Вікіпедія

Олексій I Комнін

(Перенаправлено з Олексій І Комнін)

Олексій І Комнін (грец. Αλέξιος Α' Κομνηνός; 1048 за іншими даними: біля 1057 — 15 серпня 1118), візантійський імператор у 1081–1118 роках. Засновник династії Комнінів, яка майже на століття повернула Візантії її колишню славу.

Олексій I Комнін
грец. Ἀλέξιος Κομνηνός
Народився1048[3][4][…]
Константинополь
Помер15 серпня 1118(1118-08-15)[1][2]
Константинополь
·хвороба
Країна Візантійська імперія
Діяльністьімператор
Знання мовсередньогрецька
Титулімператор
ПосадаВізантійський імператор
РідКомніни
БатькоІоанн Комнін
МатиАнна Далассена
Брати, сестриІсаак Комнін, Адріан Комнін, Мануїл Комнін, Никифор Комнін, Theodora Komnened, Maria Komnened і Eudokia Komnened
У шлюбі зІрина Дукена
ДітиАнна Комніна[5][6], Maria Komnened, Іоанн II Комнін, Andronikos Komnenosd, Ісаак Комнін, Eudokia Komnened, Феодора Комніна (дочка Олексія I) і Варвара Комніна

Син Іоанна Комніна, доместіка схол Заходу, та Анни Далассени. Захопив престол, спираючись на військову провінційну знать, яку зміг згуртувати навколо престолу і відтіснити від управління столичну аристократію та впливових чиновників. Олексій І вивів імперію з важкої кризи, перемігши внутрішніх магнатів та зовнішніх ворогів.

Зовнішня політика

ред.

Війни з Робертом Гвіскаром

ред.
 
Візантійська імперія за правління Олексія І

Роберт Гвіскар, правитель норманів Південної Італії, давно мріяв розширити свої володіння коштом візантійських територій. Події, що відбувалися останні роки у Константинополі, могли стати якщо не виправданням, то хоча б приводом для вторгнення. Весною 1078 року в Константинополі відбувся переворот, внаслідок якого було скинуто Михаїла VII Дуку та його сина Костянтина, за якого була посватана дочка Роберта Гвіскара[7], внаслідок чого його дочка та зять стали фактично заручниками, хоч при імператорові Олексію їх становище покращилось. Це було для Гвіскара прекрасною причиною для втручання, однак йому завадило повстання власних васалів у Південній Італії. Через два роки Роберт зміг використати для своєї цілі інший сприятливий момент. В Італії літом 1080 р. появився один грек, що видавав себе за Михаїла VII і просив у норманів допомоги, щоб повернути собі владу. Хоч без сумніву це був самозванець, Роберт прийняв його і оголосив, що його метою відтепер стає повернення самозванцю престолу[8].

Олексій Комнін, отримавши імперію у повній розрусі та з пустою казною, змушений був віддати під заставу церковне начиння, щоб здобути кошти на формування нового війська. Олексій не міг у цій боротьбі покладатися лише на власні сили, тому він розпочав переговори із папою Григорієм VII і німецьким імператором Генріхом, а також заручився підтримкою Венеції, яка мала забезпечити йому перевагу у флоті[9].

Роберт вирушив у похід 1 травня 1081 року. Син Роберта Боемунд з 15 кораблями пішов переду, щоб приготувати на Епірському березі місце висадки для норманського війська. Він встиг заволодіти береговими містами Валлона, Каніна і Орік. Роберт без зусиль висадився у згаданих морських гаванях та попрямував до Корфу, примусивши його до здачі, а потім пішов на головне місто цієї частини Епіру — Діррахій, або Драч (нині Дуррес). Гарнізоном міста керував Георгій Палеолог. Також візантійцям допомагав венеціанський флот на чолі з Доменіко Сельво.

Облога міста тривала до жовтня 1081 року. Тоді із столиці прибув імператор Олексій із 70 тис. найманців. Попри поради Палеолога ухилитися від генерального бою, Олексій зважився вступити в бій і програв його. Після цього бою, який показав всі переваги військового таланту Роберта Гвіскара, який розбив у кілька разів сильнішого ворога, доля Драча була вирішена.

За допомогою хрестоносців Олексій повернув імперії частину Малої Азії, змусивши їх передати значну частину захопленого.

Переслідував павликіан та богомилів, реформував і зміцнив державний апарат, активно залучав до державної служби іноземців. За Олексія І відбудовувалися міста, відроджувалися ремесла та торгівля.

Його дочкою була Анна Комніна, відомий історик, вона описала правління батька в «Олексіаді». Спадкоємцем Олексія став його старший син Іоанн II Комнін.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118501925 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
  5. ↑ Анна // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 2. — С. 317–318.
  6. ↑ Анна Комнена // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 801.
  7. ↑ Анна Комнина. Алексиада. — С. 43
  8. ↑ Ф. И. Успенский. История Византийской империи. В 5 т. — Т. 4.— М.: Астрель; — 2005. — С. 47
  9. ↑ Г. Острогорський. Історія Візантії / Пер. з нім. А. Онишка. — Львів: Літопис. — 2007. — С.333.

Джерела

ред.
  • Средневековый мир в терминах, именах и названиях. — Минск: Беларусь, 1999.

Посилання

ред.
 
link=[1]
  • Алексій І Комнін // ВУЕ
  • Анна Комнина Алексиада / Вступительная статья переводчика и коментатора Я. Н. Любарского, Москва, 1965
  • Дашков С. Б. Императоры Византии, Москва, 1996
  • История Византии, т. 2, Москва, 1967
  • Культура Византии. Вторая половина VII—XIII в. Москва, 1989
Попередник: Візантійський імператор
1081—1118 		Наступник:
Никифор III Іоанн II Комнін
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олексій_I_Комнін&oldid=40551081