Відкрити головне меню

Ня́нчине — село в Україні, в Білокуракинському районі Луганської області. Населення становить 198 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мирненська сільська рада. Площа селища 229,1 га[2].

село Нянчине
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Білокуракинський
Рада/громада Мирненська сільська рада
Код КОАТУУ 4420988209
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1947 р.
Населення 198[1]
Площа 0,78 км²
Густота населення 253,85 осіб/км²
Поштовий індекс 92212
Телефонний код +380 6462
Географічні дані
Географічні координати 49°45′43″ пн. ш. 38°42′29″ сх. д. / 49.76194° пн. ш. 38.70806° сх. д. / 49.76194; 38.70806Координати: 49°45′43″ пн. ш. 38°42′29″ сх. д. / 49.76194° пн. ш. 38.70806° сх. д. / 49.76194; 38.70806
Середня висота
над рівнем моря
177 м
Найближча залізнична станція Солідарний
Місцева влада
Адреса ради 92212
Луганська область,
Білокуракинський район,
селище Мирне,
вул. Центральна, 32.
Телефон: 99246
Карта
Нянчине. Карта розташування: Україна
Нянчине
Нянчине
Нянчине. Карта розташування: Луганська область
Нянчине
Нянчине
Мапа

ІсторіяРедагувати

У XIX столітті 40 тис. десятин цих земель належали княгині Мещерській, що жила в Харкові, а землями управляв прикажчик Стукалов, про якого в народі залишилось багато недобрих переповісток. Княгиня разом із дітьми, прислугою, та няньками приїздила до свого маєтку в Стукаловому на літо. За легендою у її молодшого сина князя Володимира за няньку була дівчина-сирота Параска, яку покохав молодий коваль Панас. Щоб викупити Параску з неволі, він викував металеву скриню й оздобив її візерунками. Молоді оселилися в Панасовій хаті, а хутір їхній став зватись Нянчиним.

1905 року княгиня продала ці землі Харківському земельному банку. Частину цих земель викупила графиня Піддубна[2].

1930 року на стику земель сучасних Білокуракинського, Троїцького, Сватівського районів Луганської області утворено великий колгосп «Тополі».

Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 54 особи[3].

З липня 1942 року по січень 1943 року село було окуповане німецько-італійськими військами. Звільнене село частинам Південно-Західного фронту Червоної армії під час Острогозько-Россошанської наступальної операції[4].

НаселенняРедагувати

Населення становить 148 осіб, 45 дворів.

ВулиціРедагувати

У селі існують вулиці: Зелена, Колгоспна, Озерна, Степова, Центральна, провулок Садовий.

ЕкономікаРедагувати

За радянських часів на землях села господарював радгосп «Червоноарміець», створений в 1932 році. За радгоспом було закріплено 13 555 га сільськогосподарських угідь, з них 8423 га орної землі. Радгосп вирощував зерно, виробляв м'ясо, молоко. 1994 року розпочався процес реформування радгоспу «Червоноармійське», в результаті чого господарство розпалося на декілька менших господарств із різними формами господарювання.

ТранспортРедагувати

Село розташоване за 40 км від районного центру і за 8 км від залізничної станції Солідарний на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова. З районним центром і зі станцією пов'язане автошляхами[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. За Всеукраїнським переписом 2001 року.
  2. а б в Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
  3. Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область. Архівовано 25 серпень 2010 у Wayback Machine. — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
  4. (рос.) Филоненко С. И., Филоненко А. С. Острогожско-россошанская операция — «Сталинград на Верхнем Дону».

ЛітератураРедагувати

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.

ПосиланняРедагувати