Вікіпедія

Негр із Баньоласа

Негр із Баньоласа (кат. negre de Banyoles, ісп. negro de Bañolas), також El Negro — опудало чоловіка, представника койсанських народів, яке до 2000 року виставлялося в Музеї Дардера міста Баньолас у Каталонії (Іспанія), де воно було найвідомішим предметом експозиції[1]. У 1990-і роки етичні питання існування такого експоната стали предметом громадської дискусії. У 2000 році останки було вилучено з експозиції, перевезено до Ботсвани та поховано[2].

Ілюстрація в каталозі музею Барселони (1888), підписана як «El Bechuanas» («Бечуанець»)

Історія ред.

У 1830 році брати Жюль-П’єр і Едуард Верро заволоділи трупом молодого чоловіка, що ймовірно належав до одного з племен бушменів[1]. Для цього вони простежили за похороном, а вночі розкопали могилу і викрали тіло[3]. Чоловіку було в районі 27 років[1], його зріст становив близько 130 сантиметрів, а причиною смерті найімовірніше за все була пневмонія[4]. Зі шкіри, черепа та інших кісток небіжчика зробили опудало, одягнувши їх на каркас із дерева та дроту. У 1831 році опудало прибуло до Парижу разом з іншими предметами, отриманими братами Верро. У 1888 році його придбав каталонський ветеринар і натураліст Франциск Дардер (1851—1918)[5]. У 1916 Дардер передав свою колекцію муніципалітету Баньоласа, у результаті чого було засновано музей, який отримав його ім’я[6]. Таким чином опудало мисливця стало одним із експонатів[7].

Громадська дискусія ред.

Питання етичності зберігання в музеї такого експонату було вперше порушено 29 жовтня 1991 року, коли Альфонс Арселін, доктор гаїтянського походження з Камбрілса, написав листа меру Баньоласа Хоану Солані[8][9]. У листі він попросив останнього прибрати з експозиції останки людині, виставлені наче опудало якоїсь тварини. Лист привернув увагу ЗМІ, які його оприлюднили[2]. У 1992 назву експонату офіційно змінили з «El Negro» на «El Bosquimano» («бушмен»).

Першій крок до повернення тіла на батьківщину було також зроблено в 1991 році, коли тодішній секретар ЮНЕСКО Федеріко Майор Сарагоса зустрівся з Хоаном Соланою. На необхідність повернення та людського поховання останків мерові Баньоласа під час зустрічі також вказав генеральний секретар ООН Кофі Аннан[2].

Шерег африканських урядів висловили підтримку Арселіну, який надіслав кілька листів у ЗМІ та до глав урядів. Історія стурбувала деякі міжнародні музейні асоціації, оскільки після такого прецеденту до них могли бути пред’явлені вимоги повернути в країни походження інші останки людей, що зберігалися в музеях[2].

У 1997 році питання поховання неодноразово порушувалося в ООН і Організації африканської єдності (ОАЄ)[2]. Іспанська газета «El Mundo» назвала останки «реліквією колоніалізму». У березні того ж року тіло прибрали з експозиції Музею Дардера[10]. Однак, частина жителів Баньоласа поставилися до цього негативно, оскільки вони «вважали бушмена членом громади»[7].

Повернення до Африки ред.

Пропозиція поховати в себе останки чоловіка поступила в ОАЄ від уряду Ботсвани[2]. З тіла було прибрано пов’язку на стегнах та інші предмети, потім його було переправлено в Національний музей антропології в Мадриді, де з останків було видалено штучні частини — дерев’яний каркас, очі, волосся та геніталії. Все інше (череп, шкіра і кістки) було покладено в закриту труну[11] і переправлено до Ботсвани, прибувши 4 жовтня 2000 року. Останки було з почестями поховано 5 жовтня[2] в парку Чолофело в столиці Ботсвани Габороне[12]. Могилу було оголошено національним пам’ятником[12].

Див. також ред.

Юлія Пастрана

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Antón, Jacinto. Un libro revela que Cuvier conocía al Negro de Banyoles. www.elpais.com (ісп.). Процитовано 26 жовтня 2007.
  2. ↑ а б в г д е ж Yániz, Juan Pedro. Vitrina de la polémica. ABC.es (ісп.). Архів оригіналу за 27 грудня 2008. Процитовано 26 жовтня 2007.
  3. ↑ Patowary, Kaushik (22 січня 2018). The Negro of Banyoles.
  4. ↑ Neil Parsons. One body playing many parts – le Betjouana, el Negro, and il Bosquimano (PDF). Botswana Journal of African Studies. Т. 16 (2002) No.1. Процитовано 12 грудня 2009.
  5. ↑ Museu Darder d'Història Natural. Catalunya.com. Процитовано 9 квітня 2021.
  6. ↑ Museu Darder - Història. Museus de Banyoles. Процитовано 9 квітня 2021.
  7. ↑ а б Moret, Xavier. De Banyoles a Botswana. elPeriódico.cat (кат.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2007. Процитовано 26 жовтня 2007.
  8. ↑ Remains disappoint many [Архівовано 2006-02-03 у Wayback Machine.], 6 October 2000, BOPA Daily News.
  9. ↑ «Lo trataron como a un antílope», El Mundo, 4 October 2000.
  10. ↑ Natalia Iglesias and Pere Duran. El nuevo Museo Darder evita cualquier referencia a la polémica del 'Negro de Banyoles'. www.elpais.com (ісп.). Процитовано 26 жовтня 2007.
  11. ↑ España sólo devuelve huesos del negro de Banyoles. www.xornal.com (ісп.). Архів оригіналу за 7 серпня 2011. Процитовано 31 жовтня 2007.
  12. ↑ а б The Dead and Their Possessions: Repatriation in Principle, Policy and Practice, edited by Cressida Fforde, Jane Hubert, and Paul Turnbull; chapter 20: Missing persons and stolen bodies: the repatriation of 'El Negro' to Botswana; by Neil Parsons and Alinah Kelo Segobye; published 2004, by Psychology Press
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Негр_із_Баньоласа&oldid=39726920