Im Igor Velykyy

Ласкаво просимо!

Основні засади Вікіпедії	Ласкаво просимо до україномовної Вікіпедії, Im Igor Velykyy!
Для чого ми розвиваємо Вікіпедію	Вітаємо Вас як нового учасника україномовного розділу Вікіпедії. Сподіваємось на плідну співпрацю з Вами над спільним відкритим проєктом. Зверніть увагу на наріжні принципи участі: сміливо редагуйте, а в конфліктних ситуаціях, якщо такі виникнуть, завжди розраховуйте на добрі наміри опонента. Можете скористатися шпаргалкою, якщо Ви ще не знайомі з основами вікірозмітки. Якщо виникли запитання щодо проєкту або потрібні якісь підказки, пошукайте відповідь на сторінці Довідки. Якщо відповіді на Ваше питання там немає, поставте його у нашій Кнайпі чи комусь із постійних дописувачів. Кнопка вставки підпису у вікні редагування На сторінках обговорень бажано ставити автоматичний підпис за допомогою чотирьох тильд (~~~~) або за допомогою позначки підпису у вікні редагування (зображено на малюнку). У статтях, написаних або редагованих Вами, підпис не ставиться. Ви також можете розповісти про свої інтереси на сторінці інтересів користувачів. Якщо у Вас виникнуть додаткові питання, можете звернутися за порадою до будь-якого користувача з цієї категорії. Бажаємо успіхів та якнайбільше творчого задоволення! Irrespective of your language skills, you are welcome to create your own user page, add interwiki links, upload images, correct data, discuss problems, communicate & cooperate with the community. Please, use language templates from Вікіпедія:Вавилон or create your own ones. You can ask for our help on the Community Portal (help).
Як створити статтю
Як редагувати статті
Ілюстрування статей
Потренуйтеся тут!
Правила і настанови
Стиль оформлення статей
Авторські права
Довідка
Користувачі, що допоможуть Вам
Словничок вікітермінів

-- Automatic welcomer (обговорення) 11:57, 16 лютого 2021 (UTC)

Попередження!

Ваші дії суперечать правилам Вікіпедії і розцінюються як вандалізм. За систематичне порушення правил до Вас можуть бути застосовані заходи адміністративного характеру, включаючи повну заборону доступу до редагування сайту. Сподіваємось, що до цього не дійде. Можливо, Ваша деструктивна діяльність є наслідком незнання правил та цілей проєкту. У цьому разі настійно радимо Вам ознайомитися з ними. Якщо у Вас виникли запитання про проєкт, скористайтеся системою допомоги. Якщо Ви не знайшли в ній відповіді на ваше запитання, поставте його на форумі проєкту. Примітка: не рекомендується вилучати попередження, які ще не втратили актуальність, тому що у деяких випадках це може розцінюватися як порушення правил Вікіпедії.

--yakudza 21:16, 7 липня 2023 (UTC)

Хто перевертач прапора?

30.10.19

Національний музей історії України виставив на огляд відвідувачів новинку (експонат тижня!) – жовто-блакитну нарукавну пов’язку Організації українських націоналістів 1940 року. Цей факт можна було б не помітити, якби… Річ у тім, що автори, які розповідають про ці символи, нібито стоять не на ногах, а на голові. У тексті з кількох абзаців двічі наголошується, що перед нами не жовто-блакитна річ, а синьо-жовта. Автори тексту, очевидно, вважають, що саме таке, а не інакше, поєднання кольорів робить ту пов’язку національним символом, який шанували оунівці.

До чого це я веду. А до того, що всі дотеперішні дискусії довкола поєднання кольорів на нашому національному прапорі вигравали перевертачі, яких виявлялося більше від людей із непохитною позицією.

Зорі опустили в пшеницю

В Україні ніхто не сперечається, що утвердження українського національного прапора невіддільне від українського національного відродження в Галичині та Буковині 1848 року. Ще тоді кольори прапора тісно пов’язували з кольорами герба Галицько-Волинської держави (Руського королівства) – золотого лева на блакитному полі, який з’явився в другій половині XIII століття.

Певне, ніхто не сумнівається у правильності рішення Головної Руської Ради, яка діяла у Львові під час революції в Австрійській імперії з метою оборони прав українського населення, від 18 травня 1848 року, що “знамя земли рускои тутейшои єсть левъ, а цветы руски жовтый и синый”.

А от подальші події вносять сум’яття. Ось як учасник Собору руських вчених у Львові 19-26 жовтня 1948 року Яків Головацький пояснює символіку кольорів національного прапора: “Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить”. Кому не ясно, що “зорі”, “ясне світло” – вище “синього неба” – “душі щирого русина”.

Проте опис ним же порядку розміщення кольорів на прапорах, що були на цьому ж Соборі, суперечить наведеним символам: “Першій разъ Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. Под образомъ державного монарха спочило две, хоругви синожовти <…> окна и столпы украшени були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы”.

Що ж трапилось з галицькою елітою за п’ять місяців, протягом яких “знамено руської землі” змінилося з “жовто-синього на синьо-жовте”, а “зорі”, “ясне світло, до якого треба стремитися” опинилися під “душею (тобто під ногами) щирого русина”?

Голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило цей факт пояснює дуже просто. Виявляється, на місцях складно було виготовляти національні хоругви з зображенням жовтого лева на синьому полі особливо під час масового творення загонів національної гвардії у липні-вересні 1948 року. Відтак було поширено простіші у виготовленні прапори з двох рівновеликих горизонтальних смуг, синьої та жовтої. А чому не жовтої і синьої? На це запитання професор відповіді не дає.

А от історики Костянтин Голомозда та Олег Поплавський твердять, що зміна кольорів на прапорі галичан пов’язана з метаморфозами в Головній Руській Раді в червні 1848 року, коли австрійською владою було знято з ратуші Львова щойно затверджений і вивішений жовто-блакитний прапор: “Головна Руська Рада – перша політична організація підкарпатських русинів, яка бачила Галичину лише в складі Австро-Угорської імперії, налякавшись, швидко відмежувалася від українського прапора в “державному” форматі, заявивши про підняття українських прапорів над Львовом – “то не Русины оучинили, и наветъ не знають, кто тое оучинивъ”. Відтак, зазначає дослідниця української національної символіки Любов Безкоровайна, Головна Руська Рада у жовтні 1848 року як автономна одиниця в складі Австрійської імперії, оголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі й синьо-жовтий прапор, адаптований до прапора Нижньої Австрії.

Метаморфози з законами та законотворцями

У 1917 році Українська Центральна Рада також пробувала узаконити порядок кольорів національного прапору. Так, 29 грудня 1917 року відбулося засідання Генерального Секретаріату, під час якого його учасники схвалили доповедений генеральним секретарем морських справ УНР Дмитром Антоновичем проєкт Тимчасового Закону про флот Української Народної Республіки, у другому й третьому пункті якого було сказано, що прапорами Українського військового та торговельного флоту є полотнище у двох – жовтому та блакитному кольорах. Цей проєкт Генеральний Секретаріат постановив винести на розгляд Центральної Ради.

Але подальші події розгорнулися більш ніж дивно. Газета “Нова Рада”, яка ретельно фіксувала кожне засідання Центральної і Малої Ради, 16 січня 1918 року повідомила, що 13 січня воно розпочалося о 9 годині вечора і тривало до 12 години ночі під головуванням Михайла Грушевського за участі великої кількості депутатів і публіки. На ньому розглядалась ціла низка так званих дрібних законопроєктів, серед яких був і про чорноморський військовий та торговельний флот, де, як уже зазначалося, ішлося про прапори флоту. Однак про дискусію і зміни до цього проєкту газета не повідомляла, хоча детально виклала хід суперечок довкола звіту мирної делегації на переговорах у Бресті. Звідси логічний висновок: якщо й був ухвалений Малою радою у цей день законопроєкт про флот, то він, очевидно, не містив жодних змін.

Водночас деякі історики – апологети синьо-жовтого прапора – посилаються на нібито затверджений Центральною Радою 14 січня 1918 року тимчасовий закон про флот УНР, який нарешті врегулював порядок кольорів на прапорі: блакитно-жовтий. Але, як свідчить хроніка подій, 14 січня 1918 року засідань не було. На цей день припала перерва між восьмою і дев’ятою сесіями Центральної Ради та Малої ради. Очевидно, зважаючи на цей факт, упорядники двотомника “Українська Центральна Рада. Документи і матеріали”, який побачив світ у київському видавництві “Наукова думка” у 1997 році, не опублікували “Вимітки з протоколу засідання Центральної Ради”, де сказано, що Центральна Рада 14 січня 1918 року ухвалила тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки, другий і третій пункт якого вже наголошували на новому порядку кольорів прапора: зверху – блакитний, знизу – жовтий. Низка дослідників на підставі порівняльного аналізу документів, часу ухвалення їх та підписів під ними вважають, що ухвала Центральної Ради від 14 січня 1918 року підроблена.

Учасник визвольних подій 1917-1921 років, український геральдист і вексилолог Микола Битинський у своєму нарисі “Українські військові прапори і корогви” зазначає, що тоді “кожен уживав державний герб, а особливо прапор, де хотів і як хотів. А це викликало хаос. <…> Означування порядку національних барв у прапорі брав на себе і вирішував або сам командир частини з власного погляду і розуміння, або вирішував це питання джура чи якийсь підстаршина, якому доручалося спорудити або вивісити прапор”.

Ясності щодо порядку кольорів на національному прапорі не внесла й Верховна Рада України, яка стикалася з цим питанням. Наприклад, на позачерговому засіданні сесії 24 серпня 1991 року було складено протокол №2 про внесення національного українського жовто-синього прапора до зали засідань Верховної Ради. У ньому, зокрема, сказано, що народний депутата України Роман Лубківський запропонував внести національний український жовто-синій прапор і встановити його в приміщенні та на куполі Верховної Ради. Але насправді було внесено й піднято над приміщенням Верховної Ради не жовто-синій, а синьо-жовтий прапор.

В українському парламенті ви не знайдете ні автора проєкту Постанови “Про Державний прапор України”, яка ухвалена 28 січня 1992 року, ані інформації про попередній розгляд її в Комітетах, ані пояснень, чому саме синьо-жовтий колір обрано для Державного прапора.

Усе це спонукало патріотично налаштовану громадськість України утворити рух за повернення історичного національного прапора. Ініціаторів та активістів цього руху низка відомих істориків охрестила перевертачами прапора та провокаторами. Однак низка фактів доводить, що такими є не вони.

Слава Україні! --Im Igor Velykyy (обговорення) 21:26, 29 січня 2024 (UTC)

НАЙСТАРІШИЙ ЗБЕРЕЖЕНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ СТЯГ ВИЯВИВСЯ ЖОВТО-БЛАКИТНИМ

До 30-річчя Державного прапору України у Національному музеї історії України у Другій світовій війні представили найстаріший збережений прапор України в національних кольорах. Цей стяг був свідком перших кроків України на шляху розбудови власного війська та державності.

Експозиція відкрита для відвідувачів до кінця травня, за адресою музею: м.Київ, вул. Лаврська, 19

Цей жовто-блакитний стяг використовувався 105 років тому, під час проведення ІІ Всеукраїнського військового з’їзду 5-10 (18-23) червня 1917 року, а нині зберігається у Нью-Йорку.

Одним із 2500 делегатів з’їзду був полковник армії УНР, політичний діяч Володимир Кедровський. Він зберіг раритет, а його син Юрій передав пам’ятку на зберігання до скарбниці Українського музею у Нью-Йорку.

«Прапор гарно зберігся, бо Володимирові Кедровському вдалося виїхати у Сполучені Штати ще в 1923 році. Відтоді реліквія зберігалась у добрих умовах і не зазнала долі переміщених культурних цінностей періоду Другої світової війни. Кольори (особливо синій) вицвіли, тому автентичний колір прапора можна побачити на його внутрішніх частинах. На цьому прапорі синій колір міститься знизу, а жовтий — згори», пишуть  лише деякі українські ЗМІ.  Та й ці, щоб полегшити біль у маніпуляторів із секти «антиперевертунів», в повідомленнях зазвичай додають, що це мовляв «нетипово для тих часів». Що теж є відвертою маніпуляцією, адже це якраз було дуже типово, через що ми в спогадах частіше зустрічаємо згадки про «жовто-блакитні» стяги того періоду, і майже ніколи не зустрічаємо згадок про «синьо-жовті».

До речі, багато неомарксистських пропагадистських ресурсів взагалі не згадали послідовність кольорів у цієї національної реліквії.

А особливо кіпіанівський лівацький пропагандистський ресурс, який нахабно обізвав цей стяг «синьо-жовтим». При цьому кіпіанівські неокомсомольці посилалися як на джерело на сайт «Діло», де сама стаття навіть називалася «До Києва привезли найстаріший жовто-блакитний прапор».

Але й в тій статті на сайті «Діло», не обійшлося без маніпулятивної інформації. Адже присутнє твердження: «І ще про одну відмінність розповів директор музею і куратор виставки «За волю України!» Юрій Савчук: кравець переплутав кольори місцями, тож жовтий був зверху». Цікаво, пан директор здійснив спіритичну комунікацію з духом кравця, чи із замовниками в цього кравця? Таку маячню зазвичай заявляють особи з дуже серйозним виразом обличчя.  

Відтак ще раз нагадаю те, що вже писав: як жовто-блакитний не є «перевернутим», так само і синьо-жовтого ніхто не перевертав. Обидва вони є українськими національними символами, під якими боролись за Незалежність України не лише у XX-му, але і в XXI-му столітті. Так само як і червоно-чорний стяг, або блакитний із золотим тризубом (з мечем в центральному зубі) ОУН є символами боротьби за Волю України. Просто лише один з цих стягів затверджений як український національний державний символ, і ми повинні ставитись до цього факту з належною повагою. Та при цьому не опускатися до того, щоб інші національні символи якось обзивати, особливо «перевернутим» жовто-блакитний стяг під яким боролася за Незалежність України ще армія УНР, а в Другу світову війну, у вересні 1941 року, такі жовто-блакитні стяги як символ УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця, були освячені в Олевську на Житомирщині. І звісно, не опускатися до рівня гейпарадобєсних кіпіанів і їх неокомсомолу щоб нахабно брехати, називаючи жовто-блакитний стяг синьо-жовтим.

Микола Ляхович експерт з питань Ціннісне формування української національної громадянської ідентичності в системі Національно-патріотичне виховання. --Im Igor Velykyy (обговорення) 21:27, 29 січня 2024 (UTC)

І не смійте називати мене вандалом. Це стаття у вікі про жовто блакитний прапор є вандалізмом. Її слід видалити. Бо я краще повірю рідному дідові ніж теперішнім псевдо науковцям. Наш стяг був жовто блакитний з жовтим зверху і блакитний знизу. І коли на нього пролилася кров січовиків він став червоно чорний. І аж ніяк не чорно червоний.

Саме так виник червоно чорний прапор. І це, як казав дідусь є головним доказом розміщення барв.

Як не вірите проведіть експеримент. Занурте синьо жовтий прапорець у підфарбовану харчовим червоним барвником воду. Вмить зрозумієте яке правильне розміщення барв.

Щасти. --Im Igor Velykyy (обговорення) 21:43, 29 січня 2024 (UTC)