Нагнибіда Микола Львович
Нагнибіда́ Мико́ла Льво́вич (7 (20) вересня 1911, Попівка — 16 вересня 1985, Київ) — український поет, перекладач із словацької та білоруської літератури, Заслужений працівник культури Білорусі. Член НСПУ (1955)[1].
| Микола Львович Нагнибіда | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився | 7 (20) вересня 1911 Попівка | ||
| Помер | 16 вересня 1985 (73 роки) Київ | ||
| Поховання | Байкове кладовище | ||
| Громадянство |  СРСР | ||
| Діяльність | поет, перекладач | ||
| Alma mater | Київський педагогічний інститут | ||
| Знання мов | українська і російська | ||
| Членство | СП СРСР | ||
| Напрямок | соціалістичний реалізм | ||
| Жанр | вірш і оповідна поезіяd | ||
| Партія | КПРС (з 1940 року) | ||
| Нагороди |
| ||
| Премії |
| ||
Життєпис
ред.Народився 7 вересня (20 вересня) 1911 в селі Попівці (нині — Смирнове Пологівського району, Запорізької області) в родині сільського фельдшера.
Працював на заводах, новобудовах «ДніпроГЕСу», де почав поетичну творчість. Навчався у Комуністичному інституті журналістики (Харків), Київському педагогічному інституті.
Учасник Другої світової війни у складі сталінських військ. Журналіст фронтових газет.
Жив у Києві. Помер 16 вересня 1985 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). Автори надгробного пам'ятника — скульптор В. Міненко та архітектор П. Коптєв.
Творчість
ред.Перша збірка «Дніпровська весна» (1932). До початку війни видав збірник віршів «Зерна» (1933), «Дніпроград» (1937). Згодом до 1984 року побачило світ ще 21 збірка віршів, поем, балад. Серед іншого написав також вірш «Севастополю» (1967). Проте в історію літератури увійде не оригінальною, а перекладацькою творчістю. Микола Нагнібеда — один із найвизначншіних і найплідніших перекладачів білоруської поезії (зокрема Янки Купали), удостоєний звання заслуженого працівника культури Білорусі (1974).
Один із небагатьох перекладачів словацького поета Людовита Штура.
Основні твори
ред.- Поезії. 1952;
- Вибрані твори: В 2 т. 1961;
- Вибране: В 2 т. 1971;
- Дзвони Хатині. Колокола Хатыни. Званы Хатыні. 1979;
- Твори: В 3 т. 1981 (усі – Київ).
Нагороди
ред.- Сталінська премія (1952);
- Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (1970) за цикл віршів на «Риси рідного обличчя» у збірнику поезій «На полі битви», 1969[1].
Увічнення пам'яті
ред.23 березня 1989 року ім'ям Миколи Нагнибіди названа вулиця у Південному мікрорайоні міста Запоріжжя.
Примітки
ред.- ↑ а б в П. М. Перебийніс. Нагнибіда Микола Львович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. — Т. 22 : Мр — На. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9362-5.
Джерела
ред.- П. М. Перебийніс. Нагнибіда Микола Львович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. — Т. 22 : Мр — На. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9362-5.
- Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н. — с. 444.
- Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — с. 413—414.
- Нагнибіда Микола Львович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 406.