Особняк Алчевських
Являє собою невелику віллу-палац в італійському стилі, що оточена розкішним садом. Побудована вона за проєктом архітектора Бекетова О. М. на зразок італійських заміських вілл епохи пізнього Ренесансу і спочатку з усіх боків була оточена відкритими терасами. Парадні, що збереглися, відрізняються гармонійністю оформлення у формах пізнього класицизму. Власницею будинку була відома педагог, дружина Алчевського О. К. — Алчевська Христина Данилівна (в дівоцтві Журавльова).
| Особняк Алчевських | |
|---|---|
|
| |
| Країна |
 Україна[1] |
| Розташування | Харків[1] |
| Тип | пам'ятка культури |
| Тип будівлі | особняк |
| Архітектор | Бекетов Олексій Миколайович |
| Побудовано | 1893 |
| Адреса | вулиця Жон Мироносиць, 13 |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Закінченням будівництва споруди в офіційних документах значиться 1893 рік. Будівля легка і затишна, саме у стилі своїх господарів Алчевських, які велике значення надавали меценатству, освіті, прогресу. Поруч з особняком у 1896 році з'явилась будівля недільної жіночої школи Х. Д. Алчевської[2].
Знаменною подією стала, поява у 1898 році за Мироносицьким провулком, 5 (так той час офіційно значилася ділянка) першого в Україні пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, не дивлячись на офіційну заборону царської влади. Постать поета в сім'ї Алчевських була особливо шанованою у зв'язку з активною проукраїнською позицією власників. Погруддя поета виконав скульптор Беклемішев В.О., майже одноліток Бекетова О. М., як і останній, теж закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Простояв монумент у садибі неповні 3 роки.
Сімейне щастя родини Алчевських під цією покрівлею тривало недовго. В 1901 році трагічно загинув голова сім'ї Алчевький О. К. Будинок для покриття боргів був виставлений на продаж. Новим власником садиби стає дійсний статський радник М. М. Шабельский, який не шанував Кобзаря та все українське.
Бюст Шевченка залишився у родині Алчевських, де й зберігався до 1932 року. На початку 1930-х років, коли у Харкові було відкрито Шевченківську картинну галерею, викладач місцевого юридичного інституту, син Олексія Кириловича, Алчевський Микола Олексійович (1872—1942)[3] передав пам'ятник до її фондів. Після закінчення Другої світової війни бюст реставрували та відправили до Київського державного музею Т. Г. Шевченка, де він наразі й експонується .
В 1917 році будинок був націоналізований. Після багаторазових реконструкцій (архітектор Чорноморченко М. Ф.) від первісного вигляду будинку Алчевських збереглася лише парадна частина. На території садиби споруджено каплицю та пам'ятник співробітникам внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов'язків. У споруді є музей та концертна зала. Нині у ньому розміщується Палац культури Головного управління Національної Поліції в Харківській області, за адресою вулиця Жон Мироносиць, 13, колишня Раднаркомівська. В залі будівлі відбуваються концерти та творчі зустрічі.
Джерела
ред.- Особняк Алчевських в Харкові. URL:https://zabytki.in.ua/uk/2178/osobnyak-alchevskikh-v-kharkovi[4]
- Харьков: новое о знакомых местах. Бекетовские дома в Харькове. URL:https://ngeorgij.livejournal.com/5331.html
- Семенюк М. НАЙПЕРШИЙ ПАМ'ЯТНИК ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ В УКРАЇНІ. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/16724/07-Semenyuk.pdf?sequence=1
Посилання
ред.- ↑ а б Wiki Loves Monuments monuments database — 2023.
- ↑ Усік, О. Ю. Недільна жіноча школа Христини Ачевської. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 24 червня 2024.
- ↑ Осинцева, Л. П. Алчевський Микола Олексійович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 20 червня 2024.
- ↑ Особняк Алчевських в Харкові. zabytki.in.ua. Процитовано 11 червня 2024.