Вікіпедія

Особисті кордони

Особисті кордони або акт встановлення кордонів — це життєва навичка[en], яку популяризували автори самодопомоги[en] та групи підтримки у середині 1980-х років. Це практика відкритого спілкування та відстоювання особистих цінностей як спосіб збереження та захисту від їх компрометації чи порушення.[1] Термін «кордони» є метафорою, де взаємодія «у межах кордонів» має позитивну ознаку, а «за межами кордонів» — негативну.[1] Без цінностей і кордонів наша ідентичність розпливається і часто контролюється визначеннями, запропонованими іншими.[2] Концепція кордонів була широко взята за основу професії консультанта.[3]

Призначення та використання ред.

Ця життєва навичка особливо доречна в середовищах, де люди контрольовані кимось або чимось, або де люди не беруть на себе відповідальності за власне життя та свої дії.[4]

«Co-Dependents Anonymous»[en] рекомендує своїм учасникам встановити обмеження, на те що можуть робити з ними їх оточення та що вони можуть робити для нього, а також встановити незалежність від чужих думок, почуттів і проблем інших людей.[5]

«National Alliance on Mental Illness»[en] каже своїм членам, що встановлення та підтримка цінностей і кордонів покращить відчуття безпеки, стабільності, передбачуваності та порядку в сім’ї, навіть якщо деякі члени сім'ї чинять опір. NAMI стверджує, що кордони сприяють більш спокійній атмосфері без засуджень і що наявність кордонів не повинна суперечити необхідності підтримувати атмосферу розуміння.[6]

Огляд ред.

Три важливі аспекти управління особистими кордонами:[1]

Визначення цінностей: здорові стосунки – це «міжвзаємні» стосунки двох «незалежних» людей. Здорові люди повинні встановити цінності, які вони шанують і захищають незалежно від характеру стосунків (основні чи незалежні цінності). Здорові люди також повинні мати цінності, які вони обговорюють і адаптують, щоб налагодити зв'язки з іншими та співпрацювати з ними (міжвзаємними цінності).[1]
Укріплення кордонів: у цій моделі індивіди використовують вербальну та невербальну комунікацію, щоб комунікувати свої наміри, уподобання та визначати, що є допустимим, а шо є неприпустимим щодо їхніх основних або незалежних цінностей.[7] Під час утвердження цінностей і кордонів комунікація має бути: наявною, відповідною, чіткою, твердою, захисною, гнучкою, сприйнятливою та придатною для співпраці.[8]
Шанувати й захищати: приймати рішення за допомогою саме особистих цінностей, коли перед ними стає важливий життєвий вибір; або коли вони потрапляють у зіткнення з особами, які не беруть на себе відповідальності за власне життя або дії.[1]

Наявність здорових цінностей і особистих кордонів — це стиль життя, а не швидке вирішення конфлікту в стосунках.[1]

Цінності будуються на основі висновків, переконань, думок, ставлень, минулого досвіду та соціального навчання[en].[9][10] Жак Лакан вважає, що цінності розшаровуються в ієрархії, що відображає «всі послідовні обгортки біологічного та соціального статусу людини»[11] від найпримітивніших до найрозвиненіших.

Особисті цінності та межі діють у двох напрямках, впливаючи як на вхідну, так і на вихідну взаємодію між людьми.[12] Їх іноді називають функціями «захисту» та «стримування».[13]

Застосування ред.

Три найчастіше згадуваних категорій цінностей, та їх кордонів:

Деякі автори розширили цей список додатковими або спеціалізованими категоріями, такими як: духовність (близьке за значенням до ментальне, думки)[14][16] правда (близьке за значенням до точка зору, переконання)[16] та час/пунктуальність.[17]

Рівні асертивністі ред.

Ніна Браун запропонувала чотири типи кордонів:[18]

  • М'які – людина з м'якими кордонами зливається з кордонами інших людей. Хтось із м'якими кордонами легко стає жертвою психологічної маніпуляції.
  • Губчасті – людина з губчастими кордонами схожа на поєднання м'яких і жорстких кордонів. Вони допускають менше емоційного зараження, ніж м'які кордони, але більше, ніж жорсткі. Люди з губчастими кордонами не завжди знають, що варто впускати, а що не варто.
  • Жорсткі – людина з жорсткими кордонами закрита або відгороджена, тому ніхто не може наблизитися ні фізично, ні емоційно. Це часто трапляється, якщо хтось став жертвою фізичного, емоційного та/або психологічного чи сексуального насильства. Жорсткі кордони можуть бути вибірковими, залежно від часу, місця чи обставин і зазвичай засновані на негативному попередньому досвіді у подібній ситуації чи стосунках.
  • Гнучкі – подібні до губчастих та жорстких кордонів, але тут людина має більший контроль. Людина сама вирішує, що впускати, а що не допускати, вона стійка до емоційного зараження та психологічних маніпуляцій, її важко експлуатувати.

Сторони ред.

Є також два основних способи побудови кордонів в двосторонніх або групових стосунках:[19]

  • Односторонні кордони – одна особа вирішує нав'язати стандарт стосункам, незалежно від того, чи підтримує це друга особа чи група. Наприклад: перша особа може вирішити ніколи не згадувати небажану тему і мати звичку виходити з кімнати, завершувати телефонні дзвінки або видаляти повідомлення, не відповідаючи, якщо цю тему згадують інші.
  • Кооперативні кордони – кожен у групі стосунків погоджується, мовчазно чи явно, що певний стандарт слід підтримувати. Наприклад, група може вирішити не обговорювати небажану тему, а потім усі члени окремо уникають її згадування та працюють усі разом, щоб змінити тему, якщо хтось з групи або поза неї — згадує її.

Встановлюючи межі, не завжди потрібно повідомляти другу особу або групу, що це за межа чи які наслідки її порушення. Наприклад, якщо особа вирішила залишити обговорення, ця особа може надати непов'язане зі своїм рішенням виправдання, наприклад: стверджуючи, що настав час їй зайнятись чимось іншим, замість того, щоб сказати, що ця тема їй небажана або дискомфортна.

Порушення кордонів ред.

Впливи спільнот ред.

Фрейд описав втрату свідомих кордонів, яка може статися, коли індивід перебуває в єдиному, швидко рухомому натовпі.[20]

Майже століття потому Стівен Пінкер підняв тему втрати особистих кордонів у спільному досвіді, зазначивши, що такі випадки можуть бути спровоковані інтенсивними спільними випробуваннями, такими як голод, страх чи біль, і що такі методи традиційно використовувалися для створення обмежених[en] умов в обряд переходу.[21] Карл Юнґ описав це як поглинання ідентичності e колективне несвідоме.[22]

Також є твердження, що рейв-культура передбачає розрив особистих кордонів і злиття у почуття об'єднаності, спільноти.[23]

Нерівна влада ред.

Також нерівно наділені владою політичні або соціальні сили можуть впливати на можливості позначення культурних кордонів і загалом на якість життя індивідів.[24] Нерівна влада в особистих стосунках, у тому числі насильницькі стосунки[en], може ускладнити людям позначення кордонів.

Нещасні сім'ї ред.

  • Понаднормово вимогливі батьки: у нещасній сім'ї стимулюють собою дитину пристосовуватися до потреб і почуттів батьків, а не навпаки.[25]
  • Понаднормово вимогливі діти: Виховання дітей – це роль, яка вимагає певної самопожертви та надання потребам дитини пріоритету. Проте, батьки можуть бути співзалежними від дитини, якщо піклування або жертва батьків досягає нездорового або руйнівного рівня.[26]
  • Співзалежні стосунки: Співзалежність часто передбачає віддавання нижчого пріоритету власним потребам, водночас надмірну стурбованість потребами другої особи або групі осіб. Співзалежність може виникнути в будь-якому типі стосунків, включаючи сімейні, робочі, дружні, а також романтичні стосунки, стосунки з однолітками чи спільнотою.[27]

У той час як здорові стосунки залежать від емоційного простору, який забезпечують особисті кордони[28], співзалежні особи мають труднощі з встановленням таких кордонів, тому визначення та ефективний захист кордонів може бути для них важливою частиною відновлення психічного здоров'я.[29]

У співзалежних стосунках цілеспрямованість співзалежного ґрунтується на тому, що він йде на великі жертви заради задоволення потреб свого партнера. Співзалежні стосунки означають ступінь нездорової прихильності, коли одна людина не має самодостатності чи автономії. Одна або обидві сторони залежать від добробуту другої.[30] Зазвичай існує неусвідомлена причина продовжувати ставити життя іншої людини на перше місце — часто це через помилкове уявлення про те, що самооцінка індивіда залежить від його задоволення інших людей.

Гнів ред.

Гнів — це емоція, яка включає сильну незручну та різку реакцію на провокацію. Часто це вказує на порушення особистих кордонів. Гнів можна ефективно використовувати, встановлюючи межі або виходячи з небезпечних ситуацій.[38]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е Johnson, R. Skip. Setting Boundaries and Setting Limits. BPDFamily.com. Процитовано 10 червня 2014.
  2. ↑ Patricia Evans, Controlling People (Avon 2002) p. 33-7
  3. ↑ G. B. and J. S. Lundberg, I Don't Have to Make Everything All Better (2000) p. 13. ISBN 978-0-670-88485-8
  4. ↑ John Townsend, PhD; Henry Cloud PhD (1 листопада 1992). Boundaries: When to Say Yes, How to Say No to Take Control of Your Life. Nashville: HarperCollins Christian Publishing. с. 245. ISBN 9780310585909.
  5. ↑ Setting Boundaries: Meditations for Codependents (Moment to Reflect). Harpercollins. August 1995. ISBN 9780062554017.
  6. ↑ Bayes, Kathy. Setting Boundaries In A Marriage Complicated By Mental Illness. National Alliance on Mental Illness. Архів оригіналу за 13 листопада 2014. Процитовано 4 лютого 2023.
  7. ↑ Richmond PhD, Raymond Lloyd. Boundaries. A Guide to Psychology and its Practice. Процитовано 6 травня 2015.
  8. ↑ Whitfield, Charles L. (2010). Boundaries and Relationships: Knowing, Protecting and Enjoying the Self (вид. 2). HCI Books. с. 121. ISBN 978-1558742598.
  9. ↑ Graham, Michael C. (2014). Facts of Life: ten issues of contentment. Outskirts Press. ISBN 978-1-4787-2259-5.
  10. ↑ Vanessa Rogers, Working with Young Men (2010) p. 80
  11. ↑ Jacques Lacan, Ecrits (1997) p. 16-7
  12. ↑ Katherine, Anne Where to Draw the Line: How to Set Healthy Boundaries Every Day 2000
  13. ↑ Graham, Michael C. (2014). Facts of Life: ten issues of contentment. Outskirts Press. с. 159. ISBN 978-1-4787-2259-5.
  14. ↑ а б в Whitfield, Charles L. (2010). Boundaries and Relationships: Knowing, Protecting and Enjoying the Self (вид. 2). HCI Books. ISBN 978-1-55874-259-8.
  15. ↑ а б Katherine, Anne (1994). Boundaries: Where You End and I Begin. Hazelden. с. 5. ISBN 978-1-56838-030-8.
  16. ↑ а б в г Townsend, John, PhD; Cloud, Henry, PhD (1 листопада 1992). Boundaries: When to Say Yes, How to Say No to Take Control of Your Life. Nashville: HarperCollins Christian Publishing. с. 245. ISBN 978-0-310-58590-9.
  17. ↑ Katherine, Anne (2000). Where to Draw the Line: How to Set Healthy Boundaries Every Day. с. 16–25. ISBN 9780684868066.
  18. ↑ Brown, Nina W. (2006). Coping With Infuriating, Mean, Critical People – The Destructive Narcissistic Pattern. ISBN 978-0-275-98984-2.
  19. ↑ Graham, Michael C. (2014). Facts of Life: ten issues of contentment. Outskirts Press. с. 159. ISBN 978-1-4787-2259-5.
  20. ↑ Freud, Sigmund. Le Bon's Description of the Group Mind. Civilization, Society and Religion (PFL 12): 98—109.
  21. ↑ Pinker, Steven (2007). The Stuff of Thought. с. 403. ISBN 9780670063277.
  22. ↑ Jung, Carl Gustav (15 серпня 1968). Man and His Symbols. Dell. с. 123. ISBN 978-0-440-35183-2.
  23. ↑ Jones, Carole (10 вересня 2009). Disappearing Men: Gender Disorientation in Scottish Fiction 1979–1999 (Scroll: Scottish Cultural Review of Language and Literature) (Book 12). Rodopi. с. 176. ISBN 978-9042026988.
  24. ↑ Baillie, Colin P. T. (2012). Power Relations and its Influence in the Sphere of Globalization since World War II. Journal of Anthropology. 20 (1). Процитовано 31 березня 2016.
  25. ↑ Lancer, Darlene (2014). Conquering Shame and Codependency: 8 Steps to Freeing the True You. Minnesota: Hazelden. с. 63–65. ISBN 978-1-61649-533-6.
  26. ↑ Codependents Anonymous: Patterns and Characteristics [Архівовано 2013-08-24 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Patterns and Characteristics of Codependence. coda.org. Co-Dependents Anonymous. Процитовано 25 червня 2011.
  28. ↑ Casement, Patrick (1990). Further Learning from the Patient. London. с. 160.
  29. ↑ Weinhold, Barry; Weinhold, Janae (28 січня 2008). Breaking Free of the Co-Dependency Trap (вид. Second). Novato: New World Library. с. 192, 198. ISBN 978-1-57731-614-5.
  30. ↑ Wetzler, Scott, PhD. Psychology division chief at Albert Einstein College of Medicine. WebMD. Процитовано 5 грудня 2014.
  31. ↑ Goldberg, Joseph, MD (23 травня 2014). Paranoid Personality Disorder. Процитовано 20 жовтня 2014.
  32. ↑ Braiker, Harriet B. (2006). Who's Pulling Your Strings? How to Break The Cycle of Manipulation.
  33. ↑ Brown, Nina (1 квітня 2008). Children of the Self-Absorbed: A Grown-Up's Guide to Getting Over Narcissistic Parents (вид. Second). New Harbinger Publications. с. 35. ISBN 978-1-57224-561-7.
  34. ↑ а б Cermak, Timmen L., M.D. (1986). Diagnostic Criteria for Codependency. Journal of Psychoactive Drugs. 18 (1): 15—20. doi:10.1080/02791072.1986.10524475. PMID 3701499.
  35. ↑ Danielle, Alicia (7 червня 2012). Codependency and Borderline Personality Disorder: How to Spot It. Clearview Women's Center. Архів оригіналу за 7 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014.
  36. ↑ Hong, Soo Jung (2018). Gendered Cultural Identities: The Influences of Family and Privacy Boundaries, Subjective Norms, and Stigma Beliefs on Family Health History Communication. Health Communication. 33 (8): 927—938. doi:10.1080/10410236.2017.1322480. ISSN 1041-0236. PMID 28541817. S2CID 26967012.
  37. ↑ Hotchkiss, Sandra, LCSW (7 серпня 2003). Why Is It Always About You? (Chapter 7). New York: Free Press. ISBN 978-0-7432-1428-5.
  38. ↑ Videbeck, Sheila L. (2006). Psychiatric Mental Health Nursing (вид. 3rd). Lippincott Williams & Wilkins. ISBN 9780781760331.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Особисті_кордони&oldid=42244841