Огій Степан Олександрович

український скульптор

Степан Олександрович Огі́й (8 грудня 1918, Могилів — 1 лютого 2006, Дніпропетровськ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1964 року.

Огій Степан Олександрович
Народився 8 грудня 1918(1918-12-08)
Могилів, Україна
Помер 1 лютого 2006(2006-02-01) (87 років)
Дніпропетровськ, Україна
Країна  УНР
 СРСР
 Україна
Діяльність скульптор
Alma mater Дніпропетровське художнє училище (1940)
Вчителі Жирадков Олексій Іванович і Погрібняк Микола Степанович
Учасник німецько-радянська війна
Членство Спілка радянських художників України
Військове звання червоноармієць
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За бойові заслуги» медаль «За бойові заслуги»

Біографія ред.

Народився 8 грудня 1918 року в селі Могилеві (нині Дніпровський район Дніпропетровської області, Україна). 1940 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, де був учнем Олексія Жирадкова, Миколи Погрібняка. У 1940—1941 роках навчався у Київському художньому училищі.

Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у стрілецьких підрозділах, червоноармієць. Нагороджений двома медалями «За бойові заслуги» (29 серпня 1944; 15 червня 1945)[1], орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[2].

З 1951 року працював скульптором Дніпропетровських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР. Мешкав у Дніпропетровську в будинку на вулиці Зимовій, № 10. Помер у Дніпропетровську 1 лютого 2006 року.

Творчість ред.

Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт:

станкові скульптури
  • «Арфістка» (1950);
  • «Окопна правда» (1960);
  • «Монтажник» (1960);
  • «Ланкова» (1961);
  • «Сліпа» (1961);
  • «А тепер учитися» (1963);
  • «Шляхами вій­ни» (1964);
  • «Шевченко, Чернишевсь­кий, Добролюбов» (1964);
  • «Думи солдатські» (1967);
  • «Вісті з Великої землі» (1967);
  • «Петро Чайковський» (1970);
  • «Солов'ї, солов'ї…» (1972);
  • «Електрозварник» (1973);
  • «Доярка» (1973);
  • «Герой Соціалістичної Праці механізатор М. Чорний» (1981);
  • «Сапер» (1982);
  • «Врожай» (1984);
  • «Професор В. Власенко» (1985);
  • «Народні месники» (1985).
монументальні роботи
 
Пам'ятник Галині Романовій.
 
Пам'ятник Іллі Мечникову.
 
Погруддя Володимира Корнілова.
  • пам'ят­ник підпільниці Галині Романовій у Кам'янському (1965; разом з Георгієм Левчуком)[3];
  • стела «Володимир Ленін» у Дніпрі (1967, разом з Георгієм Левчуком)[3][4];
  • пам'ят­ник Іллі Мечникову у Дніпрі (1972, разом з Георгієм Левчуком)[3];
  • погруддя віцеадмірала Володимира Корнілова в Севастопольському парку Дніпра (1973, разом з Георгієм Левчуком)[5];
  • меморіальна дошка пам'яті Олександра Пушкіна у Дніпрі (1976, разом з Георгієм Левчуком)[3];
  • пам'ят­ник Герою Радянського Союзу льотчику А. Головіну у Дніпрі (1976, у співавторстві);
  • пам'ятний знак на честь Євгена Вучетича у Дніпрі (1976, у співавторстві);
  • пам'ят­ник Герою Радянського Союзу льотчику А. Чиркову у Дніпрі (1977, у співавторстві);
  • меморіальна дошка на місці розстрілу 10-тисячної демонстрації залізничників 1905 року у Дніпрі (1977, разом з Георгієм Левчуком)[3].

Брав участь в обласних, всеукраїнських мистецьких виставках з 1946 року. Персональні виставки відбулися у Дніпропетровську у 1968 та 1979 роках (обидві — ювілейні).

Роботи зберігаються у Дніпровському художньому музеї.

Примітки ред.

Література ред.