Олександрівка (Хустський район)

село в Хустському районі Закарпатської області (Україна)

Олекса́ндрівка — село в Хустській міській громаді у Закарпатській області в Україні. Колишня назва — Шандрово.

село Олександрівка
Олександрівка, Церква св. Параскеви 2010 (5764).jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Хустський район
Громада Олександрівська сільська рада
Код КОАТУУ 2125380201
Основні дані
Населення 2279
Площа 16 км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 90444
Телефонний код +380 31-42
Географічні дані
Географічні координати 48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д. / 48.13750° пн. ш. 23.51000° сх. д. / 48.13750; 23.51000Координати: 48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д. / 48.13750° пн. ш. 23.51000° сх. д. / 48.13750; 23.51000
Середня висота
над рівнем моря
260 м
Місцева влада
Адреса ради 90444, с. Олександрівка, вул. Миру, 112 , тел. 73-116
Карта
Олександрівка. Карта розташування: Україна
Олександрівка
Олександрівка
Олександрівка. Карта розташування: Закарпатська область
Олександрівка
Олександрівка
Мапа

CMNS: Олександрівка у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Перша згадка у 1455-році як Sandorfalwa. Село було заселено угорськими поселенцями у верхній частині потоку Секленце на початку 15 століття та належало родині Росалія Куна. Пізніше його власниками ставали інші угорські дворяни з родин Кемені, Реті, Толді та Шолосі.

Слава села на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу — сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води — ропи там не поменшало.

Церква святої ПараскевиРедагувати

Окрасою села є дерев'яна церква св. Параскеви П'ятниці, збудована у XV ст. і перебудована 1753 року.

Церква св.Параскеви та дзвіниця

Дві дерев’яні будівлі – церква св. Параскеви (XV ст. – 1753 р.) і розташована на захід від неї дзвіниця (XIX ст.) – ефектно завершують високий мальовничий пагорб у центральній частині села, посилюючи виразність навколишніх гірських краєвидів.

Церква в своїй основі має три послідовно розташовані по осі захід-схід зруби: прямокутний, витягнутий у поперечному напрямку бабинець, рівношироку з ним наву квадратної в плані форми та витягнутий у поздовжньому напрямку прямокутний вівтар. Центральний та східний зруби перекриті коробовим склепінням, а західний – плоскою стелею, причому приміщення бабинця та вівтаря помітно поступаються наві за висотою. Ця традиційна для української дерев’яної церкви структура внутрішнього простору ускладнена ззовні влаштуванням високої каркасної вежі над бабинцем, а також перепадом рівнів двосхилого даху над навою та трисхилого – над вівтарем. Завдяки цьому загальна композиція храму набула підкреслено асиметричного характеру, а головний акцент у сприйнятті споруди перемістився на її західний фасад. Крім послідовного нарощування об’ємів у західному напрямку, це досягнуто влаштуванням перед головним входом ажурної аркади-галереї на різьблених стовпчиках, а над нею (в основі вежі) – ще однієї аркади, трохи менших розмірів. Обидва елементи вирізняються тонким моделюванням форми та вишуканими пропорціями, логічно завершуючись у пластичному вінчанні західної вежі з аркадою-галереєю, підсябиттям і стрімким готичним шпилем з чотирма декоративними маківками біля його основи.

Довершеність архітектурних форм пам’ятки доповнюється декоративно-пластичним вирішенням інтер’єру, у якому провідна роль належить настінним малюванням нави, виконаним у 1779 р. майстром “Стефаном, маляром Теребельським”, а також монументальному чотириярусному іконостасу 17 – 18 ст. Зазначені особливості пам’ятки та її ефектне розташування серед навколишньої забудови дають змогу вважати її одним з найкращих зразків дерев’яних храмів хустської групи.

У середині XIX ст. стіну церкви прорізали. Вівтар, перекритий коробовим склепінням, відгороджено чотирирядним іконостасом.

У 1751 р. так описано церкву: “Дерев’яна з вежею в дуже бідному стані, скоро розпадеться. Образами якось прикрашена… Свічник один дерев’яний… Книги літургічні всі належать церкві… Посвячена св. Параскевії”. Відомо, що церкву переносили в межах села.

Пам’ятку відреставровано архітектором І. Могитичем у 1969 р.

Дзвіниця розташована на захід від храму і відіграє роль важливого акценту в архітектурно-просторовій організації ансамблю і всієї навколишньої забудови Це двоярусна, квадратна в плані споруда каркасної конструкції. В її основі та завершенні влаштовано дві традиційні аркади-галереї на стовпчиках. Своєрідне вінчання дзвіниці з додатковим заломом, як і певний схематизм у вирішенні її окремих елементів, свідчать про більш пізнє походження цієї споруди, цінність якої визначається насамперед її містобудівним значенням.

Церква св. великомучениці Параскевії. 1934.

Дерев’яну церкву споруджено у манері, характерній для православних церков 1920-х – 1930-х років. Головне приміщення з крилосами утворює в плані грецький хрест. Невелика вежа на західному фасаді увінчана дещо масивною грушеподібною банею. Приміщення при вході добудували пізніше.

ГалереяРедагувати

Відомі уродженціРедагувати

ПосиланняРедагувати