Свінсон[16]. Ґевін Робінсон[en] був обраний лідером Демократичної юніоністської партії після того, як попередній лідер Джеффрі Дональдсон[en] пішов у відставку після звинувачень у зґвалтуванні[17][18].

У березні 2024 року правопопулістська партія «Реформувати Сполучене Королівство»[en], заснована Найджелом Фараджем, оголосила про виборчий альянс із північноірландською юніоністською партією «Традиційний юніоністський голос»[en][19].

Шотландія

ред.

У лютому 2023 року, на тлі критики гендерних реформ, Нікола Стерджен подала у відставку з посади лідера Шотландської національної партії та першого міністра Шотландії після понад 8 років перебування на цих посадах, назвавши причиною відставки професійне вигорання[20]. Хамза Юсаф, який змінив її на посадах лідера ШНП та Першого міністра Шотландії[21], подав у відставку у квітні 2024 після урядової кризи, що виникла внаслідок розриву угоди про розподіл влади між Шотландської національною партією та Шотландськими зеленими[22]. Його змінив Джон Свінні[en][23].

Уельс

ред.

Після того як Валлійські лейбористи[en] отримали більшість на загальних виборах 2021 року[24], у грудні 2023 року перший міністр Уельсу Марк Дрейкфорд[en] оголосив про відставку на тлі критики введення обмеження швидкості 20 миль/год у більшості міст Уельсу та масштабних скорочень бюджету[25]. У березні 2024 року його наступником став Воган Ґетінґ[en][26].

Північна Ірландія

ред.

На виборах до Асамблеї Північної Ірландії 2022 року Шинн Фейн стала першою націоналістичною партією, яка перемогла за результатами голосування, витіснивши Демократичну юніоністську партію на друге місце[27][28]. Переможена ДЮП відмовилась ввійти до уряду, заявивши, що не робитиме цього доки не будуть виконані її вимоги щодо митних домовленостей після Brexit[29]. Відповідно до Белфастської угоди, для формування уряду необхідна участь обох партій[30]. У лютому 2024 року Мішель О'Нілл (Шинн Фейн) стала першим в історії першим міністром-націоналістом Північної Ірландії після того, як ДЮП припинила бойкот, а Емма Літтл-Пенгеллі[en] (ДЮП) стала заступником першого міністра[31].

Виборча система

ред.

На виборах обиратимуть членів Палати громад. Велика Британія розділена на 650 округів, кожен з яких обиратиме одного депутата, який представлятиме його в Палаті громад. Членів Палати громад обирають за мажоритарною виборчою системою (англ. first-past-the-post (FPTP) voting system): аби бути обраним, достатньо отримати більше голосів, ніж будь-який інший кандидат[2][32]. На виборах діятиме нова карта виборчих округів, затверджена у листопаді 2023 року[33]. Це перша зміна карти виборчих округів з 2010 року[34].

Голосувати на загальних виборах має право будь-хто, хто є громадянином Великої Британії, громадянином Співдружності Націй або громадянином Республіки Ірландія з адресою у Великій Британії[2].

Позбавлені права голосувати члени Палати лордів, громадяни ЄС (окрім Республіки Ірландія, Кіпру й Мальти, які проживають у Великій Британії), засуджені особи, які утримуються під вартою, та будь-хто, визнаний винним протягом попередніх п’яти років у корупційних або незаконних діях, пов'язаних із виборами[35].

Уперше під час особистого голосування виборцям буде потрібно пред'явити дійсне посвідчення особи з фотографією на виборчих дільницях[36]. Також можливе голосування поштою або за дорученням[2].

Дата голосування

ред.

Найпізніше парламент міг бути розпущений для виборів 17 грудня 2024 року, у п’яту річницю дня його першого засідання. Оскільки на підготовку до виборів дається 25 днів, наступні вибори мали відбутися не пізніше 28 січня 2025 року[2][37].

Висловлювались різні припущення щодо того, коли прем'єр-міністр Ріші Сунак призначить вибори[38][39][40][41]. У грудні 2023 року Сунак підтвердив, що вибори відбудуться у 2024 році, виключивши перспективу проведення виборів у січні 2025 року[42]. У січні 2024 року він заявив, що вибори не відбудуться раніше другої половини 2024 року[43]. 22 травня, після багатьох припущень[44], Ріші Сунак оголосив 4 липня датою проведення виборів[1].

Опитування

ред.

 

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Rishi Sunak announces UK general election for Thursday 4 July. BBC (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  2. ↑ а б в г д When is the UK general election and who can vote?. BBC News (англійською) . 6 червня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  3. ↑ How MPs are elected. The Electoral Commission (англійською) . Процитовано 9 червня 2024.
  4. ↑ How did Boris Johnson achieve his landslide victory? A visual guide. The Guardian (англійською) . 13 грудня 2019. Процитовано 8 червня 2024.
  5. ↑ The many scandals of Boris Johnson's premiership. Reuters (англійською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  6. ↑ Вечірка з наслідками. Британському прем'єру Джонсону загрожує відставка. РБК-Україна (українською) . 7 лютого 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  7. ↑ Британський премʼєр Джонсон оголосив про відставку. Радіо Свобода (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  8. ↑ Прем’єр Британії Джонсон відкинув заклики до відставки на тлі звільнень в його уряді. Радіо Свобода (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  9. ↑ Ліз Трасс здобула перемогу в перегонах за посаду лідера британських консерваторів. Інтерфакс-Україна (українською) . 5 вересня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  10. ↑ Ліз Трасс подала у відставку з посади британського прем'єра. BBC Україна (українською) . 20 жовтня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  11. ↑ Криза у Британії: Ліз Трасс звільнила головного соратника та скасувала зниження податків. BBC Україна (українською) . 14 жовтня 2022. Процитовано 14 жовтня 2024.
  12. ↑ Ріші Сунак стане новим прем'єр-міністром Великої Британії. Європейська правда (українською) . 24 жовтня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  13. ↑ Британські консерватори втрачають сотні місць на дострокових місцевих виборах. Європейська правда (українською) . 5 травня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  14. ↑ Консерватори опустились на третє місце за підсумками місцевих виборів у Британії. Європейська правда (українською) . 5 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  15. ↑ Keir Starmer wins Labour leadership election. The Guardian (англійською) . 4 квітня 2020. Процитовано 8 червня 2024.
  16. ↑ Sir Ed Davey wins Liberal Democrat leadership race. BBC News (англійською) . 27 серпня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  17. ↑ Gavin Robinson ratified as DUP leader and confirms party will not stand in Fermanagh-South Tyrone or North Down. The Belfast Telegraph (англійською) . 29 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  18. ↑ Jeffrey Donaldson: DUP leader resigns after rape charge. BBC News (англійською) . 29 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  19. ↑ TUV confirms link-up with Reform UK for general election. The Belfast Telegraph (англійською) . 16 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  20. ↑ Nicola Sturgeon says time is right to resign as Scotland's first minister. BBC News (англійською) . 13 лютого 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  21. ↑ Humza Yousaf sworn in as Scotland's leader as bid for unity falters. Reuters (англійською) . 23 березня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  22. ↑ Scotland’s leader Humza Yousaf quits. Politico (англійською) . 29 квітня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  23. ↑ New SNP leader Swinney vows fresh chapter for party. BBC News (англійською) . 6 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  24. ↑ Welsh election results 2021: Labour's road to victory in numbers. BBC News (англійською) . 8 травня 2021. Процитовано 8 червня 2024.
  25. ↑ Mark Drakeford to step down as Wales first minister. The Guardian (англійською) . 13 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  26. ↑ Vaughan Gething elected as first minister of Wales. Euronews (англійською) . 20 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  27. ↑ NI election results 2022: Sinn Féin wins most seats in historic election. BBC News (англійською) . 8 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  28. ↑ Assembly election: Sinn Féin wins most seats as parties urged to form Executive. The Irish Times (англійською) . 7 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  29. ↑ NI election 2022: DUP blocks new NI government in protocol protest. BBC News (англійською) . 9 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  30. ↑ Sinn Féin scores record win in Northern Ireland as voters rage at DUP blockade of Stormont. Politico (англійською) . 21 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  31. ↑ Stormont: Michelle O'Neill makes history as nationalist first minister. BBC News (англійською) . 3 лютого 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  32. ↑ Voting systems in the UK. House of Commons Library (англійською) . 10 січня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  33. ↑ 2023 constituency boundary changes. Institute for Government (англійською) . 16 квітня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  34. ↑ Boundary changes: How the electoral impact of the new political battlegrounds are calculated. Sky News (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  35. ↑ UK Parliament. The Electoral Commission (англійською) . Процитовано 8 червня 2024.
  36. ↑ The photo ID you need to vote in UK elections. The Telegraph (англійською) . 8 червня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  37. ↑ London Playbook: Strikes hope — Budget fallout — Labour’s election prep. Politico (англійською) . 17 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  38. ↑ When could the next general election be - and what factors will influence Rishi Sunak's decision?. Sky News (англійською) . 5 січня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  39. ↑ Should we believe Rishi Sunak’s hint that the election will be in October? What the evidence tells us. The Conversation (англійською) . 5 січня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  40. ↑ Will Rishi Sunak call a general election in May?. The Times (англійською) . 4 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  41. ↑ Sunak Repeats 2024 ‘Second Half’ Line as Vote Rumors Swirl. Bloomberg (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  42. ↑ Rishi Sunak rules out a 2025 general election: ‘2024 will be an election year’. The Independent (англійською) . 19 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  43. ↑ Rishi Sunak says UK election will not take place until 'second half of 2024'. Euronews (англійською) . 4 січня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  44. ↑ Speculation mounts as No 10 refuses to rule out general election announcement. The Guardian (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парламентські_вибори_у_Великій_Британії_2024&oldid=42751345