Падеваканг

Весельно-вітрильне судно з Південного Сулавесі

Падеваканг (індонез. Padewakang) — традиційні човни, які використовували народності буги, мандари і макасари з Південного Сулавесі для далекихокеанських подорожей.

Nur Al Marege, сучасна копія падеваканга, що відпливла з Макассару до північного узбережжя Австралії у 2019 році.

Етимологія ред.

Походження назви падеваканг достеменно не відомо, хоча деякі дослідники припускають, що вона походить від назви острова Деваканг, важливого навігаційного орієнтира між Сулавесі та Явою. У голландських записах 1735 року згадуються листи з Сулавесі, що надходять до Батавії «per praauw Paduackang»[1].

За словами Хорріджа, слова padewakang, paduwakang (з о.Сулавесі) і paduwang (з о.Мадура) походять від слів wa, wangka, waga, wangga і bangka австронезійських мов. Термін пов'язаний з проа з аутриггером або з малим проа[2].

Опис ред.

 
Падеваканг у Макассарі, дата невідома.

Зазвичай падеваканг важив від 20 до 50 тонн та мав одну або дві щогли-триногі з традиційними австронезійськими вітрилами типу танджа, зробленими з циновок. Як і інші традиційні судна архіпелагу, падеваканг управлявся за допомогою двох кермових весел[3] :184[4]. З кінця XVI століття до початку XX століття вони регулярно плавали до узбережжя північної Австралії в пошуках теріпангів (морських огірків). Падеваканг міг озброюватись однією чи декількома гарматами місцевого виготовлення, ймовірно, цетбангом або лантакою. Будівництво падевакангів, що протягом сотень років використовувались у морях між західною Новою Гвінеєю, південними частинами Філіппін і Малайським півостровом як з торговою, так і військовою метою, було найбільшим ремеслом Південного Сулавесі. Зберігся голландський звіт про появу падеваканга під повними вітрилами навіть в Перській затоці. Вони використовувалися до тих пір, поки до XX століття виробництво не припинилося на користь знаменитих паларі[5] :41-42. Г. Варінгтон Сміт описав великий двощогловий падеваканг, побудований з дерева гіам, що мав 30 метрів завдовжки, 4,6 м завширшки, загальну висоту в 3,7 метри при висоті надводного борту 1,9 метра. Головна грот-щогла судна складала 18 метрів, екіпаж — 16 чоловік, водотонажність становила 60 коян (145 метричних тонн)[6] :580.

Репліки ред.

Було побудовано декілька сучасних реплік падевакангів

  • Репліка під назвою «Hati Marege» («Серце Арнемленда») виставлена в Музеї мистецтв і галереї Північної території в Австралії. Це копія падеваканга, який використовувався для збору теріпангів (австралійських морських огірків) до 1906—1907 років, коли Австралія заборонила вилов макасських трепангерів.
  • Репліка падеваканга дмонструється в Les Royaumes de la mer (Королівства моря) у Ла Бовері, Льєж, Бельгія.
  • Репліка під назвою «Nur Al Marege» (назва походить від арабської Nur Al- означає «світло» + Marege, «земля темношкірих людей, тобто Австралія») була доправлена до Австралії в період з грудня 2019 року по січень 2020 року. Судно мало 14,5 м в довжину, 4,2 м в ширину і 2 м у висоту та було виготовлене з деревини бітті. Човен був замовлений Інститутом Абу Ханіфи в Сіднеї для використання в документальному фільмі[7].

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Inventaris van het archief van de Verenigde Oost-Indische Compagnie (VOC), 1602—1795 (1811), 1.04.02.8207 1735 Apr. 1 — Nov. 24: page 13.
  2. Horridge, Adrian (1981). The Prahu: Traditional Sailing Boat of Indonesia. Oxford University Press. ISBN 0195804996.
  3. John, Horace Stebbing Roscoe St. (1853). The Indian Archipelago: Its History and Present State, Volume 2. London: Longman, Brown, Green, and Longmans.
  4. Zainun, Nazarudin (2015). Antropologi Dan Sejarah Dalam Kearifan Tempatan. Penerbit USM.
  5. Liebner, Horst (2005), Perahu-Perahu Tradisional Nusantara: Suatu Tinjauan Perkapalan dan Pelayaran, у Edi, Sedyawati (ред.), Eksplorasi Sumberdaya Budaya Maritim, Jakarta: Pusat Riset Wilayah Laut dan Sumber Daya Nonhayati, Badan Riset Kelautan dan Perikanan; Pusat Penelitian Kemasyarakatan dan Budaya, Universitas Indonesia, с. 53—124
  6. Smyth, H. Warington (16 травня 1902). Boats and Boat Building in the Malay Peninsula. Journal of the Society of Arts. 50: 570—588 — через JSTOR.
  7. Abdurrahman, Muhammad Nur (7 грудня 2019). Perahu Abad ke-15, Berlayar Lagi dari Makassar ke Australia. detikTravel. Процитовано 11 січня 2020.