Відкрити головне меню

Онікієнко Олег Олександрович

Оле́г Олекса́ндрович Онікіє́нко (28 березня 1970(19700328), м. Київ, Українська РСР — 15 серпня 2014, с. Малоіванівка, Перевальський район, Луганська область, Україна) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, позивний «Корсар».

Олег Олександрович Онікієнко
UA-OR2-PVT-GSB-H(2015).png Старший солдат
Онікієнко Олег Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 28 березня 1970(1970-03-28)
Київ
Смерть 15 серпня 2014(2014-08-15) (44 роки)
Малоіванівка, Луганська область
поховання: Лісове кладовище
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Псевдо Корсар
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Територіальна оборона
Формування
11-й БТрО ЗСУ «Київська Русь».png
 11 «Київська Русь»
Війни / битви Війна в Афганістані (1979—1989)
Карабаський конфлікт
Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Снайпер-розвідник, 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь». Загинув у бою під Дебальцевим.

ЖиттєписРедагувати

У радянські часи Олегу довелося пройти війну в Афганістані, конфлікт в Нагорному Карабасі, а також дві ротації у Сьєрра-Леоне. В одній з «гарячих точок» дістав тяжке поранення, прожив 25 років із кулею у спині. Мешкав із сім'єю у місті Бровари під Києвом. Активно займався різними видами спорту. Працював охоронцем, два роки — начальником охорони київського рок-клубу «Ленін». Знявся у фільмі «Точка рока»[1].

Під час Революції Гідності координував ситуацію у Броварах, облаштовував блокпости.

Весною 2014-го поїхав у військову частину Нацгвардії в Нових Петрівцях як інструктор, у складі батальйону «Донбас» вирушив до 169-го навчального центру в Десні, на підготовку. 20 червня склав присягу у складі новоствореного 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», був снайпером-розвідником. Брав участь в «зачистці» Слов'янська від російсько-терористичних угруповань, потім протягом трьох тижнів захищав підхід до міста на горі Карачун. В подальшому виконував завдання в районі міста Дебальцеве.

15 серпня 2014 року, близько 4:40, під час бойового виїзду, група бійців батальйону разом із комбатом потрапила у засідку поблизу села Малоіванівка Перевальського району, на схід від Дебальцевого. Снайперським вогнем противника було поранено комбата, Олег прикривав його собою і дістав поранення розривною кулею, яка пошкодила легені, врятувати його життя не вдалося, помер під час евакуації до шпиталю. В бою разом з Олегом Онікієнком загинули комбат Олександр Гуменюк та солдат Євген Єрмаков.

Похований на Лісовому кладовищі Києва.

Залишилися брат, офіційна дружина Світлана із неповнолітньою донькою Валерією (2001 р.н.), які живуть у Броварах. А також — дві доньки від попереднього шлюбу  — Олена (1991 р.н.) та Аліна (1992 р.н.), які живуть у Києві. [джерело?]

Нагороди та відзнакиРедагувати

  • 29 вересня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
  • 2 квітня 2015 Всеукраїнською асоціацією «Афганці Чорнобиля» нагороджений орденом «Честь. Пошана. Пам'ять» (посмертно).
  • 17 лютого 2016 ВГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України „Звитяга“» нагороджений відзнакою «За заслуги» (посмертно).
  • 20 лютого 2016 Громадою міста Києва нагороджений відзнакою «Герой Киянин» (посмертно).

ВшануванняРедагувати

25 грудня 2015 року у Броварах вул. Кутузова перейменували на вулицю Олега Онікієнка.

23 червня 2018 року в Броварах, на фасаді будинку № 75, де мешкав Олег, по вулиці, що носить його ім'я, відкрили меморіальну дошку[3][4].

26 червня 2018 року в Києві, по вул. Закревського, 27/2, де мешкав боєць, відкрили меморіальну дошку Олегу Онікієнку[5].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати