Ласкаво просимо до україномовної Вікіпедії!

ред.

Якщо Ви початківець, то пропонуємо переглянути деякі корисні поради:

Сподіваємося, що Ви візьмете участь у подальшій роботі нашого спільного відкритого проекту не тільки як читач, але і як дописувач.

 


На сторінках обговорень бажано ставити автоматичний підпис за допомогою чотирьох знаків (~~~~), або за допомогою позначки підпису в вікні редагування. У статтях, написаних або редагованих вами підпис не ставиться.

Якщо виникли запитання про проект, пошукайте відповідь на сторінці Вікіпедія:Довідка. Якщо відповідь на Ваше питання там відсутня, поставте запитання у Кнайпі чи комусь із постійних дописувачів. Ви також можете розповісти про свої інтереси на сторінці Вікіпедія:Інтереси учасників.

Бажаємо успіхів та якнайбільше творчого задоволення! Якщо Вам необхідна допомога для перших кроків зверніться до користувачів, що є в Категорія:Користувачі,_що_допоможуть_новачкам або ж можете замістити оголошення на порталі спільноти (Кнайпа). Якщо у Вас є якісь цікаві вісті, пов'язані з Вікіпедією, Ви можете подати їх у Шаблон:Новини спільноти

P. S. Regardless of your languages skills, you are welcome to create your own User Page, link your UkrWiki user page or other pages of this project to Wikipedia projects in other languages, upload images, correct data, discuss problems, communicate & cooperate with the community. Please, use language templates from Вікіпедія:Вавілон or create your own.
You can ask for further help at the help desk of the community portal --AS 16:41, 1 жовтня 2008 (UTC)Відповісти

Парономазія

ред.

Парономазія (грец. παρονομασία — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Це явище можна також витлумачити так – це система парадигматичних відношень між подібними в плані вираження різнокореневими словами, яка реалізується в конкретних текстах шляхом зближення паронімів в потоці мовлення, завдяки чому виникають різноманітні ефекти семантичної близькості або, навпаки, протиставленості паронімів. Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з тієї причини, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі ж парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів. Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. Глибокий звуковий повтор, що тяжіє до пароніміїі переходить поступово в неї стає одним із найпоширеніших способів оновлення мови поетичного тексту вже на початку двадцятого століття. В українській поезії доцільно згадати Богдана-Ігора Антонича, Павла Тичину, у поезії яких використання такого смислового і звукового ефекту набуло значного поширення. Звукова подібність слів починає усвідомлюватись як їхня смислова близькість, що сприяє експресивності поетичної мови, створенню звукових метафор та звукообразів.

 Власне, самі паронімічні явища почали досліджувати приблизно в шістдесятих роках двадцятого століття, тому це питання залишається ще доволі дискусійним.

Терміни парономазія, паронімічна атракція та паронімія ми вважаються синонімічними, під ними розуміють процес смислового зближення слів на основі їхньої звукової подібності (поширення фонетичної подібності на семантику слів). В процесі аналізу поетичного тексту деякі дослідники вирізняють прийом подібний до паронімії (паронімічної атракції) – поетичну етимологію. Межа між ними надто нетривка і залежить від суб’єктивних моментів сприйняття. Дослідники зазначають, що поетична етимологія – це навмисне переосмислення слова, яке пов’язане з авторським трактуванням, а паронімічна атракція (парономазія) – контекстуальне смислове зближення неспоріднених, але фонетично подібних слів. Хоча існує думка, що стилістичний ефект паронімії ґрунтується не тільки на звуковій подібності між словами, а й на набутті цими словами нових значень у процесі їхнього поєднання, створенні нових асоціативних рядів. Тому часто терміни «поетична етимологія» і «паронімічна атракція» не розмежовуються. Це питання не є досить розробленим в науковій літературі, тому точної межі між етимологією і паронімією ще не проведено. Існує ще таке явище як кореневий повтор, яке не всі насмілюються визначити як вияв паронімії. Адже явище кореневого повтору ґрунтується на співставленні однокореневих слів, тоді як явище паронімії – на спільності омофонних сегментів квазі- або псевдоморфем, які не виявляють граматичних чи словотвірних значень, а лише підтверджують ступінь подібності зіставлюваних слів. В контексті питання про паронімію необхідно виділити ступінь звукової близькості між словами. Критерієм можуть бути два спільні приголосні, але не завжди. Співпадіння голосних не є обов’язковим. Відповідно, ступінь паронімічної близькості прямо пропорційний кількості складів, тобто він зростає в залежності від цієї кількості. Деякі дослідники (зокрема А.Критенко) виділяють мінімальну паронімію (що межує з непаронімією) та максимальну (що межує з омонімією, а в деяких випадках і переходить в неї). Семантичний, стилістичний та експресивний ефект паронімії є відчутним лише в певних межах віршованого простору. В.Григор’єв розрізняє “справжню” паронімію, яка не виходить за межі двох рядків та “розсіяну”, тобто атракцію на відстані, яка може поєднувати навіть початок і кінець поезії. Григор’єв також зазначає (щоправда, цю тезу він висуває щодо російської поезії), що в історії поетичного мистецтва було два періоди активізації паронімії як стилістичного прийому – це десяті і двадцяті роки двадцятого століття, та шістдесяті. Другу частину цієї тези можна препарувати і до історії української поезії. Можливо, з появою цілої плеяди молодих письменників “шістдесятників”, паронімія набула тих функцій і властивостей, характерних власне для цього стилістичного засобу, перестала бути спорадичним явищем в українській літературі. Можливо, для активізації цього прийому були не тільки “художні” причини, а й політичні. Звукові і смислові можливості паронімії відкривали нові горизонти для поезії. З її допомогою можна було сказати набагато більше, бо паронімічні атраканти ховали в собі смисли, які не могли бути потрактованими односторонньо чи буквально. Активізація цього прийому могла бути пов’язана також з прагненням до оновлення стилістичних можливостей української мови, віднайдення в ній додаткових ресурсів. І паронімія стала прекрасною помічницею у цій справі. Адже паронімічний фонд української мови вдасться вичерпати дуже нескоро. Більш того, можна сказати, що він майже невичерпний. На думку А.Критенка, навіть найслабша паронімія може дати сильний художньо-стилістичний ефект, а “словник нашої мови є одночасно словником паронімів, укладеним за алфавітним порядком”. Цілком впевнено можна говорити про усвідомлене використання паронімії у творчості Ліни Костенко. Паронімічний контекст у її поезіях містить в собі образне мотивування зближення паронімів і забезпечує їм функціонально-смислове навантаження в рамках поетичного фрагменту. Це означає, що якщо схожі за звучанням слова здатні створювати нові семантичні поля, активізувати приховані смисли, то вони дійсно є поетичними атракантами. Бо в іншому разі паронімія залишається на рівні глибоких звукових повторів, а паронімічний ефект зводиться до гри словами, тобто формальним компонентом. Паронімія є характеристикою ідіостилю і Василя Симоненка, і Івана Драча, і Бориса Олійника. Тобто всіх тих людей, поетичний стиль яких далекий від “канонічного” стилю цієї епохи, які були новаторами в українському мистецтві поезії, своєрідною новою хвилею в літературі. Мова йде не про модерністські експерименти з формою вірша, що не є характерним для Ліни Костенко (хоч знаходить широкий вияв у Івана Драча), а власне про нове осмислення цими поетами можливостей художнього слова. Між римованими паронімами можуть утворюватися асоціативні поля. Адже рима є конденсатором поетичної енергії, яка свідчить як про широту словникового діапазону даного поета, так і про гнучкість, багатство, широкі смислові відтінки в мові. А функція паронімії – концентрація уваги читача на співвідношення пари слів як одиниць, що протиставлені іншим словам тексту і мають власне значення, і власне звучання. Римовані пароніми мало досліджені в сучасному мовознавстві, бо деякі вчені не хочуть визнавати пари слів-рим власне паронімічними атракантами. Але така теза має слушність тільки в тому випадку, якщо паронімія не є конструктивним і структурним принципом творення тексту. Щодо питання патронімічної атракції, то тут слушною є думка Д. Самойлова, що найменшою одиницею найзагальнішого смислу (смислу-відчуття) стає фонема. Цю тезу можна віднести і до випадків неримованої паронімії, але при розгляді її римованих зразків вона стає особливо слушною. Чим більша звукова близькість між словами, тим ширшою буде і смислова. Загалом, питання паронімії є дуже актуальним для сучасного мовознавства та літературознавства, адже у деяких науковців (зокрема, О. Вишнякової) навіть терміни паронімія і парономазія є не дуже співвідносними. Та всі залишаються єдиними в тій думці, що у стилістичній функції паронімія не позбувається основної своєї характеристики як засобу для творення нових семантичних та асоціативних полів між близькими і чужими за значенням словами, конструювання нової етимології слова, чи відтворенні давно забутої.

Не бажаєте перенести парономасію в статтю ?

ред.

Перепрошую, ви свідомо пишете про парономасію на сторінці обговорення користувача ? __Статті__ Парономазія поки не існує. Не бажаєте створити ? --Movses

Порушення авторських прав у статті Парономазія

ред.

Дякуємо, що ви зробили свій внесок у статтю Парономазія, але, на жаль, ми не можемо його прийняти, тому що цей текст захищений авторськими правами і є скопійованим без змін із сайту http://lwww.bestreferat.ru/referat-90241.html. Як явне порушення авторських прав ми змушені будемо видалити ваш внесок у статтю Парономазія.

Якщо ви впевнені у тому, що стаття не порушує авторські права, або у вас є дозвіл від власника авторських прав на те, щоб вільно поширювати матеріал статті на умовах ліцензії GFDL, ви можете написати про це на сторінці обговорення статті або на сторінці Вікіпедія:Відновлення вилучених сторінок.

Якщо ви є автором даної статті, але розмістили її на власному веб-сайті раніше, то просто помістіть на сайті наприкінці сторінки зі статтею повідомлення "Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії GNU FDL", після чого можете сміливо подавати заявку на відновлення статті, і вона буде відновлена.

Ви також можете переписати зміст чужого тексту своїми словами й дати посилання на сайт із докладнішим описом — NickK 14:18, 4 листопада 2008 (UTC)Відповісти

Ваш обліковий запис буде перейменовано

ред.

08:41, 20 березня 2015 (UTC)

Обліковий запис перейменовано

ред.

00:34, 23 квітня 2015 (UTC)