Панкратов-Чорний Олександр Васильович
Панкратов-Чорний Олександр Васильович (нар. 28 червня 1949, с. Конєво, Алтайський край, РРФСР) — російський актор, кінорежисер. Заслужений артист Росії (1998). Підтримує путінський режим і війну Росії проти України.[1]
Панкратов-Чорний Олександр Васильович | ||||
---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | рос. Александр Васильевич Гузев | |||
Народився | 28 червня 1949 (75 років) Панкрушихінський район, Алтайський край, РРФСР, СРСР | |||
Громадянство | СРСР Росія | |||
Діяльність | кіноактор, кінорежисер, ведучий, поет, телеактор, телеведучий, актор театру | |||
Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії (1976) | |||
Заклад | Пензенський обласний драматичний театр імені Анатолія Луначарськогоd | |||
Роки діяльності | 1978 — тепер. час | |||
У шлюбі з | Ізотова Вероніка Едуардівна | |||
IMDb | nm0659609 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Панкратов-Чорний Олександр Васильович у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.По батьківській лінії походить з чернігівських козаків - "Прізвище мого батька - Гузєв - отримане ним від чернігівських козаків, мамине дівоче прізвище - Токарєва - від донських козаків. У зв'язку з тим, що батька репресували, мама дала нам з сестрою прізвище свого першого чоловіка - Панкратова"[2]. Батько Василь Трофимович Гузєв (1905 - 52), мати - Агрипина Яківна Токарєва-Панкратова.
Закінчив акторський факультет Горьковського театрального училища (1969) та режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1976).
Грав у фільмах «Ми з джазу», «Подія в Утиноозерську», «Зимовий вечір у Гаграх» та ін., поставив кінокартини: «Дорослий син», «Пригоди графа Невзорова», «Салон краси» тощо. Знявся в українських стрічках: «Дій за обставинами!» (1984, Жора «Циркач»), «Годинникар і курка» (1988, т/ф), «Дежа вю!» (1989), «Дитина до листопада», «Повітряні пірати» (1992), «Запах осені», «Я сама» (циган), «Афери, музика, любов» (1993), «Зефір в шоколаді» (1994).
Погляди
ред.У березні 2014 року підписав листа на підтримку позиції президента Росії Володимира Путіна щодо російської військової інтервенції в Україну.[3] Окрім того, Панкратов-Чорний заявив, що охоче підписав би не лише цю петицію, але й листа щодо «приєднання України до Росії».[4]
Після відвідин тимчасово-окупованих територій України Панкратов-Чорний заявив:
Бандерівці і 20 років пропаганди триватимуть довго. Вони не заспокояться. Найцікавіше: печаль у чому - ці бандерівці, які виходять на площі з факелами, з фашистськими гаслами, — вони не хочуть працювати. Вони хочуть мати рабів, за рахунок яких будуть жити. Це - фашизм. Це страшне явище. І вони не заспокояться, поки їх не знищать. Як у Другій світовій війні — прийшли до Берліна і взяли Берлін[5]. |
Критика
ред.Через підписання листа на підтримку дій Володимира Путіна Панкратов-Чорний отримав обструкцію в Україні. Зокрема, у Чернівцях активісти пікетували знімання російського фільму за участю Панкратова-Чорного як актора[6]. Висловлює захоплення ДНР та ЛНР та поширює відомі російські пропагандистські штампи щодо «бандерівців» і «фашистів» в Україні[7].
Санкції
ред.Олександр Панкратов-Чорний підтримав напад Росії на Україну[1]. Національне агентство із запобігання корупції України виступило з ініціативою про введення проти нього міжнародних санкцій. В обґрунтуванні йдеться, що Олександр Панкратов-Чорний "є частиною російської пропаганди, відкрито підтримує політику кремля щодо України. Постійно поширює наративи відповідно до кремлівської пропаганди на підтримку дій Росії"[8].
У травні 2022 року Латвія заборонила в'їзд у країну через підтримку вторгнення Росії в Україну і виправдання російської агресії [9].
Вибрана фільмографія
ред.- 1978 — Сибіріада — Сашко
- 1983 — Моментальний знімок
- 1983 — Ми з джазу- Степан
- 1984 — Дій за обставинами!- Жора «Циркач», ст. лейтенант Петренко
- 1984 — Жорстокий романс — Іван Петрович Семенівський
- 1984 — І ось прийшов Бумбо... — Ахмет, дресирувальник слона Бумба з Казані
- 1984 — Перша Кінна — поранений червоноармієць
- 1984 — Шанс — міліціонер, черговий у відділенні
- 1985 — Батальйони просять вогню — майор-інтендант
- 1985 — Битва за Москву — капітан Кияшко
- 1985 — Зимовий вечір у Гаграх — Аркадій Грачов
- 1985 — Знай наших! — Прикажчик
- 1986 — Кур'єр — Степан Опанасович Макаров, головний редактор журналу «Питання пізнання»
- 1986 — Потрібні люди — директор ресторану Ігор Олександрович
- 1986 — Образа — водій автокрамниці
- 1986 — Привід
- 1986 — Я тебе ненавиджу — Юлік
- 1987 — Де знаходиться нофелет? — Геннадій, двоюрідний брат Павла
- 1987 — Забута мелодія для флейти — Саша, актор народного театру
- 1990 — «Десять років без права листування» — Коля «Татарин», двірник
- 1991 — Караван смерті — Іван Мар'їн
- 1994 — Зефір в шоколаді — Василь Кавун, капітан загону радянських десантників
Примітки
ред.- ↑ а б ВЗГЛЯД / Панкратов-Черный полностью поддержал спецоперацию России на Украине :: Новости дня. web.archive.org. 15 квітня 2023. Архів оригіналу за 15 квітня 2023. Процитовано 13 серпня 2024.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - ↑ Александр панкратов-черный: «павел глоба предсказал, что мы с игорем тальковым погибнем одновременно. И действительно, когда застрелили музыканта, я попал в страшную автокатастрофу». fakty.ua (укр.). Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ Деятели культуры России — в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму / Министерство культуры Российской Федерации (рос.)
- ↑ ТОП-10 найскандальніших російських акторів, які підтримали агресора Путіна [Архівовано 7 січня 2015 у Wayback Machine.]. ТСН. 1+1. 31.10.2014
- ↑ «Це страшно», - російський актор Панкратов-Чорний поскаржився на бандерівців в аеропорту, які забрали пилочку для нігтів, і запропонував захопити Київ. ВІДЕО
- ↑ У Чернівцях пікетували зйомки російського серіалу. 0372.ua. 18.09.2014
- ↑ Актер Панкратов-Черный встал на сторону террористов // YouTube
- ↑ Список кандидатів на санкції поповнили автор «російської весни» та ще понад 200 пропагандистів – НАЗК. nazk.gov.ua. Процитовано 13 серпня 2024.
- ↑ Латвия запретила въезд ещё 102 россиянам. Радио Свобода (рос.). 14 травня 2022. Процитовано 13 серпня 2024.