Октавіан Регнер фон Бляйлебен
Октавіан Регнер фон Бляйлебен намісник і президент Буковини (1 жовтня 1904 — 15 грудня 1911 рр.).
| Октавіан Регнер фон Бляйлебен | |
|---|---|
 | |
| Народився |
23 листопада 1866[1][2][3] Брно, Землі Богемської Корони, Австрійська імперія[1][2] |
| Помер |
12 серпня 1945[1][2][3] (78 років) Dietachd, Штайр-Ланд, Верхня Австрія, Австрія[1] |
| Країна |
 Австрія |
| Діяльність | правник |
| Alma mater | Віденський університет |
| Науковий ступінь | доктор праваd[1] |
| Титул | барон |
| Нагороди |
 |
Його правління характеризується неухильним служінням інтересам правлячої династії; абсолютне забезпечення вірнопідданства і законопослушності в краї; про нього преса писала:
|
...вміє кожну політичну партію задовільнити ... хто мав спосібність приглядітися до політичної і урядової роботи Блейлебена, мусив запримітити, що барон Бляйлебен ходив все поміж дощ і жив тільки із сьогодні на завтра, зважаючи єдино на свою власну особу, щоб на всім вийти добре... | 
|
Яскравим підтвердженням політики намісника є слова сказані ним при вступі на посаду Буковинського крайового президента у 1904 році:
|
|
...першим моїм стремлінням буде переконати край про те, що зміна осіб не є рівнозначною зміною системи... |
|
Удосконалив жандармерію(1902 р.) вона поділялась на 5 відділень, у складі яких було 94 пости і 356 чол. особливого складу. Активно намагався перешкоджати діяльності «Вільнодумного союзу», якому (спільно з представниками єврейської громади) вдалося добитися ухвалення принципово нового виборчого закону (1909—1910). Не визнавав виборів на основі загального, прямого й таємного голосування[4].
| Попередник: | Президент Герцогства Буковина | Наступник: |
| Конрад цу Гогенлое | Рудольф фон Меран |
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Deutsche Nationalbibliothek Record #1027526527 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ а б в Encyklopedie dějin města Brna — 2004.
- ↑ Буковина. Визначні постаті: 1774—1918 : (Біографічний довідник) / Авт.-упоряд. О. М. Павлюк. — Чернівці: Золоті литаври, 2000.— С. 13