Онікієнко Олег Олександрович

Оле́г Олекса́ндрович Онікіє́нко (28 березня 1970(19700328), м. Київ, Українська РСР — 15 серпня 2014, с. Малоіванівка, Перевальський район, Луганська область, Україна) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, позивний «Корсар».

Олег Олександрович Онікієнко
UA-OR2-PVT-GSB-H(2015).png Старший солдат
Онікієнко Олег Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 28 березня 1970(1970-03-28)
Київ
Смерть 15 серпня 2014(2014-08-15) (44 роки)
Малоіванівка, Луганська область
Поховання Лісове кладовище
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Псевдо Корсар
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Територіальна оборона
Формування
11-й БТрО ЗСУ «Київська Русь».png
 11 «Київська Русь»
Війни / битви Війна в Афганістані (1979—1989)
Карабаський конфлікт
Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Снайпер-розвідник, 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь». Загинув у бою під Дебальцевим.

ЖиттєписРедагувати

У радянські часи Олегу довелося пройти війну в Афганістані, конфлікт в Нагорному Карабасі, а також дві ротації у Сьєрра-Леоне. В одній з «гарячих точок» дістав тяжке поранення, прожив 25 років із кулею у спині. Мешкав із сім'єю у місті Бровари під Києвом. Активно займався різними видами спорту. Працював охоронцем, два роки — начальником охорони київського рок-клубу «Ленін». Знявся у фільмі «Точка рока»[1].

Під час Революції Гідності координував ситуацію у Броварах, облаштовував блокпости.

Весною 2014-го поїхав у військову частину Нацгвардії в Нових Петрівцях як інструктор, у складі батальйону «Донбас» вирушив до 169-го навчального центру в Десні, на підготовку. 20 червня склав присягу у складі новоствореного 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», був снайпером-розвідником. Брав участь в «зачистці» Слов'янська від російсько-терористичних угруповань, потім протягом трьох тижнів захищав підхід до міста на горі Карачун. В подальшому виконував завдання в районі міста Дебальцеве.

15 серпня 2014 року, близько 4:40, під час бойового виїзду, група бійців батальйону разом із комбатом потрапила у засідку поблизу села Малоіванівка Перевальського району, на схід від Дебальцевого. Снайперським вогнем противника було поранено комбата, Олег прикривав його собою і дістав поранення розривною кулею, яка пошкодила легені, врятувати його життя не вдалося, помер під час евакуації до шпиталю. В бою разом з Олегом Онікієнком загинули комбат Олександр Гуменюк та солдат Євген Єрмаков.

Похований на Лісовому кладовищі Києва.

Залишилися брат, офіційна дружина Світлана із неповнолітньою донькою Валерією (2001 р.н.), які живуть у Броварах. А також — дві доньки від попереднього шлюбу  — Олена (1991 р.н.) та Аліна (1992 р.н.), які живуть у Києві. [джерело?]

Нагороди та відзнакиРедагувати

  • 29 вересня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
  • 2 квітня 2015 Всеукраїнською асоціацією «Афганці Чорнобиля» нагороджений орденом «Честь. Пошана. Пам'ять» (посмертно).
  • 17 лютого 2016 ВГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України „Звитяга“» нагороджений відзнакою «За заслуги» (посмертно).
  • 20 лютого 2016 Громадою міста Києва нагороджений відзнакою «Герой Киянин» (посмертно).

ВшануванняРедагувати

25 грудня 2015 року у Броварах вул. Кутузова перейменували на вулицю Олега Онікієнка.

23 червня 2018 року в Броварах, на фасаді будинку № 75, де мешкав Олег, по вулиці, що носить його ім'я, відкрили меморіальну дошку[3][4].

26 червня 2018 року в Києві, по вул. Закревського, 27/2, де мешкав боєць, відкрили меморіальну дошку Олегу Онікієнку[5].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати