Відкрити головне меню

Омеля́н Дми́трович Довга́нич (8 травня 1930(19300508), Нижнє Селище — †31 жовтня 2009) — український історик, краєзнавець, журналіст, видавець, педагог вищої школи, літературознавець, громадський діяч, доктор історичних наук.

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Народився 8 травня 1930 р. в с. Нижнє Селище Хустського району.

З родини селянина-середняка.Батько-Дмитро,мама Марія, брат Михайло і сестра Олена.

Член Національної спілки журналістів України (1957), лауреат обласних премій: ім. О. Борканюка (1986), ім. М. Бабидорича (2004), ім. А. Волошина (2005).

ОсвітаРедагувати

Закінчив Хустську середню школу № 2 (1949), відділення журналістики Вищої партійної школи (м. Київ) (1956).

Трудова діяльністьРедагувати

Трудову діяльність розпочав у вересні 1949 р. коректором хустської районної газети (тепер «Вісник Хустщини»). Далі служив строкову службу в лавах Радянської армії (1950–1952), працював штатним пропагандистом Хустського райкому партії (1952–1953). Після закінчення ВПШ був затверджений редактором великоберезнянської районної газети «Радянське село», де пропрацював до листопада 1961 р.

У 1961–1968 рр. перебував на партійній роботі в Ужгороді, у 1968–1972 рр. — головний редактор республіканського видавництва «Карпати» в Ужгороді.

З січня 1993 р. — керівник штатного науково-редакційного відділу (робочої групи) обласної книги «Реабілітовані історією».

Наукова кар'єраРедагувати

Закінчив аспірантуру при Ужгородському державному (тепер національному) університеті (1966). Кандидат (1970), доктор (1997) історичних наук. Доцент (1978).

У 1972 р. перейшов на роботу на історичний факультет Ужгородського університету. Працював на кафедрі СРСР та УРСР, а з 1992 р. — на кафедрі нової і новітньої історії та історіографії (до 1995 р.).

У 1997 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Проблеми історії Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни (1938–1945 рр.)».

Видавнича діяльністьРедагувати

За 45 років творчої дослідницької роботи опублікував з проблем історії Закарпаття періоду Другої світової війни, Карпатської України, возз'єднання Закарпаття з Українською РСР, історії університету, рідного села Нижнє Селище та репресованих громадян області 57 окремих видань.

Серед них: власних монографій:

  • «Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі» (Ужгород, 1995),
  • «Закарпатські добровольці» (Ужгород, 1998),
  • «У сутінках забуття» (Ужгород, 2000),
  • «Коли історія, як незагойна рана…» (Ужгород, 2000),
  • «У тенетах „Смершу“» (Ужгород, 2002),
  • «Трагічний фінал» (Ужгород, 2004);
  • «Шляхами пошуків і знахідок» (Ужгород, 2005),
  • «Возз'єднання Закарпаття з Україною очима сучасника» (Ужгород, 2006),
  • «Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її оборонців та керівних діячів» (Ужгород, 2007),
  • «Університет у нашому житті» (2007),
  • «Так ламалися долі репресованих закарпатців» (2008),
  • «Голгофа жертв політичних репресій» (2009),
  • «До Бузулука через табори ГУЛАГу» (2009);

у співавторстві:

  • «Слідами легенди» (Ужгород, 1971; 1972),
  • «Закарпаття в роки війни» (Ужгород, 1990),
  • «У жорнах сталінських репресій» (Ужгород, 1999),
  • «Нижнє Селище: земля і люди» (Ужгород, 2001),
  • «Закарпатські воїни генерала Людвика Свободи» (Ужгород, 1999),
  • «Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському університету — 50 років» (Ужгород, 1995),
  • «Повернення до правди» (Ужгород, 2000);

колективні праці:

  • «Книга Пам'яті України» (Ужгород, 1995–1998. — Т. І—ІІ),
  • «Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1995. — Т. ІІ),
  • «Закарпаття під Угорщиною» (Ужгород, 1999),
  • «Вони боронили Карпатську Україну» (Ужгород, 2002),
  • «У вирі війни…» (Ужгород, 2000),
  • «Книга Скорботи України: Закарпатська область» (Ужгород, 2002),
  • «Реабілітовані історією: Закарпатська область» (Ужгород, 2003–2004. — Т. 1—2);

упорядковані збірники документів:

  • «Я навіки прийшов у життя» (Ужгород, 1975),
  • «Крізь пекло ГУЛАГів» (Ужгород, 1996),
  • «Дмитро Климпуш — головний командант „Карпатської Січі“» (Ужгород, 1997),
  • «Того дня зійшло сонце возз'єднання: минуле і сучасне» (Ужгород, 1997),
  • «Возз'єднання» (Ужгород, 1999; 2-ге вид. — 2000),
  • «Звершилось. Сталось. Навіки збулось» (Ужгород, 2001),
  • «Навічно в пам'яті історії» (Ужгород, 2004) та ін.

Останні збірники вийшли з передмовами, післямовами вченого, його статтями, довідками і примітками.

ЛітератураРедагувати

  • Олашин М. Його покликання — служити народу і знаходити істину // Довганич О. Д. Коли історія, як незагойна рана… — Ужгород, 2000. — С. 42—53;
  • Хланта І. Все життя в наукових пошуках // Довганич О. Д. Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі. — Ужгород, 1995. — С. 3—23;
  • Хланта І. Омелян Довганич: Бібліографічний покажчик. — Ужгород, 1995. — 73 с.;
  • Віднянський С., Олашин М. Довганич Омелян Дмитрович // Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник. Вип. 2, част. 1. — Київ; Львів, 2003. — С. 104;
  • Хланта І. Омелян Довганич. Бібліографічний довідник. — Ужгород: Ґражда, 2005;
  • Історикові та журналісту Омеляну Довганичу — 75. — Ужгород: Ґражда, 2006.
  • Омелян Довганич: «Пишаюся тим, що я українець…»