Падалко Людмила Іванівна

Па́далко Людмила Іванівна (*8 березня 1949, село Терсянка) — видатний лікар акушер-гінеколог, головний лікар Дніпропетровського обласного перинатального центру1990), Заслужений лікар України (2001), кандидат медичних наук (2002)[1].

Падалко Людмила Іванівна
Падалко Л.І. - портрет.jpg
Народилася 8 березня 1949(1949-03-08) (70 років)
село Терсянка
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українка
Діяльність лікар акушер-гінеколог
Alma mater Дніпропетровський медичний інститут
Посада головний лікар Дніпропетровського міського пологового будинку №2 → Дніпропетровського обласного перинатального центру
Термін з 10 квітня 1990 року
Попередник Балабанова Ніна Іванівна
Партія ВО «Батьківщина»
Діти син Падалко Геннадій Вадимович
Нагороди
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Звання
Заслужений лікар України

БіографіяРедагувати

 
Батьки та сестра (1956)

Народилася Людмила Іванівна 8 березня 1949 року у селі Терсянка Новомиколаївського району Запорізької області. Тато, Кий Іван Якович, працював учителем математики у місцевій школі, мати, Галина Григорівна, — завідувачкою гастроному. У 1964-1965 роках Людмила з батьками та сестрою Ніною переїхала до районного центру. У новій школі зустріла Вадима, свого майбутнього чоловіка. Завдяки настановам та наполегливості батька як педагога Людмила 1966 року закінчила Новомиколаївську середню школу із золотою медаллю. Полюбляла біологію та хімію, мріяла стати лікарем. Після закінчення школи працювала у центральній районній бібліотеці, що дало їй можливість ретельно підготуватись до вступних іспитів у виш.

1967 року здавши на відмінно екзамен з хімії вступила до Ворошиловградського медичного інституту на лікувальний факультет. Вела листування та телефонні розмови з Вадимом, влітку щороку приїжджала додому, проводила час із майбутнім чоловіком, який навчався у Дніпропетровському медичному інституті. 1970 року вони вирішили одружитись, а через рік Людмила перевелась до Дніпропетровська. 1971 року у неї народився син Геннадій, виховання якого вона поєднувала із навчанням. 1972 року Вадим закінчує вуз і їде працювати за направленням до Синельникового. 1973 року Людмила також закінчила медичний інститут, отримала спеціальність «лікувальна справа» та кваліфікацію акушер-гінеколог.

 
Чоловік та син (1978)

Після вузу проходила інтернатуру у Дніпропетровській міській лікарні № 9, по закінченню якої одразу почала працювати у Синельниківській центральній районній лікарні на посаді лікаря акушера-гінеколога, де вже рік терапевтом працював її чоловік. Пізніше отримала посаду заступника головного лікаря з лікувальної частини. Працювати було важко, але саме ці роки Людмила Іванівна вважає часом становлення її як професійного лікаря. За роки роботи на посаді заступника по селах району були ліквідовані пологові будинки при колишніх колгоспах, відкрито районну жіночу консультацію, активно розвивалось донорство крові. Але найбільше уваги вона приділяла професійному зростанню своїх співробітників, піклувалась про підняття їхньої кваліфікації.

Після переїзду до Дніпропетровська, Вадим почав працювати в Дніпропетровську медичному інституті асистентом на кафедрі внутрішніх захворювань. 1985 року Людмила влаштувалась працювати до Дніпропетровського обласного онкодиспансеру на посаду лікаря акушера-гінеколога. 10 квітня 1990 року вона була переведена на посаду головного лікаря Дніпропетровського міського пологового будинку № 2, який з 26 червня 2012 року реорганізовано у Дніпропетровський обласний перинатальний центр, де вона працює і сьогодні[2].

Полюбляє грати в шахи та нарди.

Політична діяльністьРедагувати

1982 року Людмила Іванівна була вперше обрана депутатом до Синельниківської міської ради. 2002 року була обрана депутатом вже до Дніпропетровської обласної ради і була кандидатом в народні депутати від політичної партії «Жінки за майбутнє»[3].

2005 року вступила до Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина»[4], а 2006 року була вдруге обрана депутатом до Дніпропетровської обласної ради. Працювала у постійній комісії обласної ради з питань підприємництва, переробної промисловості, торговельного та побутового обслуговування. 2010 року Людмила Іванівна втретє стає депутатом обласної ради. 2014 року на парламентських виборах у передвиборчому списку від ВО «Батьківщина» Людмила Падалко перебувала під № 158[5].

РодинаРедагувати

 
Родина (2009)

1971 року у Людмили Іванівни народився син Геннадій. 1994 року від тяжкої хвороби помер чоловік Вадим. Через рік син закінчив Дніпропетровський медичний інститут і мав йти по слідах батьків. Однак 2000 року він закінчив Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, а 2002 року — Інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України, отримавши кваліфікацію юриста та державного управлінця.

Окрім сина Геннадія Людмила Іванівна має невістку Наталію та двох онуків — Вадима та Людмилу, яких назвали на честь дідуся та бабусі.

На посаді головного лікаряРедагувати

 
Перший день роботи на посаді головного лікаря (10 квітня 1990)
 
Через 23 роки (24 жовтня 2013 року)
 
Операція (2004)

За період перебування Людмили Іванівни на посаді головного лікаря спочатку пологового будинку, а пізніше Дніпропетровського обласного перинатального центру, вона прийняла 5843 дитини (3006 хлопчиків та 2837 дівчаток). Лікар володіє повним обсягом акушерсько-гінекологічних та онкогінекологічних оперативних втручань, провела понад 4 тисячі гінекологічних операцій, прийняла на особистий огляд понад 30 тисяч жінок.

Людмила Іванівна — керівник, який постійно впроваджує нові форми роботи закладу, здійснює заходи, спрямовані на поліпшення матеріально-технічної бази. За її сприяння 1991 року було відкрито відділення гіпербаричної оксигенації, відновлена пральня, 1993 року відкрито відділення анестезіології та інтенсивної терапії, 1998 року — центр допомоги жінкам із фізичними вадами розвитку, 2000 року — центр дитячої та підліткової гінекології та центр ювенільного акушерства. 2005 року лікарня пройшла атестацію та отримала вищу категорію. 2006 року було відкрито центр підтримки грудного вигодовування, а 2015 року — організаційно-методичний відділ з кабінетом телемедицини.

1989 року при пологовому будинку за ініціативи професора Зінаїди Дубоссарської було відкрито кафедру акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Дніпропетровського медичного інституту. Людмила Іванівна продовжила налагодження роботи кафедри, відкритої за підтримки ректора Людмили Новицької-Усенко[6], де співробітники проводять лікувально-консультативну роботу для жінок та новонароджених у вигляді клінічних обходів, консиліумів, оперативних втручань і консультацій[7].

Наукова дільністьРедагувати

За свою трудову діяльність Людмила Іванівна стала автором багатьох наукових праць:

  • Беременность, роды и состояние фетоплацентарной системы у женщин, перенесших кесарево сечение // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. — Сімферополь, 1998. — С. 106—108.
  • Досвід реабілітації генеративної функції хворих із запаленням додатків матки // Актуальні проблеми післядипломної освіти. — Кривий Ріг, 1998. — С.41.
  • Анализ акушерских кровотечений и опыт лечебной тактики по материалам клинического родильного дома № 2 г. Днепропетровска // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. — Київ: «ТНК». — 1999. — С. 56-57.
  • Оцінка ефективності та проблеми акушерської допомоги юним та літнім першовагітнім // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 1999. — № 2. — С. 83-86.
  • Особливості перебігу вагітності та пологів у юних першородящих при урогенітальному хламідіозі // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 1999. № 2, С.90-92.
  • Клинико-фармакологические аспекты применения препарата «Тержинан» для лечения бактериального вагиноза и кольпитов // Медицина сегодня и завтра. — Харьков. — 2000. — № 2. — С. 101—103.
  • Психовегетотативные предикторы позднего гестоза у юних первородящих // Збірник наукових праць асоціації акушерів-гінекологів України. — Київ, 2000. — С. 235—237.
  • Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук «Особливості перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду і перинатальні наслідки у юних і вікових першородящих». Київ. — Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупіка — 2001 р.
  • Стан гормональних, психовегетативних реакцій, сучасна діагностична та лікувальна тактика у юних та вікових першородящих // Медичні перспективи. — Дніпропетровськ, 2001. — Том VІ. — № 3. — С. 61-64.
  • Гипербарическая оксигенация в комплексной терапии внутриутробной инфекции // Біль, знеболення, інтенсивна терапія. — 2001. — С. 95-97.
  • Роль оперативного родоразрешения в улучшении перинатальных исходов // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. — Київ, 2004. — С. 143—146.
  • Репродуктивное здоровье женщины после комплексного лечения генитального эндометриоза // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. — Київ, 2010. — С. 543—548.
  • Опыт органосохраняющего лечения прогрессирующей шеечной беременности // Жіночій лікар. — 2011. — № 1 (33). — С. 12-16.
  • Проблема спайкообразования в гинекологической практике // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. — Київ, 2012. — С. 167—169.

Відзнаки та нагородиРедагувати

 
Вручення звання від Леоніда Кучми (серпень 2001)

Людмила Іванівна була нагороджена багатьма нагородами та відзнаками різних рівнів:

медалі
  • 1999 року пам'ятною медаллю «За вірну службу рідному місту»;
  • 2004 року медаллю «За заслуги перед містом»;
  • 2009 року медаллю Орденом княгині Ольги III ступеня[8];
  • 2019 року пам'ятною медаллю «За заслуги перед містом».
грамоти, подяки, відзнаки
  • у квітні 2004 року Почесною грамотою Верховної Ради України — за вагомий внесок у розвитку державної політики у сфері охорони здоров'я, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та індивідуальність у роботі;
  • у жовтні 2005 року Почесною грамотою Міністерства охорони здоров'я України;
  • у червні 2007 року подякою Жовтневої Районної Ради міста Дніпропетровська;
  • 2008 року Почесною грамотою Міністерства охорони здоров'я України — за багаторічну плідну працю, високий професіоналізм, значний особистий внесок в організацію надання медичної допомоги жінкам та новонародженим;
  • у листопаді 2008 року трудовою відзнакою «Знак пошани» Міністерства аграрної політики України;
  • 2009 року почесною відзнакою голови Дніпропетровської обласної ради та відзнакою голови Дніпропетровської облдержадміністрації «За розвиток регіону»;
  • у вересня 2010 року — почесною грамотою Дніпропетровської обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України;
  • у серпні 2015 року — Почесною грамотою і нагрудним знаком Верховної Ради України.

21 серпня 2001 Людмилі Іванівні було присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України», а 15 травня 2002 року вона здобула науковий ступінь кандидата медичних наук за спеціальністю акушерство та гінекологія.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ВідеоматеріалиРедагувати