Вікіпедія

Ночувала хмаринка золота

Ночувала хмаринка золота[1] — автобіографічна повість Анатолія Приставкіна 1981 року, найвідоміший його твір. Твір було опубліковано під час перебудови у 1987 році, у 1988 році відзначено Державною премією, а у 1989 — екранізовано.

Ночувала хмаринка золота
рос. Ночевала тучка золотая
Жанрповість
Формаповість
АвторАнатолій Приставкін
Моваросійська
Написано1981
Опубліковано1987
Наступний твірЗозулята
НагородиДержавна премія СРСР

Твір присвячено темам військового дитинства, безпритульності, депортації народів за часів правління Йосипа Сталіна. Основна думка полягає в тому, що щастя одного народу на нещасті іншого не збудуєш[2].

Сюжет

ред.

Дія відбувається у 1944 році, через лічені місяці після депортації чеченців та інгушів. Брати-близнюки Колька і Сашка Кузьміни («Кузьмениші»), які росли в дитячому будинку підмосковного Томіліна, вирішують приєднатися до трудової колонії, відправленої на заселення кавказьких земель, що звільнилися після депортації.

Прибувши до Чечні, колонія облаштовується у вільній будівлі, намагається розпочати трудове, господарське та навчальне життя. Місцеве населення дає зрозуміти, що їх тримають у страху невідомі та всюдисущі «чеченці». Колонія двічі зазнає нападу: першого разу стався підпал та невдалий напад на виховательку, другого — вибух машини та обстріл. Кузьмениші бачать червоноармійців, які зневажливо говорять про чеченців, називаючи їх «фашистськими посіпаками» і кажучи, що «м'яко з ними ще товариш Сталін вчинив».

Хлопці обмірковують план втечі, кілька разів залишають колонію. Повернувшись після більш ніж тижневого життя у Регіни Петрівни, знаходять свою повністю спалену, розграбовану колонію без єдиного жителя. Повернувшись назад, колоністи зазнають нападу вершників-чеченців; брати розбігаються, Колька ховається у кукурудзяному полі. Вранці він приходить у станицю і знаходить повішений на паркан труп Сашки.

Колька йде на станцію і кладе труп брата в собачий ящик поїзда, що має від'їжджати; потім повертається до колишньої колонії, лягає на підлогу і впадає в забуття. Його піднімає чеченський хлопчик Алхазур, який дає йому їжі та розповідає про депортацію батьків та дідів, руйнування їхніх могил. З вікна хлопчики бачать, як червоноармійці мостять дорогу могильними плитами.

Хлопчики йдуть полем, де на них нападає чеченський вершник; Алхазур відмовляє його вбивати Кольку. Після цього хлопчики називаються братами та проводять обряд «змішування крові», порізавши руки і приклавши одну до іншої. Їх ловлять і відправляють у дитячий прийомник, де живуть діти різних національностей: кримські татари, ногайці, німці, євреї, вірмени, казахи. Військові, що навідуються до прийомника, несхвально дивляться на вихованців деяких національностей. Колька та Алхазур називаються братами, твердять, що вони «Кузьмениші». У результаті їх разом з рештою вихованців садять на потяг, який від'їжджає з Чечні.

Персонажі

ред.
  • Колька і Сашка Кузьміни («Кузьмениші») — брати-близнюки, вихованці дитбудинку, які все життя провели разом. Їх часто плутають, чим вони користуються, видаючи себе один за одного. Сашкине мислення більш високе, Колькіне більш приземлено і практично: Сашка подає ідею, Колька пропонує шляхи її реалізації. Після загибелі брата Колька стає центральним персонажем оповіді.
  • Регіна Петрівна — вихователька колонії, вдова льотчика, мати двох дітей, яких Кузьмениші називають «мужичками». Є найближчою для Кузьменишів людиною в колонії. Знаходить Кольку в дитячому прийомнику, проте той не виявляє бажання піти до неї. Уособлює в повісті архетип матері (не передбачає, як у даному випадку, обов'язкової спорідненості), жінки-наставниці, що оберігає і захищає[3].
  • Дем'ян — одноногий фронтовик, який втратив сім'ю, яка залишилася під окупацією, і приїхав на Кавказ починати нове життя. Намагався доглядати Регіну Петрівну. Дізнавшись про руйнування колонії і разом із братами піддавшись нападу, кидає їх і біжить відвозити Регіну Петрівну. Вона лишається з ним.
  • Ілля — провідник поїзда, який отримав ділянку землі на краю станиці. Людина з авантюрно-кримінальним минулим. Підмовив Кузьменишів вкрасти з дитячого будинку складу комплект зимового одягу, в оплату напоїв їх самогоном. Хата Іллі була спалена при набігу і брати вважали його загиблим, але той встиг втекти і продовжив працювати провідником.
  • Петро Анісимович Мєшков — старанний, виконавчий та чесний директор дитячого будинку. Вбитий при набігу.
  • Алхазур — чеченський хлопчик. Став братом Кольці після смерті його справжнього брата Сашки.

Резонанс

ред.

Перша публікація повісті у 1987 році (в журналі «Знамя») стала подією суспільного життя, бо вперше привернула широку увагу до трагедії вайнахів, виселених нібито через масовий переход на бік німців під час німецько-радянської війни зі своїх споконвічних земель. Поряд із романом «Діти Арбата» це був один із перших гучних залпів перебудови та гласності в радянській літературі.

Через кілька років після виходу у світ повість була перекладена більш ніж 30 мовами, а загальний тираж видань склав 4,5 млн екземплярів тільки в СРСР. Це перша частина трилогії, в яку також входять повісті «Солдат та хлопчик» та «Кукушата»[ru].

Примітки

ред.
  1. ↑ Название повести — первая строка хрестоматийного стихотворения М. Ю. Лермонтова.
  2. ↑ Сурина Т. М. Художественная культура в процессе перестройки общественного сознания. — М.: Академия общественных наук при ЦК КПСС, 1989. — С. 65.
  3. ↑ Старцева К. А. Семантика имени «Богородица» в русской литературе XX века // В мире научных открытий. — 2012. — № 4 (28) (5 листопада). — С. 217. Архівовано з джерела 6 січня 2014.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ночувала_хмаринка_золота&oldid=42664366