Новоандріївка (Кропивницький район)

село Новоандріївка
Країна	Україна
Область	Кіровоградська область
Район	Кропивницький район
Громада	Новгородківська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA35040230160055964
Облікова картка	Облікова картка
Основні дані
Засноване	1883
Населення	677
Поштовий індекс	28212
Телефонний код	+380 5241
Географічні дані
Географічні координати	48°25′45″ пн. ш. 32°35′43″ сх. д. / 48.42917° пн. ш. 32.59528° сх. д.Координати: 48°25′45″ пн. ш. 32°35′43″ сх. д. / 48.42917° пн. ш. 32.59528° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	145 м
Водойми	р. Лозоватка
Відстань до; обласного центру	36 км
Відстань до; районного центру	9 км
Місцева влада
Адреса ради	28212, с. Новоандріївка, вул. Центральна
Карта
	Новоандріївка
	Новоандріївка
Мапа

Новоандріївка — село в Україні, у Новгородківській селищній громаді Кропивницького району Кіровоградської області. Колишній центр Новоандріївської сільської ради.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Новоандріївка.

Історія ред.

Перші згадки про поселення сучасної Новоандріївки відносяться до 1883 року.

Поселення виникає на землях Лозоватської казенно-оброчної статті. Сюди переїздять переселенці з сіл Бережинка, Червоний Яр, Митрофанівка, Покровське. Спершу село називалося Немолючою балкою (Немолецькою балкою).

В 1887 році в селі була збудована Свято-Андріївська церква. Від назви церкви, і на честь Святого в Андріїв день (13 грудня) село було перейменоване в Новоандріївку. Поступово село збільшувалося в своїх розмірах і зайняло територію по обидва береги річки Лозоватка та схилах балок, що прилягають. Поселення Ново-Андріївка було зараховане до Новгородківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. З ростом території поселення збільшилась і чисельність його населення.

За переписом 1897 року в селі проживало 1386 чоловік.

В користуванні селян було 2468 десятини землі: зручної — 2346 дес., незручної — 21 дес. 1920 саж. Значну роль відігравала підприємницька оренда землі. Багаті і заможні селяни зосередили в своїх руках до 40 % (683,5 дес.) орендного фонду земель. Здача землі в оренду супроводжувалася ростом цін на землю. В 1898—1900 роках оренда однієї десятини орної землі становила 8 крб. 57 коп. Особливо високою була ціна на землю, яку здавали в оренду дрібними ділянками (1-2 дес.) і на невеликий строк.

Оренда і продаж землі прискорювали процес розшарування селянства. Найбагатшими жителями села Новоандріївка були три брати Марущукові (Марущуков Філіп Микитич, Марущуков Андрій Микитич і Марущуков Пантелеймон Микитич, 90 десятин) та німецький колоніст Бехлер.

Заможні селяни у своїй власності крім землі, худоби і реманенту мали також вітряні млини (вітряки).

14 грудня 1903 р. (в день пророка Наума) за кошти земства була побудована і відкрита 3-х класна^[1], а в 1911—1912 рр. — церковна — 4-х класна. У школі навчалися діти обох статей без обмеження по станах і віросповіданнях. Навчалися зазвичай діти у віці 8-12 років. Діти старше за тринадцять років в селянському господарстві вважалися вже настільки корисними працівниками, що батьки не були готові відпускати їх в школу навіть взимку. Навчання було безкоштовним. Фінансування шкіл було спільним, здійснювалося за кошти сільської громади та держави. Першими вчителями земської школи були Анастасія Григорівна та Олексій Ілліч Карнажуки.

З березня по листопад 1918 року село находилося під владою кайзерівських військ. До лютого 1919 р. влада перебувала в руках представників УНР (Української Народної Республіки). В серпні 1919 року землі краю були захоплені Денікінцями. В 1920 році в селі було відновлено радянську владу (вперше вона була встановлена в лютому 1918 року). Борцями за встановлення та відновлення радянської влади на селі стали колишній робітник-машиніст Семен Тимофійович Донченко, а також жителі села Шестопалов Володимир, Бондаренко Григорій, Скіцька Євдокія.

В 1927 році на базі ТСОЗ було створено колгосп «Наша сила». Колективне господарство об'єднало 193 бідняцьких і 127 середняцьких господарств. Головою першого колгоспу став Іщенко Н. О. До 1931 р. всі господарства сіл Новоандріївка, Бережинка та Плавні були об'єднанні, а на їх базі створено колгоспи «Наша сила», «Нове життя», «Пролетар», «Іскра».

З 6 серпня 1941 року до 5 січня 1944 року село було окуповане німецькими військами.

В 60—80-х роках колективне господарство "Іскра спеціалізувалося на виробництві м'яса, молока, зерна та цукрових буряків. В колгоспі щорічно вирощувалося і утримувалося 940 голів великої рогатої худоби, 5 400 голів свиней, 2 800 голів птиці. Середня врожайність зернових становила 35 центнерів з гектара, соняшнику — 17 ц/га, цукрового буряка — 161 ц/га. За рахунок господарства зростало і розбудовувалося село. Так, за період з 1966 по 1981 роки було побудовано і введено в дію водопровід, дорогу з твердим покриттям, будинок культури, школу, дитячий садок, вулицю на 25 будинків.

2 квітня 2000 року на загальних зборах КСП «Іскра» було вирішено ліквідувати господарське об'єднання. На місці колишнього КСП «Іскра» виникло ряд господарств. В процесі ліквідації КСП і реорганізації його в приватні господарства було втрачено майже весь тваринницький комплекс. Зруйновано і пограбовано свино-тваринницькі, молочно-товарні і птахоферми (всього 22 будівлі), пущено під ніж всю худобу, свиней, птицю. Більшість жителів села зосталися без роботи, перестав функціонувати дитячий садок, на рівень виживання поставлена школа.