Павло Цібере

Цібере Павло Петрович (чеськ. Pavel Cíbere, 5 травня 1910, Залужжя, Берег, Австро-Угорщина — 28 червня 1979, Мукачево, Закарпатська область, СРСР) — закарпатський правник, дипломат, політичний та культурний діяч русофільського напрямку прочехословацької орієнтації.

Біографія

Походив з багатодітної селянської сім’ї. В Залужжі закінчив народну школу, потім в Мукачівську гімназію (1922–1930), правничий факультет Карлового університету (1930–1935) в Празі, де отримав науковий ступінь доктор права (1936).

Під час навчання в Празі вступив до соціал-демократичної партії і був активний в багатьох організацій закарпатських студентів, учасником пацифістичних і антифашистських конгресів у Празі, Парижі, Відні і Белграді.

Під час політичної кризи в Чехословаччині в 1938—1939 рр. Цібере виступав проти проугорської політики Андрія Бродія і Штефана Фенцика, але водночас протидіяв і проукраїнській політиці Августина Волошина. На противагу йому заснував Центральну руську народну раду (1938 р.), яка до розпаду Чехословаччини співпрацювала з чехословацькою владою.

Після окупації Франції гітлерівською Німеччиною Павел Цібере емігрував до Лондона, де президент Чехословаччини у вигнанні Едвард Бенеш призначив його членом Державної ради (уряду в екзилі). Цібере мав відповідати за питання, пов'язані з Підкарпатською Руссю.

Після нападу Гітлера на Радянський союз у 1941 році і після відновлення дипломатичних стосунків чехословацької влади в еміграції з Москвою, Павел Цібере був відправлений до Москви, щоб добитися звільнення з ГУЛАГу біженців з Карпатської України, які були затримані за незаконний перетин кордону (1939—1941) з тим, щоб використати їх при формуванні 1-ї Чехословацької бригади генерала Людвіка Свободи (1942).

В 1945 році Павло Цібере повернувся на батьківщину і влаштувався у новоутворений Ужгородський державний університет, але незабаром, у 1947 році, був заарештований як «британський шпигун» і три роки відбув у в'язниці Лефортово, після чого був відправлений у сибірські табори.

Звільнений у 1956 р. під час хрущовської «відлиги». Влаштувався викладачем англійської мови у Харківський університет, але вже за два тижні був звільнений як «безнадійний». Повернувся на Закарпаття, де працював викладачем середньої школи та жив випадковими заробітками.

Посилання

• Алмаший М., Поп И. Цибере Павел // Энциклопедия Подкарпатской Руси. — Ужгород : Изд-во Б.Падяка, 2001. — С. 397-398. — ISBN 966-7838-23-4. Архівовано з джерела 13 травня 2021. Процитовано 19 січня 2020.
• Михайло Алмашій, Іван Поп: Цібере Павло //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П. Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 укр. Сс. 795–796.
• Довганич О. Д.: Цібере Павло Петрович //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0 укр. С. 356.
• М. Алмаший, И. Поп: Цибере Павел //Поп, Иван. Энциклопедия Подкарпатской Руси. — Ужгород: Изд-во В.Падяка, 2001. — 431 с. ISBN 966-7838-23-4 русс. Сс. 397–398.
• Portréty lidí zavlečených do Sovětského svazu po skončení 2. světové války – Ústav pro studium totalitních režimů. www.ustrcr.cz.