П'єр Мішон
Pierre Michon
Michon bertini.jpg
П'єр Мішон (2008)
Народився 28 березня 1945(1945-03-28) (76 років)
Шатлю-ле-Марше
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність письменник
Мова творів французька
Роки активності 1984 — тепер. час
Magnum opus Q3558034? і Q3234359?
У шлюбі з Yaël Pachetd
Премії Премія Петрарки (2010), Велика премія Французької академії за роман (2011)

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

П'єр Мішо́н (фр. Pierre Michon, 28 березня 1945, Шатлю-ле-Марше) — французький письменник.

БіографіяРедагувати

Народився в Шатлю-ле-Марше в дідівському домі. Виховувався матір'ю, яка була за фахом вчителькою. Ріс без батька. Дитинство П'єра Мішона пройшло в селі Мур'ю-В'єйвіль, а потім в Гере, де він навчався в ліцеї. Після школи вивчав літературу в університеті Клермон-Феррана. Приєднався до невеликої мандрівної театральній трупи, подорожував з нею країною. Дебютував 1984 року книгою «Мізерні життя», яка, за визнанням автор, врятувала його від долі клошара. Книга була відзначена премією радіостанції France Culture. Друга книга Мішона — «Рембо-син» — була присвячена Артюрові Рембо. В романі «Життя Жозефа Ролена» Мішон розповідає історію поштаря, портерт якого 6 разів малював Вінсент ван Гог. У романі «Одинадцять» (2009) йдеться про вигаданого художника Корентена, який живе в епоху Французької революції та його фіктивну картину, що буцімто зберігається в Луврі. На картині зображені 11 членів комітету громадського порятунку. Роман «Одинадцять» був відзначений Великою премією Французької академії.

Стиль та впливРедагувати

П'єр Мішон відомий своєю надзвичайно ретельною й доскіпливою роботою над кожним словом. Деякі літературознавці вказують на близькість його текстів до поезії в прозі. Велику увагу автор приділяє мелодиці тексту та «музичності» мови. На думку критиків, тут можна провести паралелі до текстів видатних французьких ораторів XVII століття. Спроба Мішона повернутися в своїх текстах до розмовної мови свідчить про певний вплив на нього поетики середньовічних трубадурів. У книзі «Король йде, коли забажає» Мішон викладає свої думки про літературу, зокрема він говорить про зв'язок літератури й малярства. Він також пише про своє захоплення добірною мовою роману Гюстава Флобера «Мадам Боварі». На думку Мішона, його стиль можна порівняти зі стилем іншого письменника його покоління — П'єра Бергуніу.

ТвориРедагувати

  • Мізерні життя / «Vies minuscules», Gallimard (1984, перевид. 1996, премія France Culture)
  • Життя Жозефа Рулена / «Vie de Joseph Roulin», Verdier (1988, роман про Ван Гога)
  • Імператор Заходу / «l'empereur d Occident», ілюстрації П'єра Алешинского, Fata Morgana (1989, перевид. 2007, історичний роман)
  • Господар і слуги / «Maîtres et serviteurs», Verdier (1990)
  • Рембо-син / «Rimbaud le fils», Gallimard «l'un et l'autre» (1991, перевид. 1993)
  • Лісовий цар / «Le Roi du bois», avec des gravures de Richard Texier pour certains exemplaires, Éditions infernales (1992, перевид. 1996)
  • «La Grande Beune», Verdier (1995, перевид. 2006)
  • Міфологія зими / «Mythologies d'hiver», Verdier (1997)
  • Три автори / «Trois auteurs», Verdier (1997)
  • «Abbés», Verdier (2002)
  • Тіло короля / «Corps du roi», Verdier (2002, премія Décembre)
  • Король йде, коли забажає: тексти про літературу / «Le Roi vient quand il veut: propos sur la littérature», Albin Michel (2007, перевид. 2010, есе про літературу)
  • Одинадцять/ «Les Onze», Verdier (2009, перевид. 2011; Велика премія Французької академії за роман, роман про Французьку революцію)
  • Цинобра / «Vermillon», avec Anne-Lise Broyer, Verdier (2012)

ВизнанняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Dominique Viart, Les Vies minuscules de Pierre Michon, Paris, Gallimard, 2004.
  • Kaempfer, Jean, Michon, lu et relu, revue CRIN, Amesterdam, New-York, Rodopi, 2011.
  • Vincent Pélissier, Autour du Grand Plateau. (Pierre Bergounioux, Alain Lercher, Jean-Paul Michel, Pierre Michon, Richard Millet), Tulle, Editions Mille Sources, 2002.
  • Laurent Bourdelas, Du Pays et de l'exil — Un abécédaire de la littérature du Limousin, postface de Pierre Bergounioux, Les Ardents Editeurs, Limoges, 2008.
  • Compagnies de Pierre Michon, Théodore Balmoral-Verdier, Lagrasse, 1993, (contributions de Pierre Bergounioux, Richard Blin, Christian Bobin, Michel Deguy, Françoise Hàn, Christian Jambet, Yvan Leclerc, Jean-Michel Maulpoix, Claude Mouchard, Pierre Pachet, Jean-Baptiste Para, Jacques Réda, Jean-Pierre Richard, Gérard Titus-Carmel), ISBN 2-86432-185-8
  • " Dossier Pierre Michon ", in Prétexte, n° 9, 1996.
  • Pierre Michon, L’écriture absolue, textes réunis par Agnès Castiglione, publication de l'Université de Saint-Étienne, 2002.
  • Ivan Farron, Pierre Michon. La Grâce par les Œuvres, Genève, Zoé, 2004.
  • Catherine Sauvard, " L'hypothèse paternelle, Pierre Michon et Jacques Lacan ", in Les Lettres de la Société de psychanalyse freudienne, n° 19, juin 2008.
  • Jean-Pierre Richard, Chemins de Michon, Lagrasse, Verdier, 2008.
  • Agnès Castiglione, Pierre Michon, Culturesfrance éditions/Textuel, Paris, 2009, coll. " Auteurs ", (ISBN 978-2-35476-055-7 et 978-2-84597-320-6) (+ 1 CD audio, archives INA, extraits des cinq émissions Pierre Michon/Colette Fellous " À voix nue. Grands entretiens d'hier et d'aujourd'hui ", France Culture).
  • Patrick Crowley, Pierre Michon: The Afterlife of Names, Oxford, Peter Lang, 2007.
  • Pierre Michon — La Grande Beune, Trois auteurs et Abbés, dir. Laurent Demanze, numéro 48 de la revue Roman 20-50, revue d'étude du roman du XXe siècle, Presses du Septentrion, décembre 2009.
  • Ivan Farron, L'appétit limousin. Quelques réflexions sur les Onze de Pierre Michon, Lagrasse, Verdier, 2011.
  • Pierre Michon. La lettre et son ombre, actes du colloque de Cerisy-la-Salle. Gallimard, 2013.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати