Оцун Микола Петрович
Микола Петрович Оцун (1 жовтня 1948, с. Соболівка, Броварський район — 19 грудня 2019, м. Київ) — український різьбяр по дереву, історик, етнограф, народознавець, журналіст, просвітянин, заслужений працівник культури України.
| Оцун Микола Петрович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1 жовтня 1948 с. Соболівка, Броварський район, Київська область |
| Помер |
19 грудня 2019 (71 рік) м. Київ |
| Поховання | с. Соболівка, Броварський район, Київська область |
| Національність | українець |
| Відомий завдяки | різьбяр по дереву, історик, етнограф, народознавець, журналіст, просвітянин |
| Alma mater | Державний педагогічний інститут ім. М. Горького |
| Нагороди |
 |
Член центрального правління, головної ради, контрольно-ревізійної інспекції ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, заступник голови Київської організації СОУ, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, головний координатор Собору українських звичаєвих громад, член Історичного клубу «Холодний Яр».
Біографічні відомості ред.
Після закінчення в 1977 році історичного факультету Державного педагогічного інституту ім. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова) був направлений на роботу в Міністерство внутрішніх справ Української РСР, де дослужився до звання капітана. За його проукраїнську позицію, за те, що був делегатом Установчого з'їзду Спілки офіцерів України, був усунутий від роботи в міліції. Уже в роки незалежної України Миколі Оцуну, під час служби в центральному апараті МВС України, присвоєно чергові звання майора, підполковника, полковника міліції.
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС[1].
Але головною в його житті була громадська діяльність: організація патріотичних заходів «Просвіти», СОУ та козацтва.
У різні роки його обирали членом Головної Ради, Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, а 2017 року — членом ревізійної комісії Товариства.
Він був заступником голови Київської організації Спілки офіцерів України, генеральним бунчужним Міжнародної асоціації «Козацтво», мав звання генерал-полковника Українського козацтва.
Від 21 листопада 1988 року — член українознавчого клубу «Спадщина»[2].
Як історик, багато років поспіль був серед організаторів меморіальних заходів у с. Літки. Організував перевезення до Літок одного з останніх елементів художнього оформлення могили вояків армії УНР — металевої шинелі і кашкета воїна-крутянця[3].
Був учасником багатьох радіопередач, конференцій та інших заходів щодо збереження рідних українських традицій. З початку 2000-х він прийняв Рідну віру, брав активну участь у відродженні культу Рідних Богів.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Як майстер народного мистецтва, виготовляв кумири рідних Богів. У 2009 він був одним із творців статуї Бога Перуна, встановленого на Старокиївській горі.
Почесний член Українського товариства охорони природи.
Помер від хвороби в Києві, похований в селі Соболівка Броварського району.
Відзнаки ред.
Був лауреатом Міжнародних фестивалів народної творчості. Заслужений працівник культури України.