Новицький Станіслав Сергійович

Станіслав Сергійович Новицький (27 грудня 2000, Павлівка (Туманове), Роздільнянський район, Одеська область, Україна) — український поет, публіцист. Член Асоціації Українських письменників (2018), Товариства письменників і журналістів імені І. Франка (2022), Національної спілки журналістів України (2023). Лауреат премії імені Пантелеймона Куліша (2020), імені Леоніда Народового (2022), імені Леоніда Глібова, імені Олеся Гончара (обидві — 2023), імені Павла Тичини (2023), імені Тараса Мельничука (2024), Всеукраїнської премії імені Івана Багряного (2024).

Станіслав Новицький
Народився 27 грудня 2000
Павлівка (Туманове), Роздільнянський район, Одеська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет
Alma mater Національна академія Національної гвардії України
Мова творів українська
Роки активності 2012 — по сьогодні
Напрямок поезія
Жанр громадянська лірика
філософська лірика
інтимна лірика

Життєпис ред.

Народився 27 грудня 2000 року. Переїхав до Кропивницького у 2010 році, а з 2022 - мешкає у Вінниці. Закінчив Кропивницьке вище професійне училище № 4, отримавши професію токаря. Але хлопець відчував сильний потяг до літературної творчості, тому заради натхнення переїхав до села Високі Байраки. Брав активну участь у літературному житті: проводив творчі зустрічі, презентації власних поетичних збірок (Станіслав Новицький видав п'ять збірок протягом двох років).

З 2021 року юнак став курсантом Національної академії Національної гвардії України. Брав участь у благодійних ініціативах, зокрема разом із побратимами відвідував дитячий будинок медико-психолого-педагогічної реабілітації, привітавши маленьких вихованців із новорічними святами.[1]

Творчість ред.

Станіслав Новицький почав писати ще 2012 року. Взятися за перо майбутнього поета спонукало перше кохання. Активно друкується з 2014 року, його добірки з'являлися в журналах «Вежа», «Наше місто», «Народне слово», «Перша міська газета», «Вечірня газета», «Дзвін», «Німчич», «Дукля», «Літературний провулок», «Березіль», «Вітрила», «Олександрійський маяк», «Вінницький край», «Гражда», «Грім», «Світання слова», «Літературна Україна», «Слово Просвіти», «Українська літературна газета», «Південний Буг», «Степ», «Грім», «Літературний Чернігів», «Буковинський журнал», «Золота пектораль».

Видані збірки Станіслава Новицького отримали багато схвальних відгуків від відомих літераторів і критиків, зокрема Тадея Карабовича, Антоніни Корінь, Василя Бондаря, та письменника-земляка Віктора Терена, а також Віктора Крупки, Василя Голобородька, Павла Мовчана, Дмитра Дроздовського, Ірини Зелененької, Тетяни Яковенко. Поезія Станіслава Новицького — це переважно філософська та інтимна лірика. Зустрічаються громадянські та пейзажні мотиви. Поет з дитинства увібрав у душу велич рідної природи, тому часто звертається у творчості до опису рідних місць, продовжуючи традицію так званої «степової романтики» в українській літературі, започаткованої й розвинутої Тарасом Шевченком, Амвросієм Метлинським, Євгеном Маланюком, Віктором Близнецем та іншими класиками[2]. Пише верлібрами, рідше звертається до традиційних римованих катренів.

В основу поезій Станіслава Новицького лягають здебільшого власні переживання та емоційний досвід. Його вірші глибоко рефлексійні: занурючись у власне переживання дійсності, поет створює через лірику власний міфопоетичний простір. Глибокі сакральні образи (небо, сонце, дорога) набувають виразно авторської семантики, зазнають філософського осмислення і відображають ліричний автопортрет автора. Наприклад, у вірші «Треба напитись мовчання…» зі збірки «Крони дерев холодні» бачимо вітаїстичний заклик «напитись дощу для неба і сонця» — отже, ці образи стають для ліричного героя дороговказами, сенсами духовного буття. У поезії «Хочу напитись води з криниці» архетипний образ криниці переосмислюється як образ пам'яті, на глибокому дні якої тече вода споминів.[3][4] Така епічна заглибленість у зміст кожного образу, міфічність, наскрізна асоціативність стали виразними рисами лірики Станіслава Новицького. Відтак його твори нелегко сприймати — як за складом, так і за змістом. Можна впевнено сказати, що поет претендує на місце в елітарній українській поезії (на це звернув увагу критик Володимир Яремчук)[5].

Літературна критика ред.

Окрім поезії, Станіслав Новицький також є автором численних літературно-критичних статей. Він співпрацює з газетами «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Народне слово», "Буковинський журнал" та ін.

Книги ред.

  • «Акафіст коня» (2020)
  • «Полудень» (2021)
  • «Воскресіння віт» (2021)
  • «Розуміння простору» (2022)
  • «Крони дерев холодні» (2022)
  • «Фронтальне скло» (2022)
  • «Передмовчання» (2022)
  • «Гріх і честь Віктора Погрібного» (2022)
  • «Зруб» (2023)
  • «Із молитовника осені» (2023)
  • «Коріння дощу» (2024)

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. Іграшки, солодощі та щирі посмішки малят. Курсанти Академії привітали дітей з новорічними святами. Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 19 липня 2022.
  2. Крони дерев холодні (парадигма поетичної присутності). Архів оригіналу за 23 липня 2022. Процитовано 22 липня 2022.
  3. а б Твоїми вустами я нап’юся води. Про поезію Станіслава Новицького. Архів оригіналу за 23 липня 2022. Процитовано 22 липня 2022.
  4. Крони дерев холодні (парадигма поетичної присутності). Архів оригіналу за 23 липня 2022. Процитовано 22 липня 2022.
  5. а б Полинова кров поезій Станіслава Новицького. Архів оригіналу за 23 липня 2022. Процитовано 22 липня 2022.
  6. І полудень, і «ранок – час поетів». Архів оригіналу за 23 липня 2022. Процитовано 22 липня 2022.
  7. У Кропивницькому бібліотекарі отримали подарунок від молодого поета. Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 19 липня 2022.
  8. Станіслав Новицький. “Акафіст коня “. Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 19 липня 2022.
  9. Середмістя №22. Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 19 липня 2022.
  10. Побачила світ поетична збірка Станіслава Новицького «Розуміння простору». Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 19 липня 2022.