Мішелін Остермаєр
Мішелін Остермаєр (фр. Micheline Ostermeyer; нар. 23 грудня 1922, Ран-дю-Фльє, Франція — 17 жовтня 2001, Буа-Гійом, Франція) — французька легкоатлетка, яка спеціалізувалась на метанні диска, штовханні ядра і стрибках у висоту. Олімпійська чемпіонка 1948 року у двох дисциплінах. Після завершення спортивної кар'єри — піаністка.
| Мішелін Остермаєр фр. Micheline Ostermeyer | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Остермаєр на Чемпіонаті Європи з легкої атлетики, 1950 рік | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Загальна інформація | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |
 Франція | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Народження |
23 грудня 1922[1][2][…] Ран-дю-Фльє | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Смерть |
17 жовтня 2001[1][2][…] (78 років) Буа-Гійом | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 179 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 73 кг | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Alma mater | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Спорт | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Країна |
Франція | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вид спорту | легка атлетика і баскетбол | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Дисципліна | метання диска, стрибки у висоту і штовхання ядра | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Участь і здобутки | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 Мішелін Остермаєр у Вікісховищі | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Життєпис ред.
Народилась 1922 року Ран-дю-Фльє в родині інтелігентів. Внучата племінниця Віктора Гюго та племінниця композитора Люсьєна Ляроша. За наполяганням матері вона почала вчитися грі на фортепіано у віці 4 років, а у 14 залишила рідний дім у Тунісі, щоб вступити до Паризької консерваторії. Після початку Другої світової війни вона повернулася до Тунісу, де щотижня виступала з півгодинним фортепіанним концертом на «Радіо Туніс».[4]
Саме після повернення до Тунісу Остермайєр почала займатися спортом, змагаючись у баскетболі та легкоатлетичних змаганнях. Після війни продовжила займатися легкою атлетикою, та паралельно відновивши навчання в консерваторії. Брала участь у різноманітних змаганнях, зрештою вигравши 13 титулів Франції в бігу, метанні та стрибках. У 1946 році вона посіла друге місце у штовханні ядра на Чемпіонаті Європи з легкої атлетики в Осло, а також виграла Першу премію в консерваторії.[5]
Літні Олімпійські ігри 1948 року стали піком в кар'єрі Остермайер як спортсменки. Вона виграла золоті медалі у штовханні ядра та метанні диска (незважаючи на те, що вперше взяла диск у руки лише за кілька тижнів до змагань), а також бронзову медаль у стрибках у висоту. Стала першою француженкою, яка виграла олімпійську медаль у легкій атлетиці. Її виступ був затьмарений лише результатом голландки Фанні Бланкерс-Кун, яка виграла чотири золоті медалі на тій самій Лондонській Олімпіаді. Після перемоги у штовханні ядра Остермайер завершила день імпровізованим виконанням концерту Бетховена в штаб-квартирі своєї команди та концертом у Королівському Альберт-голі.[6]
Закінчила спортивну кар'єру 1950 року після того, як виграла дві бронзові медалі на Чемпіонаті Європи у Брюсселі того ж року, і продовжила займатися музикою. Однак її спортивні досягнення завдали шкоди її репутації концертної піаністки, і вона навіть уникала виконання творів Ференца Ліста протягом шести років, оскільки вважала його занадто «спортивним». Вона гастролювала протягом п’ятнадцяти років, перш ніж особисті зобов’язання, включно зі смертю чоловіка, змусили її перейти на посаду викладача, яку займала до виходу на пенсію на початку 1980-х років. В останні роки життя вона вийшла на пенсію, щоб дати серію концертів у Франції та Швейцарії перед смертю в Буа-Гійомі.
На літніх Олімпійських іграх 2016 року Остермаєр була включена до проекту «Олімпійці на все життя».[7]
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Roglo — 1997. — 9000000 екз.
- ↑ Mason, Nick (21 листопада 2001). Micheline Ostermeyer. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Micheline Ostermeyer Bio, Stats, and Results | Olympics at Sports-Reference.com. web.archive.org. 17 квітня 2020. Архів оригіналу за 17 квітня 2020. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ 88 notes pour piano solo, Jean-Pierre Thiollet, Neva Editions, 2015, p. 90. ISBN 978 2 3505 5192 0
- ↑ Olympians for Life Project proves popular at Olympians Reunion Centre by EY. olympians.org (англ.). Процитовано 17 березня 2023.
Посилання ред.
- Мішелін Остермаєр на Olympedia.org (англ.)