Відкрити головне меню

Павлушков Микола Петрович

Павлушков Микола Петрович
Pavlushkov sm.jpg
Народився 30 квітня 1904(1904-04-30)
Тула, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (33 роки)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР,
СРСР СРСР
·розстріляний
Поховання
Громадянство СРСР
Національність українець
Діяльність соціальний активіст
Відомий завдяки засновник (?) Спілки української молоді

Мико́ла Петро́вич Павлушко́в (нар.30 квітня 1904[1][2] — пом.3 листопада 1937, урочище Сандармох) — студент Київського інституту народної освіти, небіж Сергія Єфремова, ключовий фігурант «процесу Спілки визволення України».

Радянські слідчі органи вважали його засновником і керівником Спілки української молоді (цієї версії Спілка української молоді дотримується дотепер). Кубанець М. Корсунь у своїх споминах також називає М. Павлушкова організатором і головою СУМу.

Жертва сталінських репресій.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у Тулі, Російська імперія, де батько Петро Павлушков учителював. Мати Миколи походила з відомого роду Дурдуківських.[1] Після арешту чекістами батька, народного учителя і священика, 1921 року переїхав до Києва, де поселився в дядька по матері — академіка Сергія Єфремова. Навчався у Першій Трудовій Шевченківській школі, якою керував відомий педагог Володимир Дурдуківський. Під опікою Єфремова і Дурдуківського — світочів національно-політичного українського відродження в тогочасній Україні — від 1921 року виховувався Микола Павлушков, який скоро став у проводі студентського гуртка «Товариство Єдности і Згоди», а відтак, коли це товариство з причин безпеки його членів мусило самоліквідуватись, Павлушков разом з Б. Матушевським, Д. Бобирем, Г. Слободяником і П. Нечипайлом став душею підготовки законспірованої організації — Спілки Української молоді.[1]

Закінчивши школу, вступив до Ветеринарного інституту, звідки його незабаром виключили. Павлушков домігся поновлення, проте потім вирішив далі навчатися в Київському інституті народної освіти на історичному факультеті.

19 квітня 1930 р. став першим заарештованим за звинуваченням в участі у СВУ[3], «лідером» якої пізніше оголосили його дядька. Виказав тайник зі щоденником Єфремова (який став єдиним доказом «контрреволюційності» академіка)[4]. У процесі слідства повністю визнав свою вину. Очевидець процесу Борис Антоненко-Давидович писав, що Павлушков,

« якщо й вірити всім його свідченням, виглядав на суді, як оперетковий ватажок — без війська й однодумців. »

Відбував покарання спочатку в Ярославському політізоляторі, потім у Соловецькому таборі особливого призначення (Сікирний і Саватіївський спецізолятори), оголошував голодування[5][6].

Розстріляний 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох. Катом був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв, який напередодні 20-річчя жовтневого перевороту (наприкінці жовтня — на початку листопада 1937 р.) власноручно виконав більшість смертних вироків 1111 в'язням.

Історична рольРедагувати

Для української історії постать Миколи Павлушкова є водночас зловісною і трагічною. Під час і після «процесу СВУ» заарештовано, знищено або заслано багатьох представників української інтелігенції. На думку одного з підсудних, Костя Туркала:

« Тепер іще є українці, які вважають справу «Спілки визволення України»… за контроверсійну, тобто їм невідомо й неясно, була чи не була така організація в дійсності. А є такі українці… які твердять, що СВУ 20-х років була і тим-то виправдовують московську большевицьку владу, яка скарала фактично невинну верхівку наукової інтелігенції українського народу. Я особисто, як один із підсудних, відкидаю контроверсійність у цій справі і рішуче, з цілковитою моральною відповідальністю заявляю, що формально організації СВУ не було, а її провокаційно сконструювало, з допомогою двох підсудних[7] у цій справі, московське ГПУ, щоб створити законну підставу для знищення верхівки української наукової інтелігенції того часу. Усі ті підсудні, що належали до моїх приятелів і друзів, казали мені, що довідувалися про «існування» СВУ від слідчих під час передсудового слідства, коли я розмовляв із ними вже на суді.[8] »

Однак після Другої світової війни в середовищі Української діаспори виникла альтернативна версія оцінки процесу «СВУ» — «СУМ» з наголосом на тому, що ці структури реально існували. Одним з авторів цієї концепції була сестра Миколи Павлушкова — Наталія.

І хоч крапку в цій історії не поставлено досі — «Спілка української молоді» вважає Миколу Павлушкова своїм засновником.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Коваль Омелян «В 70-ліття основноположника СУМ (1904 — 30.4. — 1974)» // Аванґард, журнал української молоді. ч. 2-3 (118*119) Р. XXVIII, С. 81
  2. Документи про підготовку й проведення судового процесу над членами Спілки визволення України
  3. за скоєння злочинів передбачених ст. 54-2, 54-3, 54-4, 54-8, 54-11 КК УРСР до 10 років к/т, 3 років поразки в правах
  4. «Ніколи не прощу Миколі, Микола для мене вмер. Я йому довіряв більше навіть, ніж Дурдуківському. Він один, Микола, знав той потайник, де я ховаю свої щоденники» (зі слів Сергія Єфремова Всеволоду Ганцову)
  5. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 296.
  6. Соловецкий мартиролог: именной список жертв коммунистического террора. Соловки, ГУЛАГ.
  7. маються на увазі Сергій Єфремов і Микола Павлушков
  8. Фарс з трагічним фіналом

ДжерелаРедагувати