Пааво Вяюрюнен

фінський політик

Пааво Матті Вяюрюнен (фін. Paavo Matti Väyrynen; 2 вересня 1946, Кемінмаа, Фінляндія) — фінський політик; в минулому Міністр закордонних справ Фінляндії; кандидат на виборах президента Фінляндії 2012 року від партії Фінляндський центр, почесний голова цієї партії. Кандидат в президенти Фінляндії на виборах 2018 року, зайняв на них 4-е місце[11].

Пааво Вяюрюнен
фін. Paavo Väyrynen
Paavo Väyrynen 2009.jpg
Ім'я при народженні фін. Paavo Matti Väyrynen
Народився 2 вересня 1946(1946-09-02)[1][2][3] (74 роки)
Кемі, Лапландія, Фінляндія[2]
Країна Flag of Finland.svg Фінляндія
Місце проживання
Діяльність політик, дипломат, викладач університету
Alma mater Гельсінський університет
Знання мов фінська і шведська[6]
Заклад University of Laplandd
Посада Deputy Prime Minister of Finlandd, міністр закордонних справ Фінляндії, депутат Едускунта[d], Leader of the Centre Partyd, депутат Едускунта[d], депутат Едускунта[d], депутат Едускунта[d], Депутат Європейського парламенту[7], муніципальний радник Фінляндіїd[5], депутат Едускунта[d], депутат Едускунта[d], Депутат Європейського парламенту[8], Депутат Європейського парламенту[8], Депутат Європейського парламенту[8], міністр закордонних справ Фінляндії, міністр закордонних справ Фінляндії, Minister for European Affairs and Foreign Traded, Minister of Labourd і Minister of Educationd
Партія Фінляндський центр[9][10]
Конфесія лютеранство
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена Ізабелли Католички
IMDb nm0904895
Сайт paavovayrynen.fi

ЖиттєписРедагувати

Народився 2 вересня 1946 року в Кемінмаа в родині агронома Юхо Еемелі Вяюрюнена і Анни-Лійса Кайянкоскі[12]. У 1970 р. Здобув ступінь магістра соціальних наук в Гельсінському університеті[12]., а в 1988 р. Здобув ступінь доктора соціальних наук в Академії Ебо в Турку. У 1996 році він став доцентом Лапландського університету в Рованіємі.

У 1970—1995 роках він мав мандат депутата в Едускунті, представляючи округи Лапландії та Уусімаа. З 1970 по 1971 рік був секретарем прем'єр-міністра. У 1972—1980 рр. він був заступником голови Партії Центру, потім до 1990 року керував цим угрупуванням. Він неодноразово обіймав урядові посади в кабінетах Марті Міеттунена, Калеві Сорса, Мауно Койвісто та Еско Аго. Був міністром освіти (1975—1976), роботи (1976—1977) та закордонних справ (1977—1982, 1983—1987 та 1991—1993), а в 1983—1987 рр. — також віце-прем'єр-міністром. У 1988 та 1994 роках він невдало балотувався на президентських виборах.

У 1995 році він зайняв посаду члена Європарламенту (після вступу Фінляндії до Європейського Союзу), а тому відмовився від засідання в національному парламенті (пізніше він був членом Едускунті протягом тижня в 1999 році). У 1996, 1999 та 2004 роках він був переобраний на європейських виборах. У ЄП з 1997 по 2004 рік був заступником голови групи Партії європейських лібералів, демократів та реформаторів.

На національних виборах 2007 року його знову обрали до Едускунті. У другому уряді Матті Ванханена він обійняв посаду міністра зовнішньої торгівлі та розвитку. Він зберігав свою посаду і в уряді, призначеному 22 червня 2010 року Марі Ківініемі. Він покинув національний парламент, а потім уряд у 2011 році[13]..

У 2012 році він був кандидатом партії Центр на виборах президента (у першому турі голосування набрав 17,5 % голосів, посівши 3 місце)[14][15]. У 2014 році він був переобраний до Європейського парламенту. У 2016 році він покинув партію Центр, до 2017 року очолив новостворену групу Kansalaispuolue[16]. У 2017 році християнськими демократами його обрали до Гельсінської міської ради. У 2018 році як незалежний кандидат він знову взяв участь у виборах президента, посівши 4 місце з результатом 6,2 % голосів[17].

У 2018 році він подав у відставку з Європейського Парламенту, взявши на себе мандат в Едускунті, який він отримав у 2015 році[18].

ПриміткиРедагувати

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. а б https://www.eduskunta.fi/FI/kansanedustajat/Sivut/300.aspx
  3. Munzinger-Archiv — 1913.
  4. http://tulospalvelu.vaalit.fi/K2012/data/k-2012_ehd_maa.csv.zip
  5. а б Keminmaa: Ehdokkaat vertauslukujärjestyksessäYle.
  6. Paavo Väyrynen perustaa ruotsinkielisen paikallisyhdistyksen – ruotsinkielinen piiri väläyttelee Väyryselle paikkaa puoluehallituksessa — 2020.
  7. http://www.europarl.europa.eu/meps/de/2128/PAAVO_VAYRYNEN_history.html
  8. а б в http://www.europarl.europa.eu/meps/en/2128
  9. Paavo Väyrynen är ny medlem i Centern i Malax — 2020.
  10. Vasabladet: Paavo Väyrynen on taas keskustan jäsen — 0018.
  11. Саули Ниинистё переизбран на второй срок. Сайт телерадиокомпании Yleisradio Oy. Служба новостей Yle. 2018-01-28. Архів оригіналу за 2018-01-28. Процитовано 2018-01-28. 
  12. а б Paavo Väyrynen. CV. Персональная страница Пааво Вяюрюнен на сайте эдускунты.(фін.)п
  13. Väyrysestä virallisesti keskustan presidenttiehdokas(фін.)
  14. PRESIDENTINVAALI 22.1.2012: Tulos. Koko maa (fi). vaalit.fi. Процитовано 2012-01-22. 
  15. Пааво Вяюрюнен победил в голосовании о кандидатуре председателя Центра // Сайт телерадіокомпанії Yleisradio Oy. Служба новин Yle. — 28 травня 2012.п
  16. Paavo Väyrynen perustaa uuden puolueen (fi). is.fi. 4 lutego 2016. Процитовано 2017-10-12. 
  17. Presidentinvaali 2018, 1. vaali (fi). vaalit.fi. Процитовано 2018-01-28. 
  18. Paavo Väyrynen palasi eduskuntaan (fi). is.fi. 12 czerwca 2018. Процитовано 2018-06-13. 

ПосиланняРедагувати