Німецька Південно-Західна Африка

Німе́цька Півде́нно-За́хідна А́фрика (нім. Deutsch-Südwestafrika) — колонія Німеччини в Африці з 1885 по 1915[1], хоча Німеччина офіційно не визнавала втрату цієї території до Версальського договору 1919. (сучасна Намібія).

Deutsch-Südwestafrika
Німецька Південно-Західна Африка
Колонія
1884 — 1915 Південно-Західна Африка
Прапор Герб
Прапор Герб
Південно-Західна Африка: історичні кордони на карті
Південно-Західна Африка: історичні кордони на карті
Зелений: Німецька Південно-Західна Африка
Сірий: Інші німецькі володіння в Африці
Чорний:Німецька імперія (кордони 1911)
Столиця Віндгук (з 1891)
Мови
Релігії християнство
корінні вірування
Державний устрій Колонія
Губернатор
 - 1898—1905 Теодор фон Лойтвайн
 - 1905—1907 Фрідріх фон Ліндеквіст
 - 1907—1910 Бруно фон Шукман
 - 1910—1915 Теодор Зайтц
Історичний період Колоніальний розподіл Африки
 - Початок колоніальної окупації Німецькою імперією 7 серпня 1884
 - Геноцид 1904-1907
 - Південно-Африканський Союз фактично окупував німецьку Південно-Західну Африку 1915
 - Версальський договір 28 червня 1919
Площа
 - 1912 835 100 км2
Населення
 - 1912 250,000 л.
Валюта марка Німецької Південно-Західної Африки
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Німецька Південно-Західна Африка

Цей терен Африки розпочали колонізувати європейці порівняно пізно — лише в 1878 Велика Британія приєднала Волфіш-Бей до Капської колонії. У 1883 німець Адольф Людериц викупив узбережжя в одного з місцевих вождів. Після переговорів все узбережжя, виключаючи Волфіш-Бей, відійшло до Німеччини, а в 1884 Велика Британія визнала всю територію до 20-го меридіана пд.ш. сферою німецького впливу. Так була сформована колонія Німецька Південно-Західна Африка. У 1890 Німеччина отримала вузьку смужку землі на північному сході (т. зв. «смуга Капріві»).

Німецький Південно-Західна Африка мала тільки одну німецьку колонію, яка привернула значну кількість німецьких переселенців. Німці мігрували сюди головним чином з економічних причин, у пошуках діамантів і міді, обробляти землю. У 1902 серед 200 тисяч. мешканців було 2595 німців, 1354 африканерів і 452 британців. На 1914 було дев'ять тисяч німецьких поселенців.

У 1903 під керівництвом Самуеля Махареро гереро підняли повстання, убивши більше сотні німецьких поселенців. Німеччина направила до Південно-Західну Африку 14 000 солдатів на чолі з генералом Лотаром фон Трота, який оголосив, що всі гереро повинні бути вигнані з країни. У битві біля Ватербергу гереро зазнали тяжкої поразки. Ті, що вижили спробували дістатися через пустелю Калахарі в британське володіння Бечуаналенд: Велика Британія обіцяла дати гереро притулок, якщо вони не будуть продовжувати повстання. Багато хто загинув, не витримавши цього переходу.

За даними 1905 , коли німці провели перший перепис населення, в Південно-Західній Африці залишалося близько 25 000 гереро, в основному жінки і діти. Вони були поміщені в концентраційні табори, подібні тим, що англійці влаштовували в часи війни проти бурів. Безліч гереро загинуло через жахливі умови і рабську працю. На час закриття таборів у 1908, за різними оцінками, було знищено від 50 до 80 % всіх гереро.

Незабаром після придушення повстання гереро проти німців виступили нама. Їх лідерами були Хендрік Вітбоой і Якоб Моренга. Бойові дії тривали до березня 1907, коли було підписано мирну угоду (хоча Моренга вів партизанську війну і пізніше). Оцінки чисельності нама, загиблих під час повстання, сильно коливаються: ймовірно близько 40 000.

Коли почалася Перша світова війна, на територію Німецької Південно-Західної Африки вступили війська Південно-Африканського Союзу, який був тоді британським домініоном. Їх перевага була значною і німецької частини самооборони могли лише спробувати затримати захоплення всього терену країни. Німецькі війська капітулювали 9 липня 1915. Полонені німецькі переселенці були поміщені в концентраційні табори поблизу Преторії і Пітермаріцбурзі. Південноафриканська армія незрівнянно перевищувала німецькі сили самооборони, тому останні не надавали особливого опору. 9 липня 1915 Віктор Франке, командир останнього німецького загону самооборони, капітулював поблизу Хораба.

За Версальським мирним договором 1919 року вся територія Німецької Південно-Західної Африки перейшла під управління Південно-Африканського Союзу за мандатом Ліги Націй. Але Південна Африка після закінчення дії мандата до 1994 зберігала за собою територію Південно-Західної Африки як колонію.

У сучасній Намібії є ще залишки німецької колонізації: географічні назви, будівлі й підприємства. До 1990 року німецька мова була офіційною мовою Намібії, сьогодні має статус мови національної меншини — її використовує його близько 30 тисяч. мешканців. Наразі тут близько 20 тисяч нащадків німецьких поселенців.

Губернатори

ред.

Примітки

ред.
  1. German South West Africa. Away from the Western Front (брит.). Процитовано 12 травня 2023.

Див. також

ред.

Посилання

ред.