Оле́г Іва́нович Міхню́к (27 жовтня 1965, Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область — 20 серпня 2014, Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область) — український військовик і громадський діяч, ветеран війни в Афганістані, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, кавалер численних орденів та медалей. Активіст Революції гідності, учасник війни на сході України. Герой України.

Олег Іванович Міхнюк
UA-OR6-SТКSGT-GSB-H(2015).png Старший сержант
Oleg Mikhniuk.jpg
Загальна інформація
Народження 27 жовтня 1965(1965-10-27)
Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Смерть 20 серпня 2014(2014-08-20) (48 років)
Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область,
Україна Україна
(загиблий у бою)
Військова служба
Приналежність СРСР СРСРУкраїна Україна
Вид ЗС Red star.svg Радянська армія
ЗСУ Збройні сили
Рід військ Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Формування 56 ОДШБр.jpg 56-а ОГДШБр
Aidar battalion patch.png
 «Айдар»
Війни / битви Війна в Афганістані
Війна на сході України
Бої за Новосвітлівку
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану»
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Медаль «За відвагу»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
MAfgan10A rib.png

Загинув під час бойових дій за містечко Новосвітлівка, на трасі Краснодон-Луганськ.

ЖиттєписРедагувати

29 жовтня 1983 року призваний до лав Збройних сил СРСР. Закінчив навчальний підрозділ 44-ї навчальної повітряно-десантної дивізії, яка на той час дислокувалася поруч із селом Гайжюнай (Литовська РСР), отримав військове звання «сержант». З 4 березня 1984 року служив в 56-й окремій гвардійській десантно-штурмовій бригаді в Афганістані. Був заступником командира 3-го десантно-штурмового взводу 7-ї роти.

31 травня 1984 року під Гардезом намагаючись витягнути поранених товаришів з-під прицільного вогню снайпера був важко поранений. 21 травня 1985 року отримав друге поранення під час проведення операції в Мараварській ущелині. Багато зробив для ветеранського руху і товаришів по службі. Всі зустрічі ветеранів-«афганців» через 20 років були організовані за його ініціативи.

З 1991 по 1993 рр. начальник медико-соціального відділу Української Спілки ветеранів Афганістану (УСВА). З 1994 по 1995 рр. заступник голови правління Київської обласної Спілки воїнів-інтернаціоналістів. З 1995 рр. працював (УСВА) на посаді керівника управління реабілітації та лікування.

Нагороджений двома орденами «Червоної Зірки» та медаллю «За відвагу».

Перебував у шлюбі з Міхнюк Ніною Петрівною, під час шлюбу народилось двоє синів — Олег та Євген, однак шлюб розпався.[1]

Знайшов другу дружину — Ірину, яка народила доньку, яку згодом назвали Анною. 14 лютого 2018 року Ірина Володимирівна Міхнюк — член правління громадської спілки «Всеукраїнська асоціація ветеранів Афганістану та антитерористичної операції» — нагороджена орденом княгині Ольги III ст.[2]

Євромайдан та російське вторгненняРедагувати

В період Євромайдану Олег Міхнюк був сотником Восьмої «афганської» сотні Самооборони Майдану, у складі якої були переважно ветерани війни СССР в Афганістані[3].

В квітні 2014 року опублікував статтю в Українській правді у якій розкритикував стан справ в українській армії за підсумками російського вторгнення в Крим[4].

Під час війни на сході України пішов добровольцем до 24-й батальйону територіальної оборони «Айдар».

Загинув 20 серпня 2014 року в бою за визволення Луганська біля селища Новосвітлівка.

Вшанування пам'ятіРедагувати

  • 11 лютого 2015 року у військово-історичному музеї — відділі Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського відбувся захід, присвячений Олегу Івановичу Міхнюку. Чернігівці згадали в цей день війну в Афганістані, Революцію Гідності, війну за Незалежність України (АТО). Все це поєднав у собі Олег Міхнюк.[5]
  • В Чернігові існує вулиця Олега Міхнюка[6].
  • Відкрито меморіальну дошку на будівлі Малодівицької школи, де навчався Олег Міхнюк[7].
  • 29 жовтня 2019 року, в рідному містечку героя Мала Дівиця, відкрито пам'ятний знак[8].

НагородиРедагувати

  • Орден «За мужність» I ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку (посмертно)[11]
  • Орден «За мужність» II ст. (11 лютого 2004) — за плідну трудову діяльність, активну життєву позицію, патріотичне виховання молоді, особистий внесок у вирішення проблем ветеранів війни[12]
  • Орден «За мужність» III ст. (15 лютого 1999) — за плідну трудову діяльність, активну життєву позицію і громадянську мужність, патріотичне виховання молоді[13]

ПриміткиРедагувати

  1. Декларації: Міхнюк Ніна Петрівна від НАЗК. declarations.com.ua (укр.). Процитовано 29 грудня 2019. 
  2. Указ Президента України від 14 лютого 2018 року № 31/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав»
  3. Виступ Олега Міхнюка на Майдані. ВІДЕО. Архів оригіналу за 17 квітня 2015. Процитовано 24 серпня 2014. 
  4. Олег Міхнюк: Діставай н/з
  5. В історичному музеї відбувся захід пам'яті Олега Міхнюка // ПіК, 13 лютого 2015
  6. [1]
  7. Меморіальна дошка на честь Олега Міхнюка
  8. «Афганець», який став Героєм України
  9. Указ Президента України від 21 серпня 2015 року № 494/2015 «Про присвоєння О.Міхнюку звання Герой України»
  10. Президент вручив «Золоту Зірку» Героя України дружині загиблого воїна-«афганця» Олега Міхнюка // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 серпня 2015
  11. Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  12. Указ Президента України від 11 лютого 2004 року № 187/2004 «Про відзначення державними нагородами України активістів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)»
  13. Указ Президента України від 15 лютого 1999 року № 172/99 «Про відзначення нагородами України активістів Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)»
  14. Командир легендарної «Афганської сотні» // Володимир Чікалін, «Народна армія», 13.02.2015. Архів оригіналу за 24.02.2015. Процитовано 23.02.2015. 

ПосиланняРедагувати

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 154
21 серпня 2015
Наступник:
Зубков Іван Іванович Зінич Ігор Вікторович