Венедиктов Олексій Олексійович
Олексій Олексійович Венедиктов (рос. Алексей Алексеевич Венедиктов; нар. 18 грудня 1955, Москва) — російський пропагандист, головний редактор, співвласник (18 % акцій) і ведучий передач радіостанції «Эхо Москвы», президент «Эхо-ТВ»[1].
| Олексій Венедиктов | |
|---|---|
| рос. Алексей Венедиктов | |
.jpg) | |
| Народився |
18 грудня 1955 (67 років) Москва, СРСР |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | журналіст, радіоведучий, редактор, педагог, педагог |
| Alma mater | Московський педагогічний державний університет (1978) |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Ехо Москви |
| Посада | головний редактор |
| Мати | Eleonora Dykhovichnayad |
| У шлюбі з | Q54941125? |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 2299268 |
| |
БіографіяРедагувати
Народився в родині Олексія Миколайовича Венедиктова (1932—1955), загиблого за тиждень до народження сина офіцера підводного човна, та Елеонори Абрамівни Рабінович (пізніше — Беркович, 1932—1998), лікаря-рентгенолога. Дід з боку батька, Микола Андріянович Венедиктов (1910-?), керівний працівник НКВС — був членом Військового трибуналу Брянського фронту, потім — членом колегії Військового трибуналу Першого Білоруського фронту. Бабуся з боку батька[2] - Ніна Абрамівна Диховична (1914—2006), архітектор. Брат бабусі — Володимир Абрамович Диховичний, був артистом фронтової агітбригади.[3]. Племінник бабусі — відомий російський режисер Іван Диховичний.
Після школи вступив на вечірнє відділення історичного факультету МДПІ, одночасно з цим працював листоношею. Після закінчення інституту в 1978 році протягом 12 років викладав історію в ЗОШ № 875 міста Москви. Так само викладав наприкінці 1970-х в середній школі № 177.
Як журналіст — учень Володимира Мукусєва[4]. На радіостанції «Ехо Москви» працює з серпня 1990 року. Починав з посади газетного оглядача і кореспондента (зокрема, був в Білому домі під час протистояння президента Бориса Єльцина і Верховної Ради), потім став політичним оглядачем, очолив інформаційну службу і, нарешті, в лютому 1998 року обраний на пост головного редактора радіостанції.
З 2002 року — президент телекомпанії «Ехо-ТВ». У вересні 2006 року спробував себе як ведучого програми телеканалу «Домашній» «В колі світла». Володіє 18 % акцій ЗАТ «Ехо Москви»[5][6].
Від'їзд з РосіїРедагувати
В середині березня 2015, після убивства Нємцова і появи інформації, що його ім'я теж присутнє в «розстрільних списках» путінських спецслужб, покинув Росію через загрозу життю[7].
Нагороди та преміїРедагувати
- Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (3 грудня 1999) — за заслуги в області культури і у зв'язку з 75-річчям радіомовлення в Росії[8]
- Кавалер ордена Почесного легіону (Франція)[9]
- Лауреат премії «Золоте перо Росії» (1996)[10][11]
- Відзначений нагородою за високий професіоналізм і особисту мужність при роботі в гарячих точках (1997)[11].
- Лауреат премії імені Артема Боровика[12]
- Лауреат премії ім. В. Висоцького «Своя колія» (2004)[13]
- Медаль Ради Безпеки Російської Федерації (1998)[11].
ПриміткиРедагувати
- ↑ Сначала программы, потом — люди [Архівовано 23 жовтня 2008 у Wayback Machine.], «Избранное», 23.06.2008
- ↑ [1]
- ↑ Юрій Шакиров. Архівні матеріали про предків О.Венедиктова [Архівовано 19 травня 2015 у Wayback Machine.]. (рос.)
- ↑ Журнал Донавиа — Статьи — «Взгляд» Владимира Мукусева[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ В совете директоров «Эха Москвы» стало меньше журналистов. Lenta.ru. 9 сентября 2004. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ Обогнавший «Время» со скоростью эха. Новые известия. 25 июня 2004. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ Собчак і Венедиктов залишають Москву через “розстрільні списки”. Українська правда. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 13 листопада 2020.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 3 декабря 1999 года № 1594 «О награждении государственными наградами Российской Федерации работников радио и телевидения». Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ Посол Франции вручил главному редактору «Эха Москвы» орден Почётного легиона. Архів оригіналу за 5 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ Лауреаты журналистских конкурсов Союза журналистов России 1996—1999 годов. Архів оригіналу за 10 жовтня 2011. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ а б в Российская Академия Радио — Венедиктов. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ Радиостанция «Эхо Москвы» / Передачи / Разворот / Вторник, 29.04.2008: Алексей Венедиктов. Архів оригіналу за 30 жовтня 2008. Процитовано 14 березня 2011.
- ↑ Лауреаты премии 2004 года. Архів оригіналу за 18 січня 2010. Процитовано 14 березня 2011.
ПосиланняРедагувати
- Олексій Венедиктов у соціальній мережі «Твіттер»
- Видеоблог Алексея Венедиктова
- Алексей Венедиктов [Архівовано 22 березня 2011 у Wayback Machine.] на сайте Эхо Москвы
- Алексей Венедиктов: «Правоохранительные органы России осознают угрозу национализма в стране» — интервью журналу «Партнёр» (ФРГ)[недоступне посилання з березня 2019]
- Интервью газете «Русская мысль» [Архівовано 6 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Раскрыл карты. Алексей Венедиктов чуть ли не впервые столь подробно рассказал о своих частных контактах с представителями высшей власти России [Архівовано 30 листопада 2009 у Wayback Machine.]
- Свобода эха. Останется ли после 2 марта Алексей Венедиктов главным редактором «Эха Москвы»? [Архівовано 12 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Алексей Венедиктов в гостиной Яндекса
- Главный редактор радиостанции «Эхо Москвы» Алексей Венедиктов: «Я махровый реакционер»
- Новий скандал російської пропаганди: як Жиріновський і Венедиктов ділили Україну [Архівовано 18 лютого 2015 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про журналіста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |