Пааво Талвела

Пааво Талвела
фін. Paavo Talvela
Народився	19 лютого 1897; Вантаа, Уусімаа
Помер	30 вересня 1973 (76 років); Гельсінкі, Фінляндія
Країна	Фінляндія
Діяльність	політик, військовослужбовець
Учасник	Перша світова війна, радянсько-фінська війна, радянсько-фінська війна і Друга світова війна
Військове звання	генерал
Партія	Національна коаліція
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Па́аво Та́лвела (фін. Paavo Talvela), ім'я при народженні Пааво Юхо Торе́н (фін. Paavo Juho Thorén; 19 січня 1897, Гельсингфорс, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія — 30 вересня 1973, Гельсінкі, Фінляндія) — фінський військовий діяч, генерал піхоти. Учасник Першої світової війни, Громадянської війни в Фінляндії, Першої радянсько-фінської війни, Зимової війни і війни-продовження. Кавалер Німецького хреста в золоті.

Біографія ред.

Дитинство і юність ред.

Пааво Юхо Торен (з 1905 року Талвела) був останнім з одинадцяти дітей в сім'ї хліборобів. Не закінчивши комерційного училища, він вирушив до Німеччини, де в 1916-1917 роках здобув військову освіту в фінському єгерської батальйоні і брав участь в боях на східному німецькому фронті, в тому числі на річці Мисьо і в Ризькій затоці. Навесні 1917 року його відправили в Швецію та Фінляндію з особливим завданням в рамках єгерського руху. Однак місія не вдалася, оскільки він був затриманий на шведсько-фінської кордоні і багато місяців провів під наглядом шведської влади в Лулео і Уппсале. Лише наприкінці 1917 року він через Аландські острови добрався до Турку, де деякий час займався організаційною роботою в шюцкорах. В кінці грудня він переїхав у щойно відкрите військове училище в Вімпелі, де працював викладачем.

Громадянська війна і Олонецька експедиція ред.

Під час Громадянської війни в Фінляндії Талвела спочатку брав участь у захопленні Крістіінанкаупункі, а потім діяв на правому фланзі фронту в Сатакунта. Талвела служив в різних військових частинах, але в 1919 році вийшов у відставку і очолив військову експедицію в Карелію; після підписання в 1920 році Тартуського мирного договору не погоджувався на виведення військ з Карелії ще протягом двох років, ведучи партизанську війну. У 1922 році із залишками загону повернувся до Фінляндії, де зустрінутий як національний герой.

Військова і політична кар'єра ред.

У 1924-1926 роках проходив навчання у Вищій військовій школі. По закінченню призначений командиром елітного Єгерського полку. Через три роки брав активну участь у формуванні Лапуаського руху, що ставив собі за мету боротьбу з комуністами в Фінляндії. Незабаром він звільнився з лав збройних сил, цілком віддавшись політичної діяльності і бізнесу. Однак в 1932 році Лапуаський рух було заборонено внаслідок невдалої спроби державного перевороту.

У Другій світовій війні ред.

У середини 1939 року повернувся на військову службу в якості помічника начальника Управління військової економіки Міністерства оборони і начальника штабу Ради озброєнь. Незабаром після початку Зимової війни 8 грудня 1939 року очолив окрему оперативну групу з семи батальйонів, якій було доручено стабілізувати становище на північному фланзі 4-го корпусу генерал-майора Хегглунда. 12 грудня знищив радянську 139-ту стрілецьку дивізію, потім розгромив кинуту сюди радянську 75-ту стрілецьку дивізію. Протягом 10 днів він взяв у полон 600 чоловік, захопив 60 танків, 31 гармат і 220 кулеметів, сам при цьому втратив до 25% особового складу.

19 лютого 1940 призначений командиром 3-го корпусу, який діяв на Карельському перешийку. Успішно оборонявся від наступаючих військ 13-й радянської армії, не дозволяючи їй до кінця війни прорватися до Кексгольму. Після війни Талвела доручено керівництво зміцненням порту Петсамо. У вересні 1940 року в якості особистого представника Маннергейма провів в Берліні раунд переговорів з представниками німецького Генштабу, була досягнута домовленість про співпрацю Генштабів Фінляндії і Німеччини. Потім ще кілька разів виїжджав до Німеччини; багато в чому завдяки його дипломатичним успіхам в плані «Барбаросса» для фінської армії була передбачена активна роль в майбутній війні.

У червні 1941 року призначений командиром 6-го корпусу (5-та і 11-та дивізії, 1-ша єгерська бригада), який з початком війни увійшов до складу Карельської армії. Відіграв провідну роль у фінському наступі в Східній Карелії. У липні 1941 року прорвав оборону 71-ї стрілецької дивізії і 14 липня розчленував фронт 7-ї радянської армії, після чого вийшов на радянсько-фінський кордон 1939 року. 4 вересня корпус Талвела почав наступ на Свірському напрямку, прорвав оборону Південної оперативної групи і 6 вересня взяв Олонець. Сприяв взяття Петрозаводська частинами генерала Хегглунд, а потім брав участь в боях на північ від Онезького озера. На початку 1942 року призначений командувачем Карельської армією.

У червні 1942 року направлений до Берліна представником головнокомандувача фінської армією при ОКВ. Брав участь в плануванні операції Nordlicht з метою повного оточення і розгрому Ленінграда, яка була зірвана Червоною армією на початковому етапі.

В кінці червня 1944 року радянські війська почали великомасштабний наступ, і Талвела був терміново відкликаний і призначений командиром 2-го корпусу (також носив назву Масельської оперативної групи), розгорнутого між Сегозером і Онезьким озеро. 14 червня змінив генерал-лейтенанта Еша на чолі Олонецької оперативної групи. Потай відвів війська, закріпившись на укріпленому рубежі річки Свір. Не зміг витримати удар 32-ї радянської армії і 9 серпня був змушений відступити на стару лінію оборони.

З 1 серпня по 7 вересня 1944 року знову обіймав посаду представника при німецькому командуванні. Після виходу Фінляндії з війни повернувся на батьківщину і працював у транспортній компанії «Пох'ёлан ліікенне».

Після війни ред.

У 1946 році вийшов у відставку і виїхав до Латинської Америки, де займався продажем фінської целюлози, проте вже в 1949, склавши великий стан, повернувся до Фінляндії. У 1951 році, після смерті Маннергейма створив і очолив товариство пам'яті маршала. Займався політикою на муніципальному рівні.

Пааво Талвела помер в 1973 році. Похований на кладовищі Кулосаарі в Гельсінкі. Його дружина Карін (вони були одружені з 1923 року) пережила його на шістнадцять років. У них було троє дітей.

Звання ред.

Лейтенант (18 лютого 1918)
Капітан (16 березня 1918)
Майор (20 травня 1918)
Підполковник (16 травня 1925)
Полковник (15 червня 1928)
Генерал-майор (18 грудня 1939)
Генерал-лейтенант (16 січня 1942)^[3]
Генерал піхоти (1966)

Нагороди ред.

Нагороди Фінляндії ред.

Орден Хреста Свободи
- 4-го класу з мечами
- 1-го класу з дубовим листям (військова версія)
- 1-го класу з дубовим листям і нагрудною зіркою (військова версія)
- 1-го класу з мечами (цивільна версія)
Залізний хрест заслуг шюцкору
Пам'ятна медаль визвольної війни
Пам'ятна медаль Зимової війни
Пам'ятна медаль Війни-продовження
Пам'ятний хрест Війни братніх народів
Олонецька медаль
Орден Білої троянди (Фінляндія), командорський хрест
Хрест Маннергейма 2-го класу (3 серпня 1941)

Нагороди Третього Рейху ред.

Почесний хрест ветерана війни з мечами
Орден Заслуг німецького орла 2-го класу з мечами
Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Німецький хрест в золоті

Нагороди Швеції ред.

Орден Меча, командор 1-го класу
Орден Вази, командор 1-го класу

Нагороди інших країн ред.

Пам'ятна військова медаль (Угорщина)^[3]
Орден Святого Олафа, командор (Норвегія)
Орден Корони Італії, командор

Бібліографія ред.

Talvela, Paavo. Sotilaan elämä. — Kirjayhtymä, 1977. — ISBN 9512613662.

Література ред.

Гордиенко А. Н. Командиры Второй мировой войны. Т. 2., Мн., 1998. ISBN 985-437-627-3
Сто замечательных финнов. Калейдоскоп биографий = 100 suomalaista pienoiselämäkertaa venäjäksi / Ред. Тимо Вихавайнен (Timo Vihavainen); пер. с финск. И. М. Соломеща. — Хельсинки: Общество финской литературы (Suomalaisen Kirjallisuuden Seura), 2004. — 814 с. — ISBN 951-746-522-X.
Baryshnikov, N. I. (Nikolaĭ Ivanovich). Finland and the siege of Leningrad 1941-1944. — Helsinki: Johan Beckman Institute, 2005. — 340 pages с. — ISBN 9525412296, 9789525412291, 9525412105, 9789525412109.

Примітки ред.

↑ Uppslagsverket Finland — Svenska folkskolans vänner.
d:Track:Q3431677 d:Track:Q3503516
↑ Paavo Talvela — SLS.
d:Track:Q769544 d:Track:Q10429758
↑ ^а ^б Talvela, Paavo Juho - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q47461344"_data-entity-id="Q3503516">[https://uppslagsverket.fi/sv/sok/view-103684-TalvelaPaavo_Uppslagsverket_Finland]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:sv:Svenska_folkskolans_vänner|Svenska_folkskolans_vänner]].</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q3431677]][[d:Track:Q3503516]]</div>-1] Uppslagsverket Finland — Svenska folkskolans vänner.
d:Track:Q3431677 d:Track:Q3503516

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q47461344_citetype_Q15695196_citetype_Q8096"_data-entity-id="Q10429758">[http://urn.fi/URN:NBN:fi:sls-4415-1416928957021_Paavo_Talvela]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:sv:Svenska_litteratursällskapet_i_Finland|SLS]].</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q769544]][[d:Track:Q10429758]]</div>-2] Paavo Talvela — SLS.
d:Track:Q769544 d:Track:Q10429758

[:0-3] а ^б Talvela, Paavo Juho - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.

[1]

[2]

[3]