Відкрити головне меню

Я́ків Олекса́ндрович Но́виков (нар. 29 вересня 1849(18490929), Константинополь, Османська імперія — пом. 21 травня 1912, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — соціолог, економіст та підприємець Російської імперії.

Яків Новиком
фр. Jacques Novicow
Народився 29 вересня 1849(1849-09-29)
Константинополь, Османська імперія
Помер 21 травня 1912(1912-05-21) (62 роки)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання Одеса
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність соціолог, економіст та підприємець
Alma mater Імператорський Новоросійський університет
Володіє мовами французька[1]
Батько Олександр Якович
У шлюбі з Олександра Миколаївна Ростовцева

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Гласний Одеської міської думи
4 лютого 1905 1909
Гласний Одеської міської думи
1909 21 травня 1912

Перші рокиРедагувати

Новиков народився в сім'ї спадкових російських купців, його батько, Олександр Якович, був успішним підприємцем який розширив і модернізував виробництво свого діда, брянського купця, Іллі Новикова.

Дружив з Вільфредо Парето, приїжджаючи в Лозанну спілкувався з ним.

Був одружений на Ростовцевій Олександрі Миколаївні дочці графа Миколи Ростовцева, яка після смерті чоловіка перебралася з Одеси до Санкт-Петербурга.

Яків Новиков був спадковим почесним громадянином Одеси.

ОсвітаРедагувати

Він закінчив юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету, в якому надалі викладав. Його дід, Яків Ілліч, опікав будівництво нових корпусів Рішельєвського ліцею (трохи пізніше, з 1865 року — університету).

Кар'єраРедагувати

Працював у складі Тарифної комісії з підготовки Митного тарифу 1892, як представник Одеського біржового комітету активно полемізував з Менделєєвим та іншими.

Очолював фрітрейдерів на Торгово-промисловому з'їзді 1896 році. У Вільному економічному товаристві прочитав доповідь «Економісти і протекціоністи», був членом міської Торгової палати, головою Будівельної комісії Купецької палати (1899), членом будівельної субкомісії біржі, брав участь у земському русі, був головою правління Кредитного товариства (1898), членом наглядової ради Одеського міського кредитного товариства (1900) гласним міської думи (з обрання від 4 лютого 1905 на термін 1905—1909, обраний і на наступний термін, на 1909—1913). У 1905 був делегатом херсонського земства на Земському з'їзді в Москві.

Власник одеського канатного заводу в четвертому поколінні, створеного одним з його предків, брянським купцем Іллею Новиковим в 1806 році як виробництво канатів. Зараз завод називається «Стальканат» і входить в приватне акціонерне товариство «Виробниче Об'єднання „Стальканат-Силур“» є найбільшим підприємством України з виробництва метизної продукції (канати, дріт, пасма, фібра, сітка, стропи).

Новиков Яків Олександрович номінував кандидатів на Нобелівську премію 11 разів і кожного року (крім 1903). З 7 представлених кандидатів лише 1 (французький письменник і адвокат, президент Міжнародної ліги за мир і свободу Е. Арно (1864—1921) не одержав високої нагороди).

Подарував церковному готелеві Одеських Афонських подвір'їв свою ділянку землі на Пантелеймонівській вулиці.

Був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.[2] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Новикова відсутні.[3]

Наукова діяльністьРедагувати

Видавши два невеликих твори російською мовою, Новиков повністю перейшов у своїх творах на французьку мову і надалі обстоював роль французької мови як європейської мови міжнаціонального спілкування (див., Наприклад, його промова 1911[4]). У соціології був спочатку прихильником органічного напрямку, пізніше приєднався до психологічної школи; різко критикував соціальний дарвінізм за надмірну примітивізацію суспільних процесів і законів. У публіцистичних працях висував ідею пацифізму.

Як стверджувалося в Енциклопедії Брокгауза і Ефрона, твори Новикова були дуже популярні на Заході й перекладені іноземними мовами, видавалися в тому числі і в 1970-ті роки, але в Росії були дуже мало відомі. Тому він часто перебував у закордонних поїздках до Парижа.

БібліографіяРедагувати

  • La politique internationale. Paris, 1886.
  • Les luttes entre societes humaines et leurs phases successives. Paris, Alcan 1893. 752, 32 S.
  • Les luttes entre societes humaines et leur phases successives. 2-e ed. 761, 32 S. Paris, Alcan, 1896.
  • Les luttes entre les societes humaines et leur phases successives. 3-е ed., Paris, 1904.
  • Luttes Entre les Societies Humaines et Leurs Phases Successives (Library of War & Peace; the Character & Causes of War), Two Vols. *New York: Garland Publishing, Incorporated, 1971. With a new introd. for the Garland ed. by Sandi E. Cooper.
  • Les gaspillages des societes modernes. Contribution a l'etude de la question sociale (soirees ouvrieres). Paris, Ancienne librairie *Germer, Bailliere et Cie, Felix Alcan editeur. 2-е ed., Paris, 1899. 345 p.
  • La guerre et ses pretendus bienfaits. Paris, Colin 1894. 198 S.
  • Der Krieg und seine angeblichen Wohltaten. Dt. v. A. H. Fried. Lpz. 1896. 7, 138 S. Bd. 2.
  • Der Krieg und seine angeblichen Wohltaten (1892) 2. verb. Aufl. Ubs. u. hrsg. v. A. H. Fried. Zurich 1915. 128 S.
  • War and Its alleged benefits. New York, 1911.
  • War and Its alleged benefits. William Heinemann, London, 1912.
  • War and its alleged benefits. New York: B. Franklin, 1969. 130 p.
  • War and its alleged benefits, by Jacques Novicow (Yakov Aleksandrovich Novikoff). With an introd. by Norman Angell. With a new introd. for the Garland ed. by Sandi E. Cooper. New York, Garland Pub., 1971. / 0-8240-0274-1 / 0824002741
  • Conscience et volonte sociales. Paris, 1896. 381 pp.
  • L'Avenir de la race blanche. 2-е ed., Paris, 1902.
  • Будущность белой расы. Критика современного пессимизма. СПб.: Латернер.
  • Борьба Европы с Китаем. (Будущность белой расы.) СПб.: Латернер, 1901. 171 с.
  • Theorie organique de Societes. Paris, 1899.
  • La Federation de l'Eurore. 2-е ed., 1901.
  • La Missione dell' Italia. 3-е ed. Milano, 1903.
  • L'Affranchissement de la Femme. Paris, 1903.
  • La emancipacion de la mujer. Barcelona-Buenos Aires-Mexico. Granada- Maucci.
  • La redenzione della donna / Novicow Giacomo. Milano, Signorelli & Pallestrini, 1908. 338 pp.
  • L'Expansion De La Nationalite Francaise, Coup D'Oeil Sur L'Avenir. Paris: Armand Colin, 1903. iv, 217 pp.
  • La Possibilite du bonheur. Paris, 1904.
  • Russian People. A Psychological Study // Ramband A. N. The Expansion of Russia. 1904. pp. 139–254.
  • La justice et l'expansion de la vie. Essai sur le bonheur des societes humaines. Paris, Alcan 1905. 400 S.
  • Die Gerechtigkeit und die Entfaltung des Lebens. Autorisierte deutsche Uebersetzung von Alfred H. Fried. Berlin, Wedekind 1907. 396 S.
  • Le Probleme de la Misere. et les phenomenes economiques naturels. Paris, Felix Alcan, 1908. 414 pp., 32 pp.
  • Das Problem des Elends. Einig berechtigte Ubersetzung von Alfred H. Fried. Leipzig, Thomas. 1909. 373 S.
  • El problema de la miseria y los fenomenos economicos naturales. Trad. de N. Salmeron y Garcia. Madrid 1915. 444 S.
  • La Critique du Darwinisme sociale. Paris, 1910.
  • Le Francais, langue internationale de l'Europe. Paris, 1911.
  • La Morale et l'Interet. Paris, 1912.
  • Mecanisme et Limites de L'Association Humaine. Paris, 1912,
  • «The Mechanism and Limits of Human Association: The Foundations of a Sociology of Peace» // American Journal of Sociology, XXIII(3), November 1917.
  • L'Alsace-Lorraine obstacle a l'expansion allemande. Paris, 1913
  • Peace and civilization, selections from the writings of Jacques Novicow: edited by Sandi E. Cooper. Publisher: New York: Garland Pub., 1975.
  • Социальный дарвинизм. М., 1906. 27 с.
  • Novicow, J. ; Richet, Charles ; Flammarion, Camille. — L'Illusion patriotique. — Conflans-Honorine: Idee libre, 1925. — 8 p. — (Publications mensuelles de L'Idee libre ; 15. Serie 1).

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (ru). Архів оригіналу за 2012-07-27. Процитовано 2011-04-15. 
  3. Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)
  4. Jacques Novicow. Le Français, langue auxiliaire de l’Europe (фр.)

ПосиланняРедагувати

Літератора та джерелаРедагувати