Відкрити головне меню

Операція «Бернгард»

"Action Bernhard", підробка британських банкнот Третім Рейхом

Операція «Бернгард» (нім. Aktion Bernhard) — таємна німецька операція з масового виготовлення фальшивих банкнот (фунтів стерлінгів і доларів США), яка здійснювалась під час Другої світової війни.

Первинною метою операції був колапс англійської фінансової системи внаслідок розкидання з літаків фальшивих фунтів. Для цього було зібрано групу фальшивомонетників, яку очолив Альфред Науйокс. Протягом 18 місяців їм вдалось розгадати та відтворити структуру паперу, створити гравіювальні пластини й розгадати зашифровану систему нумерації британських банкнот. Для масового випуску в оборот підробних фунтів справа не дійшла. У 1942 році операцію очолив штурмбаннфюрер СС Бернгард Крюгер. Використовуючи ув'язнених, він створив у концтаборі Заксенхаузен умови, які дозволили надрукувати за різними оцінками, від 132 до 300 млн фальшивих фунтів. Якість підробок була екстраординарною. Від справжніх їх ледве могли відрізнити навіть найкращі експерти. Отримані кошти використовували для проведення секретних операцій, виплат агентам німецької розвідки, закупок зброї на чорному ринку і забезпечення нею пронацистських угрупувань.

Зміст

ПередумовиРедагувати

Виникнення плануРедагувати

 
Групенфюрер СС Артур Небе — автор ідеї створення фальшивих банкнот Великої Британії для підриву її економіки

На одній із зустрічей керівних чинів Третього рейху, через півмісяця після початку Другої світової війни, 18 вересня 1939 року, начальник карної поліції Артур Небе висловив ідею про створення підробних фунтів стерлінгів. На думку Небе, розкидання з повітря на Велику Британію фальшивок на суму 30 мільярдів фунтів призвело б до фінансового колапсу й втрати британським фунтом статусу світової валюти[ru][1][2]. Безпосередньому керівнику Небе, Рейнхарду Гейдріху, ідея в цілому сподобалась. Сумніви у нього виникли лише стосовно припустимості залучення до процесу виготовлення підробних фунтів фальшивомонетників, оскільки це могла призвести до репутаційних втрат Німеччини[3]. Міністр пропаганди Йозеф Геббельс, хоч і не висловився однозначно проти, назвав план «гротескним»[4]. Основне заперечення прозвучало з уст міністра економіки й президента Рейхсбанку[ru] Вальтера Функа, який заявив, що ідея порушує міжнародне право[5]. Автор монографії про операцію «Бернгард» Лоуренс Малкін переказує поширену версію про те, що Адольф Гітлер поставив візу на докладній записці з пропозицією про початок підготовки фальшивих банкнот інших країн, залишивши на ній коментар «Долари ні. Ми не воюємо з США». Малкін особливо підкреслює, що вказана історія може бути й вигадкою, оскільки точних даних про існування цього документу нема[6].

Плани нацистів, всупереч їх секретності, стали відомими англійцям. В листопаді 1939 року певний російський емігрант передав послу Великої Британії в Греції Чарльзу Паларету[en] деталі плану «Наступ на стерлінг та руйнування його позиції світової валюти». Паларет відправив отриману інформацію в Лондон. Пізніше з нею були ознайомлено керівництво Банку Англії та Міністерства фінансів США[7]. В центральному банку Великої Британії вважали, що банкноти фунтів стерлінгів захищені достатньо. До таких, явно недостатніх, заходів з протидії впровадженню іноземних фальшивок слід віднести такі, як надзвичайний випуск у 1940 році нової серії банкнот номіналом 1 фунт та 10 шилінгів (в однофунтових банкнотах вперше у світі було використано захисні ворсинки), заборону на ввіз банкнот у фунтах стерлінгів починаючи з 1943 року, припинення друку купюри номіналом 5 фунтів, а також інформування суспільства про проблему напливу фальшивих грошей[4][8].

Операція «Андреас»Редагувати

 
Альфред Науйокс — куратор операції «Андреас»

Залучившись згодою Гітлера, Гейдріх почав створювати групу фальшивомонетників для проведення операції під кодовою назвою «Андреас»[9]. В постанові Гейдріха вказувалось, що це буде не фальшивомонетництво в загальноприйнятому розумінні цього слова, а створення факсиміле. Банкноти повинні бути настільки ідеальною копією оригіналу, щоб навіть кваліфіковані експерти не змогли виявити розбіжностей[10].

На початку 1940 року група влаштувалась в технічному відділі служби безпеки рейхсфюрера СС (нім. Sicherheitsdienst des Reichsführers SS, скор. нім. SD от SicherheitsDienst, укр. СД) в Берліні. Її керівником було призначено штурмбаннфюрера СС Альфреда Науйокса. Щоденний контроль було покладено на математика й криптографа Альберта Лангера[11][12]. Науйокс і Лангер розділили завдання на три етапи: створення ідентичного паперу, підготовка ідентичних друкарських пластин і відтворення британської системи нумерації[9].

Німці вирішили сконцентрувати зусилля на підробці найбільш розповсюдженої банкноти номіналом 5 фунтів[11]. Зразки британських грошей було відправлено на технічний аналіз, який вказав, що папір для фунтів виробляють з ганчір'я без додавання целюлози. Науйокс і Лангер прийшли до висновку, що папір треба виробляти вручну[12]. Колір перших зразків відрізнявся від оригіналу. Однією з причин невдачі було використання чистої тканини, в той час як британці використовували брудне, вживане ганчір'я зі слідами оливи та іншими подібними плямами. Після проведення черги спроб на паперовій фабриці Hahnemühle[de], було знайдено рішення, що дозволило отримати ідентичний, на перший погляд, папір. Та для друку банкнот він не підходив, оскільки ідентичності було досягнуто лише при нормальному освітленні. Під ультрафіолетовими променями продукція німецьких фабрик виглядала тьмянішою. Лангер припустив, що це пов'язано з розбіжностями у складі води, яка використовувалась для виготовлення паперу й фарб. Щоб кольори збіглися повністю, йому довелось продублювати вміст всіх елементів, які містилися у воді, що використовувалась для виготовлення фунтів[12][13][14].

 
Алегоричне зображення Британії на відтворення якого гравери витратили сім місяців

Для того, щоб розібратися з особливостями літерно-цифрових номерів купюр, Лангер працював з банківськими експертами[15].

Технічні записи операції «Андреас» не збереглись. Тому й метод, за яким німці визначили правильні послідовності нумерації купюр, залишився невідомим. Історик Пітер Боуер припускає, що мова йде про криптоаналіз[16]. Одночасно гравери працювали над пластинами, які дозволили б відтворити віньєтку з алегоричним зображенням Британії, що міститься у лівому верхньому куті справжніх фунтів. Лише через сім місяців вони отримали ідеальний, на їхню думку, результат. Проте, попри затрачену працю, відмінності, все ж, залишилися. Так, у сучасних каталогах банкнот наводять кілька ознак, які дозволяють відрізнити справжню банкноту від німецької фальшивки. До них, зокрема, залучають «тьмяний» погляд і менш виразно опрацьований хрест на короні[17][18].

У кінці 1940 року Науйокса зняли з посади. Причиною стала його сварка з Гейдріхом[19][11]. Керувати проектом продовжував Лангер. На початку 1942 року подав у відставку і він. Проект закрили. В цілому завдання залишилось невиконаним. Сам Лангер згодом стверджував, що за 18 місяців роботи їм вдалось підробити банкнотів на 3 мільйони фунтів[20]. Історики вважають цю цифру завищеною та оцінюють випуск на 500 тисяч фунтів[21]. Більшість отриманих в ході операції «Андреас» банкнот залишилися невикористаними[22].

Успіх операціїРедагувати

В липні 1942 року рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер вніс корективи до попередніх завдань і поновив операцію[23]. Попередньо фальшиві фунти збирались скидати над британськими островами для колапсу економіки ворога. Ідея ж Гіммлера полягала у тому, щоб використовувати підробки для фінансування операцій розвідки[24][25]. Секретна служба у відомстві Гіммлера була недофінансованою. Отримані від фальшивомонетництва засоби мали б покрити розрив між надходженнями від Рейхсбанку та реальними потребами[26].

Науйокса замінив штурмбаннфюрер Бернгард Крюгер[ru]. У приміщеннях, що використовувалися раніше при проведенні операції «Андреас», було знайдено гравіювальні пластини та верстати. Непридатними виявилися лише сітки для створення водяних знаків[27]. Для виконання робіт Крюгеру була надана можливість вибрати в'язнів концентраційних таборів, що знаходилися в підпорядкуванні СС[28]. Для створення виробництва та проживання в'язнів-фальшивомонетників йому надали блоки 18 і 19 в концентраційному таборі Заксенхаузен. Ці будівлі ізолювали від інших високим парканом і колючим дротом. Охорону групи в'язнів-фальшивомонетників здійснювали підрозділи СС «Мертва голова»[10][29][30].

Крюгер відвідав кілька концентраційних таборів, підбираючи спеціалістів з навичками малювання, гравіювання, друкарства та банківської справи[10][30]. У вересні 1942 року в Заксенхаузен прибули перші 26 майбутніх фальшивомонетників[31], у грудні — ще 80. У прибулих на нове місце в'язнів життя разюче змінилося. Крюгер звертався до них на «Ви», значно покращилось харчування, спали фальшивомонетники на двоповерхових залізних нарах з панцирною сіткою на матрацах, застелених постільною білизною. Після закінчення війни колишні в'язні відзначали ввічливість та хороші манери штурмбаннфюрера СС Крюгера[32], що кардинально відрізнялось від звичного поводження в концтаборах. Також надавалися ув'язненим сигарети, газети, радіо. В бараку був стіл для пінг-понгу, на якому в'язні грали між собою і з охоронцями. Періодично влаштовувались аматорські театральні постановки, глядачами яких були як фальшивомонетники, так і їхні охоронці[29].

Друкарські верстати надійшли в грудні 1942 року. Щомісяця з паперової фабрики Hahnemühle приходило 12 тисяч аркушів банкнотного паперу. На кожному з них друкували 4 банкноти[33][34]. Перші фальшиві купюри випустили в січні 1943 року[31]. Кожен етап процесу створення підроблених фунтів контролювався одним з ув'язнених. Головним серед в'язнів призначили колишнього бухгалтера Оскара Штейна. Робота йшла цілодобово. Тривалість зміни становила 12 годин. Загальна чисельність групи досягала 140 чоловік, хоча деякі джерела стверджують, що до процесу було залучено 300 в'язнів[13]. Банкнотні листи з друкованими на них чотирма купюрами спочатку просушували, потім їх розрізали, використовуючи сталеву лінійку з шорохуватими краями. Так досягалася характерна структура країв справжніх фунтів[35]. З середини 1943 по середину 1944 років щомісячно випускалося близько 65 тисяч підробок на шести друкарських верстатах[35].

Для того, щоб банкноти виглядали вживаними використовували в'язнів. Їх шикували у 2 колони. Купюри передавалися ув'язненими з рук в руки, тим самим імітуючи процес грошового обігу. Одні з них з тією ж метою згортали й розгортали фальшивки, інші — проколювали краї, відтворюючи характерний для британців спосіб скріплення грошей шпилькою. За спогадами одного з в'язнів, Бургера, вони намагалися робити проколи в області зображення Британії, чого, на їхню думку, англійці собі не дозволяли. На зворотному боці в'язні писали англійські імена та адреси, як часто робили самі британці, використовуючи банкноти в якості тимчасової записної книжки. На лицьовій стороні писали номери, як нерідко чинили банківські клерки[36][37]. Отриману продукцію поділяли на 4 типи: 1-й сорт (найкращої якості) збирались використовувати в нейтральних країнах для передачі нацистським шпигунам; 2-й сорт — для оплати послуг колаборантів, 3-й сорт — для перекидання до Британії, 4-й сорт вважався браком і підлягав знищенню[38].

 
Сто доларів США 1934 року — останнє завдання операції «Бернгард»

Нацистське керівництво було задоволене отриманими результатами. Крюгер домігся підписання указу про нагородження залучених до операції осіб. Парадокс полягав у тому, що Хрест Воєнних заслуг отримали 12 ув'язнених, троє з яких виявилися євреями. Шестеро охоронців отримали Хрест Воєнних заслуг 2-го ступеня[39]. Комендант табору сприйняв це як блюзнірство. Інформація про безпрецедентний, з точки зору нацистів, факт дійшла до начальника Головного управління імперської безпеки Ернста Кальтенбруннера. Обергрупенфюрер СС оцінив пікантність ситуації[40] в результаті чого безпосередній керівник операції Крюгер відбувся лише усною доганою від начальства[41].

У травні 1944 року обергрупенфюрер СС Кальтенбруннер доручив створити фальшиві долари США[42][43]. Ступінь захисту долара був значно вищим ніж у британського фунта. Фальшивомонетникам потрібно було відтворити папір, що містив дрібні волокна шовку, що використовувався при виготовленні американської валюти. Також їм потрібно було освоїти новий процес друку[44].

Ув'язнені розуміли, що якщо вони зможуть повторити долар, їхнє життя втратить для нацистів всяку цінність. Тому вони почали гальмувати процес настільки, наскільки це було можливо. Лоуренс Малкін висловлює думку, що в'язні вважали, що закінчення операції «Бернгард» було невигідним і для Крюгера[44][45]. Після виконання поставленого завдання він ставав головним свідком і носієм таємниці фальшивомонетництва на державному рівні й, скоріш за все, у кращому випадку йому б загрожувала відправка на фронт. У серпні 1944 року групу поповнив справжній фальшивомонетник Соломон Смолянов, якого Крюгер заарештував ще в 1939 році. Йому було доручено прискорити процес створення доларів, а також оцінювати якість підроблених фунтів[46][47][48]. Ув'язнені поскаржилися Крюгеру на те, що їм доводиться перебувати поруч зі справжнім злочинцем. Керівник групи пішов їм назустріч і навіть надав Смолянову для сну свій кабінет[49]

В кінці 1944 року фальшивомонетники відтворили зворотний бік банкноти номіналом в 100 доларів, а в січні 1945 і лицьову. 20 примірників фальшивих купюр без номера, алгоритм якого залишався нез'ясованим, надали Гіммлеру і банківським експертам. Зображення та друк були визнані ідеальними, але папір підробок відрізнявся від паперу справжніх банкнот[50][51].

Загальна кількість надрукованих під час операції «Бернгард» банкнот становила, за різними оцінками, від 132 610 945 фунтів[52] до 300 млн фунтів, з яких придатних до використання було 125 млн фунтів[13].

Відмивання та подальше використання фальшивих грошейРедагувати

 
Замок Лаберс[de] — проміжна база фальшивих фунтів

Фальшиві купюри перевозили із Заксенхаузена в Замок Лаберс[de] Південному Тіролі. Потім їх за посередництва Фрідріха Швенда[de] пересилали на територію інших країн. Фрідріх Швенд займався контрабандою та незаконними валютними операціями з 1930-х років. Він створив мережу, що складалася з 50 агентів, які обмінювали фальшиві фунти на справжні швейцарські франки і долари США. За свої посередницькі послуги він брав третину від отриманих у нацистів сум[24][53][54][55].

Отримані кошти витрачали на закупівлю зброї на чорному ринку та на переправлення її пронацистським формуванням у південно-східній Європі. Фальшиві фунти також постачали агентам німецької розвідки. З одним з них, Ельясом Базною[ru], під кодовим іменем «Цицерон», продукція операції «Бернгард» зіграла злий жарт. Базна був камердинером англійського посла в Туреччині. Він зміг отримати доступ до службових документів посольства, які копіював і передавав німцям. За свою працю він зібрав 300 тисяч фальшивих фунтів[56]. Після закінчення війни колишній німецький агент вирішив зайнятися готельним бізнесом. На той час Банк Англії вже мав від колишніх в'язнів інформацію про особливості підроблених банкнот. Перевірка такої великої суми, яку спробував використати Базна, підтвердила джерело її походження, в результаті чого певний час йому довелося провести у в'язниці, в тому числі й за використання фальшивих грошей[56][41]. Згодом він кілька разів безуспішно вимагав від уряду ФРН виплатити належні йому суми справжніми грошима[41][57].

Сто тисяч фальшивих фунтів дозволили отримати інформацію, яка у вересні 1943 року забезпечила успіх операції «Дуб» зі звільнення Муссоліні з полону[24][58].

Закінчення війни й припинення операції «Бернгард»Редагувати

 
Озеро Топліц, в якому було затоплено обладнання, яке використовувалося в ході операції «Бернгард»

Через поразки німецьких військ виробництво в Заксенхаузені було припинено в кінці лютого — на початку березня 1945 року. Устаткування та матеріали упакували й разом з ув'язненими перевезли до концентраційного табору Маутхаузен[59]. Крюгер розпорядився переправити їх в систему тунелів Редль-Ціпф[de], неподалік від Маутхаузена, та організувати виробництво там[60]. Проте незабаром наказ про відновлення друку фальшивих банкнот скасували. Відповідно до наступного розпорядження, ув'язнені повинні були знищити всі наявні при них фальшиві гроші. Те, що ліквідовано бути не могло, упакували й затопили в гірських озерах Топліц і Грундль[61].

На початку травня операцію «Бернгард» було офіційно припинено. Крюгер попрощався зі своїми «підопічними» словами: «Тижнів через три ви будете на моєму місці, а я — на вашому»[41]. Ув'язнених почали перевозити з печер в концентраційний табір Ебензее[de]. Фальшивомонетників вирішили розстріляти. Згідно з наказом, їх слід було зібрати в Ебензее й знищити, що особливо підкреслювалося, всіх разом. Перевезти групу в 140 чоловік одночасно було не можливо. Перші дві групи безнапасно дісталися до нового місця, де їх помістили окремо від інших ув'язнених. Вантажівка з третьою групою по дорозі зламалася. Люди з третьої групи були змушені добиратися до Ебензее пішки. Це зайняло у них два дні. За цей час, дізнавшись про наближення військ союзників, охорона табору розбіглася, а ув'язнені опинилися на волі. Третя група підійшла до позбавленого охорони табору 5 травня. Розібравшись, що до чого, СС-івці, які охороняли колону також розбіглися. Наступного дня в табір вступили американські війська[62].

Особливості озера Топліц стали джерелом безлічі легенд і домислів. Протягом багатьох років дерева, що потрапляли в озеро з талими водами й буреломами, створили там подобу другого дна, щось на кшталт спресованого на глибині плота. Така структура робила глибини озера вкрай важкодоступними для дослідження водолазами. Навколо затоплених нацистами ящиків виникла маса домислів. Серед викинутих в озеро речей могли бути золото, коштовності, секретні документи РСХА і, що найнебезпечніше для світової економіки, кліше та інше знаряддя для виробництва фальшивих доларів США. Таємниця привертала до себе як шукачів пригод, так і державні спецслужби. До 1963 року в районі озера відбулося, як мінімум, вісім загадкових смертей[41]. Автор книги «Афери з фальшивими грошима» Гюнтер Вермуш[de] з НДР пов'язував їх з діяльністю організацій, що складалися з колишніх нацистів[41]. Вільгельм Хьоттль[de], в минулому  штурмбаннфюрер СС, який написав під псевдонімом Вальтер Хаген книгу про операцію «Бернгард», вважає, що навколо озера діяли шпигуни СРСР. На його думку, їх метою було одержання необхідного для виробництва фальшивих доларів США обладнання[63].

Згодом в озері провели пошукову операцію, в результаті якої були виявлені ящики з мільйонами підроблених фунтів. Знайдені фунти знищили[64].

Післявоєнна доля осіб, причетних до операції «Бернгард»Редагувати

 
Колишній в'язень і учасник операції «Бернгард» Адольф Бургер разом з акторами фільму " Фальшивомонетники " на його прем'єрі в 2007 році

Понад рік Крюгер переховувався у своєму будинку. В листопаді 1946 року він здався британській владі. Підробка грошей ворога не є військовим злочином. Офіційно йому не було пред'явлено жодних звинувачень. Потім, на початку 1947 року, британці передали його французам. Ті спробували змусити Крюгера підробляти паспорти, але від цієї роботи він відмовився. У листопаді 1948 року Крюгер вийшов на свободу. Він пройшов процес денацифікації. До уваги були прийняті свідчення ув'язнених, частина з яких пов'язувала порятунок свого життя з Крюгером. Згодом він влаштувався на роботу в паперову компанію Hahnemühle[65][66]. У 1965 році письменник з НДР Юліус Мадер написав книгу «Скарб бандитів» (нім. Banditenschatz), в якій піддав уряд ФРН різкій критиці за приховування Крюгера[67]. Згодом один з в'язнів, Адольф Бургер, звинувачував Крюгера в смерті шести осіб, які захворіли. Керівник операції, на думку Бургера, не міг дозволити їм перебувати в лазареті, оскільки існував ризик поширення інформації про деталі операції[68].

Фрідріх Швенд, який збив на операції «Бернгард» чималий статок, був заарештований американцями в червні 1945 року. Його спробували залучити до розвідувальної Організації Гелена[ru]. Формально погодившись на співпрацю, він вийшов на свободу й утік до Перу. В Латинській Америці він спробував продовжити свою діяльність, але був заарештований за контрабанду валюти та продаж державних секретів. Після двох років ув'язнення, він був висланий з Перу до ФРН, де його судили за скоєне під час війни вбивство. Швенду дали умовний термін, оскільки він спромігся довести, що вбивство було ненавмисним[69].

Колишні в'язні повернулися до звичайного життя. Двоє з них, Моріц Нахтштерн[no] та Адольф Бургер[de], написали мемуари — норв. Falskmyntner i blokk 19 і нім. Des Teufels Werkstatt («Майстерня диявола») відповідно[70][71].

Операція «Бернгард» в культуріРедагувати

Один з в'язнів, що брав участь в операції, словацький єврей Адольф Бургер, написав про неї книгу «Майстерня диявола» («Des Teufels Werkstatt. Die Geldfälscherwerkstatt im KZ Sachsenhausen. Zum Fälschen gezwungen»). У 2007 році за мотивами цієї книги вийшов австро-німецький фільм «Фальшивомонетники», який отримав нагороду американської кіноакадемії «Оскар» в номінації «Кращий фільм іноземною мовою»

ПриміткиРедагувати

  1. Malkin, 2008, с. 8
  2. Pirie, 1961, с. 2-3
  3. Malkin, 2008, с. 5
  4. а б Nachtstern, 2008, с. 25
  5. Malkin, 2008, с. 3-6
  6. Malkin, 2008, с. 27
  7. Malkin, 2008, с. 7-9
  8. Withdrawn Banknotes. www.bankofengland.co.uk (англ.). Bank of England. 2019-01-29. 
  9. а б Pirie, 1961, с. 3
  10. а б в Tiley, 2007, с. 52
  11. а б в Malkin, 2008, с. 21-23
  12. а б в Pirie, 1961, с. 5-6
  13. а б в Feller, 1985, с. 1768
  14. Kahn, 1978, с. 300
  15. Pirie, 1961, с. 11
  16. Bower, 2001, с. 46
  17. Pirie, 1961, с. 7
  18. World Paper Money, 2008, с. 594
  19. Pirie, 1961, с. 11-13
  20. Malkin, 2008, с. 31-33
  21. Pirie, 1961, с. 13
  22. Bower, 2001, с. 46-47
  23. Malkin, 2008, с. 32
  24. а б в Nachtstern, 2008, с. 27
  25. Malkin, 2008, с. 74-75
  26. Malkin, 2008, с. 74
  27. Malkin, 2008, с. 71-72
  28. Nachtstern, 2008, с. 26
  29. а б Bower, 2001, с. 47
  30. а б Pirie, 1961, с. 18—19
  31. а б Burger, 2009, с. 143
  32. Malkin, 2008, с. 86, 87, 90—92
  33. Bower, 2001, с. 47-48
  34. Malkin, 2008, с. 96
  35. а б Malkin, 2008, с. 104
  36. Bower, 2001, с. 49
  37. Pirie, 1961, с. 87—88
  38. Bower, 2001, с. 48-49
  39. Littlejohn, 1968, с. 126
  40. Хаген, 2004, "Глава 2. Операция Андреас"
  41. а б в г д е Вермуш, 1990
  42. Pirie, 1961, с. 158
  43. Malkin, 2008, с. 150
  44. а б Malkin, 2008, с. 150-151
  45. Bower, 2001, с. 52
  46. Malkin, 2008, с. 153, 158
  47. Tiley, 2007, с. 43
  48. Bower, 2001, с. 48—49
  49. Bower, 2001, с. 48
  50. Bower, 2001, с. 52-53
  51. Pirie, 1961, с. 163
  52. Malkin, 2008, с. 117
  53. Malkin, 2008, с. 74—75
  54. Bower, 2001, с. 153
  55. Bower, 2001, с. 50
  56. а б World War II, 2012, с. 211
  57. Wires, 1999, с. 180—183, 197
  58. Bower, 2001, с. 51—52
  59. Malkin, 2008, с. 169—170
  60. Bower, 2001, с. 53
  61. Bower, 2001, с. 54-55
  62. Malkin, 2008, с. 177—185
  63. Хаген, 2004, "Глава 15. Альпийский редут"
  64. Geisser, Christian. Фальшивомонетчики Гитлера (рос.). Cinekraft. Процитовано 2019-01-30. 
  65. Malkin, 2008, с. 194—195
  66. Nachtstern, 2008, с. 29
  67. Malkin, 2008, с. 226
  68. Horowitz, 2007
  69. Malkin, 2008, с. 192—194
  70. Burger, 2009
  71. Nachtstern, 2008

ЛітератураРедагувати

  • Günter Wermusch. Falschgeld-Affären. — Berlin : Die Wirtschaft, 1988. — ISBN 3349003907.
  • Хаген, Вальтер. Фальшивомонетчики Третьего рейха. Операция «Бернхард». — Вече, 2004. — 5000 прим. — ISBN 5-94538-443-7.
  • Walter Hagen. Unternehmen Bernhard. Ein historischer Tatsachenbericht über die größte Geldfälscheraktion aller Zeiten. — Wels : Welsermühl Verlag, 1955.
  • Bower, Peter. Operation Bernhard: The German Forgery of British Paper Currency in World War II // The Exeter Papers. — London : The British Association of Paper Historians, 2001. — С. 43—65. — ISBN 978-0-9525757-2-6.
  • Burger, Adolf. The Devil's Workshop: A Memoir of the Nazi Counterfeiting Operation. — London : Frontline Books, 2009. — ISBN 978-1-84832-523-4.
  • Feller, Steven A.; Hamilton, Charles E. Operation Bernhard: The Ultimate Counterfeiting Scheme // The Numismatist. — American Numismatic Association, 1985. — С. 1766—1772.
  • Kahn, David. Hitler's Spies. — Boston, MA : Da Capo Press, 1978. — ISBN 978-0-3068-0949-1.
  • Littlejohn, Davis; Dodkins, C. M. Orders, Decorations, Medals and Badges of the Third Reich. — James Bender Publishing, 1968. — ISBN 978-0-9121-3801-5.
  • Malkin Lawrence. Krueger's Men: The Secret Nazi Counterfeit Plot and the Prisoners of Block 19. — New York : Little, Brown, 2008. — ISBN 978-0-316-06750-8.
  • Nachtstern Moritz, Arntzen Ragnar. Counterfeiter : how a Norwegian Jew survived the Holocaust [вперше книга опублікована під заголовком "Falskmyntner i blokk 19" в 1949 році норвезькою мовою]. — Oxford : Osprey Pub, 2008. — ISBN 978-1-84603-289-9.
  • Pirie Anthony. Operation Bernhard; the greatest forgery of all time. — London : Cassell & Co, 1961.
  • Tiley, Marc. The Third Reich’s Bank of England // History Today. — August : History Today Ltd, 2007. — С. 50—55.
  • George Cuhaj. Standard Catalogue of World Paper Money, General Issues — 1368 — 1960. — Krause Publications, 2008. — 1224 с. — ISBN 978-0-89689-730-4.
  • Polmar N., Allen T. B. Cicero // World War II: the Encyclopedia of the War Years, 1941-1945. — Mineola, New York : Dover Publications, 2012. — 211 с. — ISBN 0-486-47962-5.
  • Wires Richard. The Cicero Spy Affair: German Access to British Secrets in World War II. — Westport, Connecticut : Greenwood Publishing Group, 1999. — ISBN 1929631804.
  • Horowitz Anthony. The Fuhrer's forgers // MailOnline - news, sport, celebrity, science and health stories. — 2007. — September.