Відкрити головне меню

Матушевський Борис Федорович
Народився 1907(1907)
Боярка, Київська губернія
Помер 1977(1977)
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР УРСР
Національність українець
Діяльність метеоролог
Батько Матушевський Федір Павлович
Мати Матушевська Віра Олександрівна

Борис Федорович Матушевський (1907, Боярка, Київська губ. — 1977, Київ) — метеоролог. Середульший син громадського діяча, публіциста, літературознавця, критика, дипломата Федора Матушевського та лікарки й громадської діячки Віри Матушевської. Жертва сталінського терору.

ЖиттєписРедагувати

Народився 1907 року в Боярці Київської губернії був другою дитиною в родині Матушевських.

Мав двох братів — старшого Юрія (1905—1970-ті) та молодшого Василя (19091941).

У роки Першої світової війни 1914 року родина переїздить до Києва, оселившись на вулиці Столипінській (нині Олеся Гончара), 2.

Навчався в Першій українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка (за радянської влади — 1-ша українська Трудова школа ім. Т. Шевченка), під час навчання в якій разом з іншими заснував патріотичну організацію «Запорізька Січ», до лав Січі належали брат Василь, Ірина Стешенко, Ярослав Стешенко та ін.

Вищу освіту одержав у Київському інституті народної освіти (19231929), навчався разом з Олександром Корнійчуком.

1925 року разом братом Василем, Юрком Бобирем, Г. Слободяником, П. Нечипайлом під керівництвом небожа Сергія Єфремова Миколи Павлушкова брав участь у підготовці законспірованої організації — Спілка Української молоді, до якої також належали Володимир Юркевич, Данило Кикоть, Олена Буртан.

1929 р. у справі вигаданої в надрах ОДПУ Української СРР міфічної «Спілки визволення України» ув'язнений на 5 років та відсидів у політичному ізоляторі в Ярославлі (разом з ним там були літературознавці Сергій Єфремов, Андрій Ніковський та інші діячі української науки і культури).

Після повернення за допомогою доброї знайомої своєї матері Ізидори Косач-Борисової отримав у Білій Церкві паспорт, виїхав з України й оселився в м. Хібіногорську (нині м. Кіровськ) Ленінградської області, куди мати часто надсилає синові українську націоналістичну літературу, ноти, пісні, вирізки з українських газет. Через Бориса відбувається зв'язок із засланою на Соловки українською інтелігенцією, зокрема, через сина Віра Олександрівна передавала видання ВУАМЛІНу «Українська історія» для написання праці з історії Г. Голоскевичу. По кілька разів Борис приїздить до Києва, Ленінграда, Москви, у Крим — Феодосію (де живуть двоє його дядьків). У Хібіногорську працює на метеорологічній станції. Дружина навчається в Ленінграді в Хімічному технікумі.

1938 року був заарештований вдруге і засланий до Карелії. Звільнившись у 1940, в Україну він уже не повернувся: не було до кого.

У роки Другої світової війни був бійцем Червоної Армії. 1943 року клопотався звільненням з Мордовського трудового табору вкрай хворої матері, проте здійснити це не вдалося, мати померла в таборах.

Після війни закінчив у Москві технікум і працював на метеорологічній станції.

Помер у Києві від серцевого нападу 1977 року. На похороні Бориса Матушевського його друг, письменник Б. Антоненко-Давидович, що теж відбув по тюрмах і таборах свої 18 літ, виголосив:

« Пішов од нас останній свідомий нащадок одного з останніх родів старої чесної української інтелігенції, яка бажала добра і тільки добра любій своїй Батьківщині… Дорогий друже, хвала Богові — збулася мрія твоя: спочивати вічно в рідній українській землі. Хай же буде тобі легкою київська земля! »

Література та джерелаРедагувати

  • Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
  • Родина Матушевських